Війна мені багато помогла. У мене знецінилися багато речей. Всі ми прагнемо матеріального, добробуту, статків. Тримаємося за хату, тягнемо все, як мурашки, в неї – килими, стіни, євроремонти. І платимо життям за це. Своїм часом. А завтра прийде москаль і ти тікаєш з тої хати. В такі моменти ні золото, ні матеріальні речі – взагалі нічого не варте. Тільки люди, яких любиш. Та все не важливо. Все.
Коли задумую картину, підходжу до полотна і кажу Богові: я готова, щоб ти через мене щось створив. Хочеш – дай картину. Не хочеш – не дай. Художники, як маги. Так до будь-чого можна підходити. До якоїсь події, до стосунків. Часом перед полотном кажу: зараз буде шедевр. І жодного сумніву, що вийде погано.
Такі були відчуття, що могла би якісь ікони малювати. Але думаю, що я не те, що недостойна. Просто це має бути монах, аскет. А я часто буваю під впливом емоцій. Не відчуваю себе дуже духовною. Вчуся поки що бути такою. І я вирішила малювати ангелів-охоронців для України. Щоб усі стихії нас охороняли. В першу чергу не від зовнішнього ворога, а від ворогів, які є всередині країни. Часто вороги бувають і при владі, і на різних високих посадах. Це дуже в нас поширене.
Малюю ангелів для тих, хто живе в Україні. Багато хто має свій бізнес. А от ті, хто на державних роботах під час підняття цін дуже постраждали. Тому що багато чого не можуть собі дозволити. Для цих людей. Для тих, хто вірить.
Ангелів уявляє, коли дивиться в очі свого наймолодшого синочка. До семи років в дитині є первинне щастя. Дитина ще не зіпсута ні суспільством, ні світом. В неї нема нічого мнимого. Скільки разів на день дитина сміється. Ми сміємося так? Ні. А вона весь час сміється. Ангел – це чиста енергія. Не людина, але і не бог. Дуже інтересна істота. А, може, ми з ангелами – це одне ціле. Ангели сильніші від нас. Частинка бога, так само, як і ми. Просто вони може потужніші, ніж ми. Кажуть, що не душа в людині сидить, а навпаки – душа тримає тіло. Вона більша від тіла.
Ми за подобою Бога. Подібні на нього тим, що вміємо творити.
Хто вірить, що ангели є, їх побачить. Навіть може на небі побачити. А хто не вірить, в його реальності цього не буде.
В нас є внутрішня пустота, з якої виникає все. І з неї виникають події, ситуації. Уявімо собі – все, що ми думаємо, стоїть ангел позаду нас і це записує.
Якщо думаєш, що та людина погана і підла, вона зі всіма може бути Богом, а з тобою вона буде нагла і підла. І треба кожен раз просити в думках вибачення за те, що створив її такою у своїй реальності. Тільки їй сказати подумки – я тебе люблю і та людина міняється.
Як почати творити свою реальність іншою? Написати на листочку, що тебе нервує. Свої проблеми. Наприклад, в мене прищ на носі. В мене то, в мене то. А потім провести риску і написати все навпаки. І повірити в те, що навпаки і побачите, що воно саме так почне мінятися. Просто це трохи тяжко.
Відколи в мене почали з’являтися гроші, думаю, кому помогти. Там, там – вже роздала. І потім вони знов приходять. У моєму житті математична точність. Як комусь поможу, все повертається. Переконана, що самі формуємо свою реальність.
Бідність свого чоловіка жінка сама створює. Коли почне вірити в нього, то він і матиме гроші. На що ллємо енергію, те і виростає. Якщо чоловік вважатиме жінку негарною, вона буде опинятися перед ним якраз у незручних моментах. І це буде намножуватися. А хто вважатиме жінку привабливою, бачити її саме у найкращій формі.
Страх повністю все анулює. Кожне бажання ножичками обрізає. Я тепер вважаю, що гроші це не є погано.
