Дев‘ятнадцятирічний теребовлянець Хомяк Володимир пішов до лав Української армії за контрактом у жовтні 2013 року і від тоді служить в Львівській 80-й окремій аеромобільній десантній бригаді. На передовій в зоні АТО опинився в квітні 2014 року під Слов‘янськом й відразу підрозділ, в якому Володя воює навідником, попав під обстріл сепаратистів. «Гатили зі всіх видів зброї, від артилерії та мінометів до стрілецької – кулеметів та автоматів.
Так що прийшлося відразу, як кажуть, «з корабля на бал» – застосовувати всі набуті до того військові навички на навчальних полігонах». Володя наймолодший у своєму підрозділі і серед усіх воїнів-теребовлянців і це є не недоліком, а навпаки – перевагою. Рядовий десантник високого зросту, худорлявий та спритний, рухливий, майже завжди усміхнений. «Як би там не було, але з того першого бою, – каже Володя, – кожен наш боєць запам‘ятав на все життя як необхідно виживати, як зберегти своє життя, життя товаришів, що дає злагоджена дія кожного бійця, яка вага правильних наказів командирів».
А далі в травні були запеклі штурми й утримування 3-го і 3-а блокпостів під Слов‘янськом, в кінці травня бій за Луганський аеропорт. На запитання «То ти також кіборг?» Володя відповів: «Як хочете, так і називайте. Та які там ми кіборги, кіборги то в Донецькому аеропорту, а ми просто якісно і з вірою у перемогу захищаємо свою землю, свою Вітчизну. Все ж тоді, в тому аеропорту, нам були непереливки, попали в повне оточення, тривалий час лише оборонялися. В основному відстрілювалися із стрілецької зброї, до того ж закінчувалися набої, без харчів і води витримали декілька діб. Вся надія була на інші батальйони нашої бригади, нам тоді здавалося: все, ось і прийшов кінець… Як не хотілося помирати, а ще більше попадати в полон! В самий критичний момент 1-й батальйон нашої бригади таки прийшов на виручку, його бійці здійснили блискавичний і вдалий прорив збройних формувань ворогів і вивели нас з оточення.» Навіть зараз про минулі бої тяжко говорити і писати, а насправді, що там і як було знають лише безпосередні учасники війни, вони неохоче діляться своїми неприємними спогадами із сторонніми, не згадують загиблих і поранених, хоч насправді війна дуже і дуже кривава штука…
Пізніше були інші бої і молодий воїн із всіх них вийшов неушкодженим. Ось Володя розповідає про, так звані, зачистки визволених нашими військами територій, населених пунктів. «Це було в населеному пункті Георгієвка, що під Горлівкою. Йшли групою вздовж вулиць, одну пройшли, іншу, ніби все спокійно та кожен з нас потилицею, спиною відчував ніби хто дивиться на тебе. Кожен нерв тіла вібрував, кожен м‘яз був готовий до миттєвого руху… І таки те сталося, чого очікувалося – із замаскованих засідок сепари відкрили щільний вогонь, довелося падати, перекручуватися і перевертатися, шукати укриття і звідти вже вести вогонь. Тоді все обійшлося, ворогів було небагато і їх вдалося оточити та знищити. В перші місяці неоголошеної москалями війни, – далі розповідає солдат, – наша армія вчилася воювати, було багато помилок у підготовці солдат, забезпеченні військовою амуніцією, зброєю і боєприпасами, харчами, облаштуванням побуту, а також в загальній тактиці й стратегії. І командири вчилися командувати, чого вже там, правильно оцінювати конкретні бойові ситуації, чітко й зрозуміло віддавати накази, адже, саме від цього і залежать солдатські життя. В ті часи більшість негараздів в армії згладжували волонтери, від них і зараз йде безцінна допомога у всьому, якби не вони – невідомо як би і було все насправді».
В тій самій десантній бригаді, де несе нелегку службу Володя Хомяк, але в іншому батальйоні навідником БТР-у служить ще один теребовлянець – Федак Ростислав(на фото зліва). Він в свої 44 роки пішов добровольцем на війну, а вдома залишились його дружина і синок. Завдяки волонтерам, як і більшість воїнів Теребовлянщини, Ростислав і Володимир взнали один одного й потоваришували, зрідка їх шляхи на війні перетинаються і їм є про що побалакати, чим поділитися. На зимову святкову ротацію прибуло багато воїнів Теребовлянщини, вони з різних сіл району, раніше ніколи й не чули один про одного, а тепер зустрілися, пізналися, здружилися.
Кожного українця, кожного мешканця нашої області цікавить і таке «Як там, яка обстановка, як живуть люди на тимчасово окупованих територіях?» Володя та Ростислав, багато інших бійців, з якими довелося спілкуватися, говорять про те різними словами, але суть залишається одна і якщо об‘єднати ті всі враження то вийде ось що: «Там б‘ють старих і підривають дітей, там Батьківщину поміняли на «родіну», там дружби і кохання немає; там у серцях лід, а в душах порожнеча; там немає майбутнього, а існують минулим; там сльози ллються кров‘ю червоною; там одні люди стають ЛЮДЬМИ, а інші зміями отруйними; там земля зорана ранами воронок; там дають ордени за жадність і продажність; там темрява поглинула світло…»
Все ж кожна чесна і порядна людина вірить у нашу перемогу над темрявою, у перемогу життя над смертю! Недарма ж і наш український віщий поет Тарас Шевченко писав:
…І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Вперед, до світла, до добра, до життя!
Віктор Аверкієв, Номер Один
