Правда Слова, яка має заряд перемоги, незламності, була написана Василем Ярмушем ще пів століття назад, і відповідає сьогоднішнім реальним подіям.
/…Ось і Ти станеш
Сонцем народним,
Ти його збудиш
Піснею рідною…/
/…Не забувай свого народу, дитино! Він дуже і дуже бідний, мов той жебрак, обвішаний торбами, а в торбах тих лиш вітер гуляє… Та ні за яке золото, ні за які гроші ти не купиш його доброго, щирого серця. Пройде час, і цей сліпець безпомічний стане зрячим! І на цілий світ заклекоче його мужній голос. І над стовковиськами, над згарищами, руїнами, цвинтарями і могилами встане Україна, в одній руці стискаючи козацьку шаблю, а в другій розквітлу гілку калини. Вільна між вільними, рівна між рівними! А зараз не забувай про неї, доню. Бо вона тепер дуже і дуже бідна…/
/…А був народ
І гордий дух Вкраїни,
Що людству показав
Усю любов свою.
Весь скарб невичерпний
У образі Чарівнім:
І плач, і гнів,
І тихий шум ланів…
І в шані світ схилився
На коліна,
Бо гордо йшла
По скривдженій землі
Нескорена
Красуня Україна!/
/Тихо спала Європа, залита контрастами…/ (Василь Ярмуш 1972р.Уривок з драматичної поеми С. Крушельницька)
У кожного українця ідилія ночі закінчилась 24 лютого 2022 року, в наш дім прийшла війна. У кожного з нас кардинально змінилися плани. Для мене, уже стало доброю традицією, щороку створювати новий, творчий проект мого батька Василя Ярмуша, який я презентувала на його день народження 15 вересня. Я чекала з нетерпінням на презентацію нового кліпу, ліричної пісні «Стільки літ», яку виконає талановитий Андрій Підлужний. Мистецька колоборація у творчому тандемі, двох земляків, які об’єдналися заради пісні. На слова мого батька – поета, прозаїка і культурно-громадського діяча Василя Ярмуша, Андрій Підлужний написав музику.
…Але…
Натомість, відзняла у Варшаві відеовірш В. Ярмуша «Пустодзвонам – рашистам», допомогли мені в цьому знайомі хлопці:
Так склалося історично, що місія України і величного українського народу в тому, що ми зараз виборюємо у цій війні не тільки свою свободу, але на своїх плечах тримаємо мирне небо для цілої Європи. Платимо за свою Волю і спокій сусідів страшною ціною – кров’ю наших безневинних дітей.
Моя місія на цій землі продовжути батькову справу у царині слова. Міцно і гордо нести український прапор Ярмуша у своїх руках.
Зло яке прийшло на українську землю, потрібно раз і назавжди знищити, і поставити перемогою крапку у цій сторінці історії. Кривавий і брехливий кремлівський почерк той самий, як і 50 років тому, тільки щоразу руйнівніший. Раніше вбивали за вишиванку, за те, що ти розмовляєш українською, а сьогодні за те – що ти українець, чи українка.
1965 року під пильним наглядом КДБ опинилося Слово Ярмуша, з ордером на обшук і постановою про його попереднє затримання завітали непрохані гості оперативники КДБ. Ними ж були вилучені всі батькові рукописи і деякі історичні книги, а він сам опинився у підвалах карального відомства для «Профілактично-виховної роботи» щоб «навернути в отару заблудлу вівцю», щоб думки і вірші його були «причесані». Навіть у повернутих рукописах зошитах вирізано немало аркушів з творами, які, на думку «літературних експертів» спецслужб загрожували радянській владі. Перебування у підвалах КДБ наклало відбиток на всю подальшу долю поета. До кінця життя, Василь Ярмуш не міг влаштуватися на роботу ні в одній з редакцій тодішніх газет, хоч мав диплом журналістики.
Запис із батькового щоденника: «Вчора знову була розмова про операцію. А може турбує зовсім інше: Чому вони хочуть ще раз операцію робити ? Чи мучить їх совість про свою невдачу в 1964 році ? Чи хочуть зарізати, щоб спокійно вмити руки. І в кого виникне хоч би маленький сумнів у неправильності чи у прямому шкідництві. А я б ще міг жити і жити, писати, кохати, сміятись…
Ой світе, зелений мій світе, чом став ти для мене плахою? Чом став ти для мене клітко? Думаю,що хочуть зарізати…
Василь Симоненко помер у лікарні. Степан Будний у лікарні теж. Ярослав Кущак (Збаращина) у лікарні.
Чому? Щоб не старіла поезія – як писав Б. Демків, чи, щоб замовкли, щоб не мудрували…? Батько таки помер у лікарні 22.09.1976 р
Газета «Ровесник” датована 25. 09. 1976р.У статті повідомили громадськість про те, що після тривалої хвороби передчасно помер член обласного літературного об’єднання Василь Ярмуш. Ось самий цікавий шматок:
/…У своїх творах вихованець Ленінського комсомолу В. І. Ярмуш пристрасно оспівував героїчні звершення радянського народу, розкривав багатий духовний світ нашого молодого сучасника, вносив і свою частку творчої праці в утвердження комуністичних ідеалів, боровся проти ворожої ідеології українського буржуазного націоналізму…/
ПУСТОДЗВОНАМ – ПЕРЕВЕРТНЯМ.
Дурні, дурні
та ще й бідні,
безчеснії
і безрідні.
Безголові,
без’язикі,
шнуровані
чужим ликом.
Вас родила
Сука – мати
у кропиві
біля хати,
а хвалитесь
з жаром гіда,
що подібні
на сусіда…
Дурні, дурні,
ви ж – каліки,
наплодилось вас
без ліку.
