Військовослужбовець Микола Косюк родом з Хмельниччини, проте проживав і працював у Бережанах Тернопільської області. Чоловік отримав поранення під час атаки дронами на Оріхівському напрямку. Більше місяця був у комі й лікарі не давали шансів на життя, проте в нього вірила Наталя. Жінка – медикиня артилерійської бригади. Вони познайомилися на службі й згодом одружилися. Історією кохання та підтримки подружжя поділилося з Суспільним.
“Перше, що написав: “Очі. Допоможи”
Микола Косюк спілкується з дружиною Наталею за допомогою графічного планшета. Чоловік не чує, бо під час вибуху пошкодило слухові нерви, а також погано бачить – в одному оці досі є осколок. Але писати зміг одразу після виходу з коми, розповіла Наталя.
“Перше, що я йому принесла — це був листок і маркер. Як тільки він це побачив — порухав правою рукою, зразу вхопив маркер і хотів щось написати. Перше, що написав: “Очі. Допоможи”. Хотів сказати, що нічого не бачить. А тоді вже почав писати про свої потреби: “Поверни. Їсти”. Питав про знайомих, питав, де він і я йому відповідала на дощечці”.
Говорити Микола тільки починає, не завжди слова зрозумілі, тому наразі єдина комунікація — це переписка.
“Писати йому сподобалося, він старається, робить це дуже грамотно. Права рука його більш-менш слухається і про свої потреби він пише на такому планшеті. Чому на планшеті? Бо після поранення дуже впав зір, маємо зір 50% тільки на одному оці, тому тексту в телефоні чи книзі не бачить. Тому знайшли таке рішення”.
“Нас докупки звела війна”
З Миколою Наталя познайомилася на війні, обоє — військовослужбовці 44-ої окремої артбригади. Вона — медикиня-інструкторка, а він — номер обслуги батареї. У військо Наталя пішла ще в 2019 році, підписавши контракт. Микола пішов захищати Батьківщину на початку повномасштабної війни. “На зважаючи на те, що він мав бронь, добровольцем пішов захищати нашу державу. Прийшов у наш дивізіон. І фактично в перші тижні ми й познайомилися, як тільки їх привезли на Київщину з Тернополя. Спочатку просто робочі стосунки — ліки взяти, допомогти щось розвантажити”.
Згодом в Миколи та Наталі розпочалися дружні стосунки.
“Нас відвели в Овруч, стояли на перекомплектації й там був час трошки поговорити про себе. І сталося так, що ми зрозуміли, що дуже схожі: у поглядах, вподобаннях, бажаннях, прагненнях і цілях, у всьому. І так нас докупки звела війна. Казав Коля: “Війна — це найжахливіше, що може тільки статися в житті, але попри це все жахливе сталося й найкраще — ми знайшли одне одного”. У 2023 році пара одружилася, також на війні.
“Одружувалися онлайн, подавали заяви через наших замполітів. Прийшло онлайн-повідомлення, що ми одружені. Тоді нас навіть не змогли відпустити у відпустку, бо був червневий наступ, була дуже гаряча пора”.
“Завжди старався перевірити, що всі в безпеці”
Військовослужбовець отримав поранення у серпні минулого року час ворожої атаки дронами. Тоді був на бойовій позиції артилеристів на Оріхівському напрямку, розповіла Наталя.
“Вони відкрили артилерійський вогонь по противнику, йшла стрільба. На наші позиції дуже часто йдуть атаки дронів, майже завжди їх вдавалося відбити, але іноді не вдавалося. І на той момент їх так само атакував дрон. Зробивши постріл, вони втікали в укриття і дрон вибрав ціллю не гармату, а людей. Микола завжди біг останнім в укриття. Я завжди його питала: “Чому ти біжиш останнім, якщо ти бігун і бігаєш добре?”. Він казав: “Я маю подивитися, що всі хлопці сховалися”. Він завжди старався перевірити, що всі в безпеці. І дрон спрацював у бруствер (укриття) і його поранило найбільше. Тоді разом з ним поранило ще декількох хлопців, але він був найтяжчим”.
