Колишній сільський голова Гаїв-Шевченківських на Тернопільщині Богдан Брич служить у складі 105 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Він розповів Суспільному, що під час виконання бойового завдання отримав поранення. Тепер проходить реабілітацію.
У вільний час чоловік прийшов на свою колишню роботу. Говорить, працював тут сільським головою з 2015 по 2020 рік.
“П’ять років важкої роботи. Було багато різних проблем економічних, корупційних. Треба було все ставити на свої місця”.
Першого дня, коли Росія розпочала повномасштабну війну, відразу вирішив захищати Батьківщину, говорить чоловік.
“24 лютого я зв’язався зі своїми друзями, з якими виріс в одному дворі. Практично з дитячого садка були разом. Я сказав їм, що завтра, 25 лютого, буду у військкоматі, на першу годину. Хто зі мною, хай приходить. Всі хлопці, які вважали, що так має бути, прийшли. Ми так разом і служили. Як і решта людей, які відчули в собі відповідальність і зрозуміли, що за нас ніхто воювати не буде. Не будучи військовими ми просто змушені були стати військовими. І вже на службі всього навчилися, все зрозуміли, освоїли зброю, яку нам давали”.
У 2013 році Богдан Брич пішов на Майдан. Під час боїв на Інститутській отримав осколкове поранення. Жителі села зібрали йому гроші на операцію. Але за ті гроші він встановив пам’ятник Героям Небесної сотні у Гаях-Шевченківських.
“Коли відійшов від наркозу, попросив ручку і листочок, бо мені наснився цей пам’ятник. Наснився його вигляд. Я одразу його намалював, щоб не забути. Це беркутівський щит, який ми забрали в беркутівців і потім використовували для свого захисту. Бруківка також символізує ту бруківку, яка була на Майдані, де ми розбирали тротуари та дороги й вимощували з них барикади. За щитом і за бруківкою, за тими барикадами – ангельські крила, тому що там були ангели, це була Небесна Сотня”.
Зараз військовослужбовець служить у складі 105 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Розповідає, 5 листопада під час одного з боїв у Харківській області отримав поранення. Його підтримують дружина, діти, мати і друзі.
Дружина пригадує, як проводила Богдана до військкомату.
“Дуже тяжко, не хотіла його відпускати. Але, знаючи його характер, розуміла, що вдома він просто не зможе залишитися. І підтримала його”.
За словами Богдана Брича, на війні почав писати вірші. Десяток поезій присвятив сім’ї та побратимам.
“Світало, довкола була гарна природа, сонце вставало, пташки почали співати, річка близько. І так мені навіяло, що я тоді написав вірш про Україну”.
Автор: Тетяна Панченко
