На полях битв Донбасу російські війська, як і раніше, прагнуть наступати, але на глобальній арені протистояння з колективним Заходом росія продовжує втрачати позиції. Минулого тижня серія важких ударів прорвала російські оборонні геополітичні позиції, а спроби кремля завдати контрудару лише посилили завдану шкоду.
Першою серйозною невдачею для росії стала обіцянка G7 підтримувати Україну в її боротьбі проти агресії стільки, скільки потрібно. Потім західні лідери вирушили на саміт НАТО до Мадриду, де підтвердили свою рішучість. Навіть основні коментарі проросійських аналітичних центрів мали визнати безпрецедентний рівень солідарності Заходу.
Єдина надія на велику стратегію росії полягає в тому, що ця єдність виявиться недовгою і зруйнується в міру того, як посилюватиметься втома від війни на виснаження в Україні. Ці очікування докладно викладені в кількох експертних російських оцінках внутрішньозахідних розбіжностей, які більш помітні в Європейському Союзі, ніж у НАТО, що активізувався. Пропагандистські ЗМІ прагнуть перебільшити політичні розбіжності у Болгарії, викликані рішенням уряду про висилку 70 російських дипломатів. Тим часом мзс росії виступило з різким демаршем проти рішення Норвегії заборонити транскордонний транзит вантажів у населене росіянами селище Баренцбург на архіпелазі Шпіцберген і назад.
Найгучніші вимоги та навіть погрози кремля були спрямовані проти Литви, щоб країна зняла обмеження на залізничний транзит підсанкційних товарів до Калінінграду. Часткова блокада є частиною реалізації пакету санкцій, схваленого ЄС, але російські офіційні особи звинуватили Литву у “занадто жорсткому виконанні колективного рішення”. Спекуляції були зосереджені на передбачуваній заклопотаності Німеччини щодо цього навмисно роздутого питання, але важко приховати той очевидний факт, що росія не має ефективних важелів тиску для організованого шуму.
Все це маневрування і позерство дають мізерний результат, і навіть Еммануель Макрон, мабуть, не бачить особливого сенсу в продовженні телефонних розмов з путіним. У свою чергу господар кремля, імовірно, вважає, що ескалація економічних проблем може підірвати солідарність ЄС, тому він націлений на конкретних європейських споживачів шляхом скорочення поставок природного газу, наприклад, караючи Італію 15% зниженням обсягів поставок. Раніше ЄС затвердив довгостроковий план мінімізації залежності своїх членів від імпорту енергоносіїв з росії, але путін вирішив випереджати цей графік, щоб використовувати кожну вразливість до того, як західні споживачі росії будуть готові до диверсифікації. Це “випереджувальне” рішення призводить до різких збоїв у російській енергетичній галузі, і “Газпром” здивував своїх акціонерів, ухваливши рішення не виплачувати дивіденди цього року, змирившись із неминучим падінням ринкової вартості компанії.
Цей газовий шантаж спрямований не тільки на Європу, а й на азіатські ринки, особливо на Японію, де ніша росії в цілому вже не надто велика, але все ж таки важлива. Наприкінці червня путін підписав указ про фактичну націоналізацію проєкту “Сахалін-2”, тоді як “Shell” була готова вийти з нього, а японські акціонери “Mitsui” та “Mitsubishi” фактично планували залишитися. Тепер їм, можливо, доведеться погодитися на нові умови, продиктовані кремлем, але їхня подальша присутність навряд чи змінить негласне рішення росії спрямовувати більшу частину зрідженого природного газу з цього проєкту, що добре функціонує, до Китаю замість Японії. Прибуток постраждає, але для москви важливим є своєчасний жест доброї волі своєму, так званому, партнеру, який висловив роздратування щодо нової Стратегічної концепції НАТО, в якій політика Китаю визначається як виклик безпеці.
Пекін надає виважену, але важливу політичну підтримку конфронтації росії із Заходом, але не надає матеріальної економічної підтримки. Тим часом китайські бізнес-гіганти, такі як Huawei і Lenovo, непомітно згортають свою діяльність в росії. Цей відступ ретельно замаскований, а публікація економічних даних дедалі більше обмежується. Проте одна цифра, яка справила на спостерігачів враження минулого тижня, це падіння виробництва автомобілів на 96,7%, а це означає, що російська автомобільна промисловість фактично перестала функціонувати. Безробіття, як і раніше, залишається прихованим, але збій багатьох ланцюжків поставок підриває ключові галузі, а також роздрібну торгівлю, де зникнення численних західних брендів призводить до відродження “човникової торгівлі”, що нагадує “сіру” економіку 90-х.
Щоб збої не паралізували найважливіші підприємства оборонно-промислового комплексу, уряд рф підготував пакет законодавчих актів, які зобов’язують усі суб’єкти господарювання виконувати замовлення, пов’язані з веденням війни, з цінами та розкладом, встановленими державними органами. Парламент обов’язково ухвалить цей закон без зволікання, але ефективність цієї де-факто економічної мобілізації залишається сумнівною, оскільки суворі накази міністерств не можуть бути виконані, коли ключові технології або запасні частини для промислового обладнання недоступні. Російський рубль тимчасово вдалося стабілізувати завдяки оперативним заходам Центробанку. Проте це не зможе врятувати російську промислову політику, що явно керується управлінням радянського зразка.
Усі спроби посилити економічні труднощі, які мають підірвати єдність Заходу, неминуче призводять і ще призведуть до неприємних наслідків для росії, скоротивши її доходи від продажу нафти та ще більше стиснувши вкрай необхідний імпорт. Путін не може розраховувати ні на бізнес-лобіювання Німеччини та Франції, оскільки їхні інвестиції в росію переведені в розряд “чистих збитків” бюджету, ні на множинні транскордонні канали корупції, які припинені та розслідуються на Заході з раптовою проникливістю. Його “послання” західним колегам все частіше набуває форми ракетних ударів по багатоквартирних будинках і торгових центрах у містах України, і жахи цих військових злочинів, що повторюються, тільки зміцнюють у трансатлантичному співтоваристві висновок про те, що російську агресію необхідно зупинити якнайшвидше і жорсткіше.