“Те, що ми бачимо — це наяву Божа воля”
Відкрита черепно-мозкова травма, пневмоторакс, переломи руки та ноги — з такими травмами Миколу Косюка привезли до лікарні зі стабілізаційного пункту. Чоловікові зробили екстрену операцію, але через ускладнення, розповіла Наталя, не змогли зробити всього запланованого, зокрема дістати осколок. Далі — набряк мозку та кома, в якій військовослужбовець пробув більше місяця. Медики не давали шансів на життя, проте, каже Наталя, вірила, що одного дня Микола прокинеться. “Сталося погіршення, набряк мозку наріс і постав вибір — вони оперують і можливо він виживе, або не оперують і він точно помре до ранку. Операція була успішною, нейрохірурги молодці, зробили все, що могли. І вони ж мені й казали: “Те, що в нас відбувається, те, що ми бачимо — це наяву Божа воля. Тому що доказова медицина каже, що з таким не живуть, а ми бачимо, що він досі живий”. Ми з лікарями працювали в такому тандемі — їм потрібна було, щоб поруч з Миколою була людина, яка його будить і тягне до життя, там з ним була я, а вони зі сторони медицини робили все, що могли”.
“Висунув язика”
Після 38 днів коми Микола таки відкрив очі.
“Бачу, що привідкриває око, бо одне ж поранене, а інше привідкриває і дивиться на мене. А я йому язика висовую і пальці показую. І він вкінці-кінців висунув мені на мої кривляння язика. Ми з терапевтом аж почали обніматися на тих радощах”.
Нейрохірург спершу не повірив у те, що Микола дав зворотну реакцію, розповіла Наталя.
“Він каже: “Не побачу — не повірю. Така я людина”. І гукає до нього: “Косюк, покажи язика”. Я кажу: “Не кричіть, він не чує, просто покажіть йому язика”. Лікар показав Колі язика і Микола показав у відповідь. І він каже: “Вау, я бачу реакцію. Буде справа”. Це був великий прорив, що в людини є свідомість”.
Наталя поруч із Миколою цілодобово. Також їй допомагає донька Ніка. У лікарню приводять і 2-річну внучку — Єву-Софію. До війни Микола викладав фізкультуру в Бережанському фаховому коледжі. Він вів здоровий спосіб життя і любив спорт. Наталя каже, займається і зараз — розробляє руку з гантелею та експандером.
“Подарував почуття, яких не дарував рідний батько”
Про те, яким було життя Миколи до поранення та після — Ніка розповіла у відео. Його опублікувала в соцмережі ТікТок. Каже, ролик завірусився, отримали багато повідомлень із підтримкою.
Після цього вирішили відкрити збір на реабілітацію вітчима у Модричах. За дві доби вдалося зібрати мільйон гривень, розповіла Ніка Ткачук.
“Треба про себе говорити, треба, щоб люди бачили цю історію. Коля реально унікальна людина, і хоч він був у відпустці два рази по 15 днів, але за цих 15 днів ми настільки зблизилися. Він мені подарував такі почуття, які, на жаль, мені не дарував мій рідний батько. Я стала дуже близька з ним, він справді по-батьківському ставився до мене. І просто хочу допомогти йому”.
“Неможливе можливе. Просто треба вірити в це”
“Я навіть кажу, що мені хлопець хоче зробити пропозицію, я кажу йому: “Що, мені одружуватися?”. Він такий: “+”. Вони як з мамою розписалися, я казала, що будемо весілля грати вдвох — двома парами. І він пише: “+++”. І я розумію, наскільки він хоче стати на ноги, жити повноцінне життя, тішитися внучкою, ще багатьма внуками, і наскільки він хоче цієї сім’ї. І я дуже хочу йому допомогти, щоб він став на ноги, щоб ми могли відчути цю повну сім’ю. Щоб він зміг відчути. Я не знаю як. Коли я читаю всі його виписки, то розумію, що це неможливо. Але навіть, коли він вийшов із коми, ми з мамою казали, що це неможливо. Але коли він впізнав нас всіх, коли він згадав усіх, коли він все пам’ятав — ми зрозуміли, що неможливе можливе. Просто треба вірити в це. І ми віримо”, — розповіла Ніка.