Не варто робити вчинків жаліючи когось. Це не стосується допомоги бідним, голодним тощо. Йдеться про роботу. Яким би не здавався несправедливим світ, але кожна людина є на тому рівні, який відповідає рівню її духовного розвитку. Наприклад, ви – директор фірми і шукаєте собі заступника. Можете піддатися жалю і великодушно дати шанс людині, яка того не заслуговує. З часом така людина зробить усе, аби вас випхати з власної ж фірми. Згадайте історію Стіва Джобса. Так, люди на тому рівні, на який заслуговують. Допомагайте їм, але не з жалості чи бажання “вивести в світ”, а за внутрішнім покликом серця.
Не ідеалізую. Свою “кращість” чи “кращість” інших, будь-що, навіть щось погане. Наприклад, ” я така невдаха” чи “я ніколи не зможу собі цього дозволити” – ідеалізація бідності. Життя сотні разів доведе вам що це не так.
Цікаво бути білою вороною. Вони мені страшенно подобаються. Це справжня свобода та вивільнення енергії. Жити просто. Не за правилами, які придумали інші люди, такі ж як ти, не кращі і не гірші. Це поняття стосується різних сфер.
Хочеш створити нове – уяви результат. Внутрішній стан має відповідати зовнішньому. Цілковита гармонія. Тобто якщо я думаю, що я невдах, а а мрію про успіх, чи нову любов, тощо – мрія не здійсниться.
Намагаюся не піддаватися спокусі сподобатися іншим. Часто люди кажуть, що хочуть чогось від мене. Це може бути час, картина, тощо. Те, що вони хочуть – насправді лише їхні думки. І якщо я намагаюся догодити чужим думкам, часто дорога для мене річ лежить потім у них під ліжком чи за шафою. Дарую, але за покликом серця. Воно знає правду.
Між людьми нема недомовленого. Наші душі спілкуються між собою і знають усе один про одного.
Не можу малювати, коли навколо безлад. Завжди спочатку виконую побутові справи, а вже потім працюю. Також не малюю, коли на душі важко.
Коли хочу щось отримати, спочатку віддаю це іншим. Тоді наче перебуваю у колі змови. До тебе приходить – ти передаєш іншому…
Є люди, які крадуть час. А також енергію. Їх легко розпізнати. Просіть їх час від часу щось робити для вас і побачите.
Не беру чужого – створюю своє. Благ усім вистачить.
Не озираюся на минуле. В ньому є привиди, яких ми боїмося побачити. Не конкретних людей, а відчуттів. Люди страждають набагато довше, коли прокручують картинки із пережитих ситуацій. Відключаю внутрішній діалог і картинки, переключаюся.
Не звинувачую нікого. Думаю, що не так зрозуміла чи уявила.
Є Дорога. Якщо хочеться чогось досягти, треба уявити кінцевий результат і рухайся по життю інтуїтивно, за покликом серця. І ще. Є багато успішних людей і багато благ. Але їхні шляхи не перетнуться, бо в кожного своя дорога.
Найцінніші моменти, які пережила – це хвилини появи моїх діток на світ.
З початком війни полюбила тварин. Вагітною ходила в такі місця, де повно бродячих псів, що їх навколо тебе 20 штук. Ввечері йдемо з дитиною гуляти і я постійно щось кидаю бездомним тваринам. Знедолені є завжди. Але саме війна мені відкрила на це очі.
Маю чорно-білу пухнасту кішку Пушу. Відчиняю їй постійно вікно. Через двері не пускаю – довго може стояти і нявкати. Ніхто їй не відкриє, бо в хаті шум. А на вікні її видно. Їй курку купую, шинку даю. А вона недавно зловила мишу і з’їла. Я в шоці була.
Наша увага – це енергія. На що її спрямовуємо, те розгортається і починає жити. Це процес творення, майже ювелірна справа.
Не варто бути залежним від чогось чи когось. У залежності криється страх втрати. Не варто бути залежним від кінцевого результату про що мрієш. Бо не здійсниться. Все має бути з легкістю.
