Військовослужбовець 105-ї бригади тероборони ЗСУ з Тернопільщини Віталій із позивним Дон захищає Україну з часу повномасштабного вторгнення. Служить мінометником, виконуючи бойові завдання на сході. За освітою — муляр-штукатур, до війни займався будівельною справою. Свою історію захисник розповів Суспільному. Далі його пряма мова.
Про рішення долучитися до ЗСУ
Боронити країну я пішов 26 лютого 2022 року. 24 числа на роботі почули тривогу. Я, швагро і брат мій зібралися і пішли у військкомат. Черги були великі, але я недовго чекав, бо проходив службу в четвертій хвилі мобілізації.
Загибель близьких людей
Відчуття до загибелі швагрів моїх, рідної сестри чоловіка і двоюрідної, були на війні інші. Я знав, що маю це робити. Тепер є більше відповідальності та бажання помсти. Кущей Олександр, він 79-ї окремої десантно-штурмової бригади та Бать Андрій з 102-ї ТРО Івано-Франківщини. Це були класні люди. Олександру було 28 років на той час до загибелі, а Андрію було 30.
Групова робота
Одного разу був наступ, нам потрібно було прикрити наших побратимів піхотинців. Ми зайшли до них на позицію. Вони кажуть: “Хлопці, ви тут довго не будете”. Ми кажемо: “Будемо”. І так, дев’ять днів були. З тих дев’яти чотири під серйозними обстрілами. На даний час і на той час поранених в нас не було, особовий склад цілий. Взагалі, за весь період служби з 26 лютого 2022 року, дякуючи Богу, в моєму підрозділі немає жодного пораненого та загиблого. Це групова робота, командування на своєму місці, Божий промисел та довіра один до одного.
Ніка і Рижик — улюбленці військових
У нас тут є кілька улюбленців. Вівчарка Ніка і кіт Рижик. Ніка має господарів, але прибігає до нас під’їсти щось, а кіт сам прибився.
Заїхали на свою хату, кіт йде, прикормили, один день, другий день. Потім стало дуже багато мишей. Мишоловки, книжечки такі, то по штук 20-ть за добу викидали. Взяли Рижика на позицію. Спочатку він нічого не хотів, залетів у бліндаж, по всіх кутках, там, там. Нарахували десь 5-ть мишей підряд з’їв. Потім одну наполовину з’їв. Потім тільки душив і складав біля ліжка. Серйозний помічник. Вивів нам трошки тих мишей.
Про родину і плани на майбутнє
Вдома на мене чекає мама, дружина, чекають дві дочки Анастасія та Христинка. Одній вісім, другій десять років, батько чекає.
Підтримка родини на війні дуже важлива. Навіть дзвінок зранку: “Тато, привіт. В тебе все добре?”. Ввечері: “Папа, добраніч, люблю”. Це класно.
Не будемо забігати наперед, але після війни мені б хотілося більше уваги приділити насамперед сім’ї, своїм хобі. А далі вирішуватиму, чи продовжувати службу далі чи повертатися в будівельну справу і відбудовувати Україну.
