ОКСАНА НАРОДИЛАСЯ В 40-Х РОКАХ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ В НЕВЕЛИЧКОМУ СЕЛІ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ. БАТЬКИ ДОНЕЧКОЮ НЕ МОГЛИ НАТІШИТИСЬ, ДУЖЕ ЇЇ ЛЮБИЛИ. ЧАСТО ОБМЕЖУВАЛИ СЕБЕ В ЧОМУСЬ, АБИ КУПИТИ ДИТИНІ НОВІ ЧОБІТКИ ЧИ ОДЯГ. ПРОТЕ, НЕЗВАЖАЮЧИ НА МАТЕРІАЛЬНУ СКРУТУ, РОДИНА ЖИЛА МИРНО ТА ДРУЖНО. ДЗВЕНІВ У СВІТЛИЦІ ДИТЯЧИЙ СМІХ — І ЩАСЛИВІ БАТЬКИ ДЯКУВАЛИ БОГОВІ ЗА ЦЕ.
Та щастя дуже швидко залишило стіни старенької хатини. Коли Оксанці виповнилося 14 років, померла її мама, а за кілька місяців і батько. Дівчина не мала від кого сподіватися помочі, тож подалася на заробітки. Мусила якось виживати.
Дорога від Тернополя до Кіровограду неблизька. У поїзді було страшенно холодно. Оксанка дуже змерзла в ноги, оскільки старенькі черевички стопталися наскрізь. Але з горем навпіл добралася. Працювала в чужині на полях: збирала буряки, копала картоплю, та постійної роботи не було, тож дуже часто доводилося гарувати на чужих людей за копійки чи за кусень хліба.
Повернувшись до рідного села, Оксанка продовжувала вчитися виживати, а невдовзі вийшла заміж за односельця Петра. Він був працьовитим і порядним, а матір його — зла та вічно чимось незадоволена жінка — незлюбила Оксану, позаочі називала байстрючкою, постійно скаржилася на неї Петрові.
У 18 років Оксана вперше стала мамою — народила дівчинку, а ще через два роки й хлопчика. Здавалося, що все в родині добре: і гроші на хліб є, і хата хоча старенька, та відремонтована, і діточки одягнені й ситі.
Та з роками біди знову посипались на Оксанину голову. Люблячий і турботливий Петро почав стрімко спиватися, а одного вечора накинувся на дружину з кулаками. Грошей додому не приносив, хоча працював у колгоспі. Оксана теж працювала на колгоспному полі, але свій заробіток відкладала для дітей, бо ж разом із ними росли й потреби. Коли просила грошей у чоловіка, той завжди кричав: «А куди ти свої діваєш?!»
Одного разу Оксана зібралася на ринок продавати сир та сметану. Чекаючи на старенький автобус, піймала на собі погляди кількох жінок, що перешіптувалися в неї за спиною. Уже згодом дізналася, що її Петрусь «ходить наліво». Його коханкою стала Галина, повз хату якої Оксана часто ходила на автобусну зупинку.
Дружина не відразу повірила пліткам, а відкрито запитати Петра про його походеньки боялася. І якось, забувши про страх і сором, Оксана пішла до Галини. Напевне, хотіла подивитись у вічі тій, яка відібрала в її дітей батька та прив’язала його до оковитої.
Серце бідолашної жінки обливалося кров’ю, а очі опухли від сліз. Увійшовши на подвір’я, Оксана побачила Галининого брата Івана, який сидів на порозі хати. Він запитав заплакану Оксану, що сталося, і та йому все розповіла. Та хлопець не повірив їй, сказав, що вона зводить наклеп на його рідну сестру і прогнав геть.
Цієї ночі Петро не ночував удома, але Оксані вже було байдуже. До ранку не зімкнувши очей, вона дивилася, як солодко сплять її діти, та думала про їхнє майбутнє. А на ранок хтось постукав у двері. Це був Іван. Опустивши очі, він попросив вибачення в Оксани й сказав, що її Петро житиме тепер із Галиною.
Так Оксана залишилася з дітьми сама. Особливо сутужно їм жилося взимку — грошей ледь вистачало на хліб. А з весни до осені Оксана з рання до смеркання пропадала на полях, копала городину та продавала на базарі. Але грошей однаково не вистачало. Старша донечка ходила до школи, а молодшого сина Оксана брала з собою в ланку — боялася залишати вдома самого.
Оксана завжди прокидалася рано-вранці, ще до роботи їхала на ринок. Щоразу простувала на зупинку повз хату, де жив тепер її Петро — і щось у грудях стискалося, на очі проступали сльози.
Петро забув дорогу до дому своїх дітей. Жодного разу не провідав їх. Оксана з дітьми жили в злиднях, а Петро будував на околиці села нову хату. Бо Галині не подобалося, що Оксана чи не щодня ходить повз їхнє обійстя.
У народі кажуть: якщо чужу жінку полюбиш — свою погубиш. Так і Петро погубив життя і молодість Оксани. До глибокої старості вона прожила сама, але почувалася щасливою, адже її серце зігрівали любов’ю і піклуванням діти та внуки.
ХРИСТИНА.
Тернопільський район.
Фото з вільних джерел, текст – Вільне Життя