Як полова та пошерхла
ви знялися на поверхні.
Але знайте –
прийдуть люди,
згребуть шушваль цю
без суду
і в одну якусь хвилину,
мов заразу-скаженину,
як гадюку, що конає,
за хлівом десь
закопають! (Василь Ярмуш)
Дякуючи Барні Володимиру голові ССПУ, вірш Ярмуша, «Пустодзвонам» зараз служить Словом на теренах України, Словаччини та Великобританії. Про наших героїв, воїнів світла, уже ходять цілим світом легенди, які відважно воюють за мир і спокій на землі.
Вірш-присвята герою України з Тернопільщини Віталію Скакуну нашому земляку, який підірвав автомобільний міст у Генічеську разом із собою. Також кожній і кожному Герою, хто своїм серцем затулив сонце від крові.
ВІД КРОВІ СОНЦЕ ЗАТУЛИВ
В плетеві окопів зранені тополі,
у смертельнім герці
стріл за стрілом бив.
Впав на амбразуру хлопець світлочолий
і від крові Сонце затулив.
Ще вуста шептали: – матінко, матуcю,
де ж ти забарилась
в полі поміж трав?
Мамо, я додому, ой, не повернуся,
не будеш стрічати, ти мене.
Дев’ятнадцять весен, тільки
дев’ятнадцять,
не ридай так, мамо, серед нив…
Там, над Терноградом
смерть котилась градом,
він од крові Сонце затулив. (Василь Ярмуш)
Я обов’язково повернуся в Україну і видам ще дві батькових збірки «Соломія Крушельницька» і «Дума про Життя» В. Ярмуш, і свою книгу «Сповідь Ідилії ночі» М. Ярмуш. Книги подарую в усі обласні бібліотеки України. Вони будуть гідно служити і навчати дітей, разом з посібником «Література рідного краю. В. Ярмуш».
/Зброю цю я дітям подарую,
Покладу їм шаблю на коліна,
Аби знали, як в кривавих бурях
Гартувалась воля України!/ (В. Ярмуш)
Кожен з нас на своєму місці і робить те, що може…
Я підхопила і несу у світ батькове Слово і його любов до України.
Мій батько Василь Ярмуш тримає стрій разом з Україною, але на небі, через СЛОВО незламною любов’ю до Батьківщини.
/ Тобою лиш живу, тобою день стрічаю.
Тобою мучуся, за тебе і згораю…
Але люблю… і я не заміняю
Ані на що тебе, коханий краю.
Бо я твій син,
твій незрадливий син
навіки! (Василь Ярмуш 29.12.1971р)
Ця війна – це тест на «Людяність» для цілого світу. Ми добре зрозуміли хто сусід, і хто ворог, хто друг, а хто ні. Польща стала надійним тилом і добрим сусідом, які перші, відкрили свої двері і серця, щоб врятувати українських дітей від смерті. Сотні поляків прийшли на площу, і стали на коліна в МОЛИТВІ за УКРАЇНУ і українців.
Росіянам нас ніколи не перемогти і не зрозуміти, адже вони раби свого царька, який має комплекс карлика. Президент РФ, як хробак, який зарився в землю і боїться війну назвати війною. Обличчя російського солдата має окровавлену морду перевертня, які зв’язують руки дітям і вбивають слабших, гвалтують жінок на очах у дітей і дівчаток, на очах у родини, демонструючи цим «акт підкорення». Таке звірство є знаряддям війни окупантів, воно є частиною російського арсеналу. Це хвора нація «Перевертнів», яким у цивілізованому світі немає місця, вони показали своє справжнє обличчя і характерні їм риси.
Рашисти живуть в іншій реальності, вони ніколи не зрозуміють нас, адже вони завжди були рабами царька, який має комплекс карлика. Весь їх міф про велику імперію, другу армію світу і «чорне золото» розсіюється як туман, і дуже скоро трісне, як мильна булька.
Ця рашистська нація ніколи не зрозуміє мою маму, яка в 26 років залишилася вдовою, але вірна батькові понад довгих і самотніх 46 років, не зрадивши кохання. Вони ніколи не зрозуміють мене. Батькові було лише 36, коли обірвалося його життя, а мені 3 роки, і я його зовсім не пам’ятаю, але я продовжую його справу. Біль не минула від втрати, ми просто навчилися з нею жити, хоча дуже бракує його посмішки і теплих обіймів.
У нашій ДНК, закарбована незалежність і людяність, а у росіян вона відсутня. Ми абсолютно різні народи, українці пишаються своїм президентом, ми гордимося своєю армією, ми любимо по-справжньому своїх чоловіків, ми поважаємо своїх батьків, ми плекаємо любов’ю і віримо у своїх дітей.
/…І я продовжуюсь
В новім житті дитини,
В котрого мій,
Але міцніший крок…/ (В. Ярмуш)
Людяність – це саме те, що відрізняє нас від рашистів.
Україна об’єдналася пліч-опліч з цілим світом, нам допомагає родове коріння і дух предків, з нами правда і з нами Бог. А хто ж тоді з «рускім міром»?…
Прийшов час, словом вдарити по цій брехливій імперії, яка уже зовсім скоро трісне, як мильна булька. Закликаю усіх блогерів і журналістів зробити виключенням з правил і писати володимир путін і росія з маленької літери, такий собі «ляпас словом»
- «путін – іди ти в пекло»!
- «Двері уже тобі і твоїм пустодзвонам-перевертням відкриті».
Культ-Загін разом з Україною у царині слова та пісні, кожен з нас на своєму місці, тримаємо стрій на землі і на небі.
Неважливо де Ти, важливо з ким Ти.
З Любов’ю –
Мирослава Ярмуш «Росинка Веселкова»
Обговорення