Уже майже два місяці пройшло з того часу як бійців 6-го батальйону територіальної оборони “Збруч” раптово перекинули з Тернопільщини на південь нашої держави для підтримки одного з регіонів від потенційної небезпеки вторгнення ще й на цьому напрямку (окрім Донбасу) російського загарбника.
Сформований з добровольців і мобілізованих громадян з усіх куточків Тернопілля військовий підрозділ почав виконувати бойові завдання щодо захисту, охорони та оборони територіальної цілісності України на ввіреній їм ділянці. Чимало з тих військовослужбовців, які служать зараз у батальйоні, коли оголосили мобілізацію, свідомо залишили бізнес, сім’ї і відправилися захищати України. Ще жодного разу ніхто про це не пожалкував. У кожного із них чималий життєвий досвід, а у багатьох в тому числі й у військовій справі.
— Усі хто зараз тут справжні патріоти. Вони не на словах підтвердили любов до Батьківщини. Один український дорослий мужчина нашого батальйону вартує багатьох тих 18-річних сопляків, що стоять по той бік. Вони про це знають і дуже бояться, — каже заступник командира батальйону з тилу підполковник Ігор Дрозд, за плечима якого військова служба як у радянській, так і українській арміях.
Офіцер, котрий відповідає за тилове забезпечення підрозділу, — доброволець. До своїх обов’язків ставиться прискіпливо. Окрім координації дій з вищим командуванням він, разом з командиром батальйону підполковником Ігором Ларіним, тримають зв’язок з громадами та керівниками тих районів звідкіля призивалися бійці батальйону — ті надають чималу допомогу землякам. Найбільше допомогають Збаразький, Чортківський, Підволочиський, Теребовлянський та Чортківський райони. Крім того, відбуваються постійні контакти з бізнесменами Тернопільської області, народними депутатами, доброчинцями, волонтерами завдяки яким в підрозділ поступило чимало чого, у тому числі, й захисне спорядження. Зокрема, зараз батальйон “Збруч” повністю забезпечений касками та бронижелетами.
Підполковник Ігор Дрозд зізнається, що до 1993 року служив на території Росії і до останнього часу там були друзі, з якими доволі часто спілкувався. Зараз, зважаючи на останні події, контактів немає, тому що у них кардинально протилежні погляди на події, що відбуваються в Україні.
— Жодна людина в Росії серед моїх знайомих адекватно не оцінює ситуації. Вважаю, що Росія зараз знаходиться на рівні фашистської Німеччини 1936-38 років, коли Гітлер був на піку популярності. Пізніше це стало бідою німців, як і може стати бідою росіян. Ідеологічна машина що у гітлерівців, що у наших сусідів дуже потужна. І росіяни у цьому не винні, як не були винні і німці, — підсумовує підполковник.
На побут у польових умовах військовослужбовці батальйону не нарікають: помитися є де, медичне забезпечення добре, відпочинок організовується. У вільний час можна як на облаштований спортивний майданчик податися, так і в шахи пограти, або новини по телевізору подивитися.
— Ніхто з нас не розраховував на умови у п’ятизірковому готелі. Запануємо, коли війна закінчиться, виженемо ворога з української землі та мир і спокій в державі буде, — зізнається рядовий Андрій Гловюк, який хоч і не служив раніше в армії, проте попросився добровольцем у батальйон.
Андрій — повар. На обід товаришам приготував уху, гречку та салат олів’є. Харчування батальйону організовується за усіма нормами, але бажаючим в добавці рядовий Гловюк не відмовляє, а на тих хто в наряді — гаряча страва чекає завжди і в позавідведений розпорядком на прийом їжі час.
За декілька місяців існування підрозділу колектив здружився — одне одного підтримують. І хоча ситуація в районі виконання завдань батальйону напружена, бойовий дух тернополян сильніший ніж у ворога. Бо обороняють вони українську землю. І по велінню серця опинилися зараз у вирі гарячих подій. Бойовий дух бійців, за словами командира 6-го батальйону територіальної оборони підполковника Ігора Ларіна, підтримують досвідчені офіцери та сержанти. Допомогають також й військові капелани. Найголовніше зараз бути готовим до виконання поставленого завдання. І бійці самі це добре усвідомлюють.
— Це не війна з Росією — це війна за нашу свободу і життя. Це не війна з росіянами, а війна з режимом і окремими керівниками, — наголошує командир батальйону “Збруч” підполковник Ігор Ларін. — Треба бути докінця послідовним у своїх діях, у прийнятті рішень. Треба нарешті визнати агресію, називати речі своїми іменами і не підставляти другу щоку. У боротьбі розраховувати на власні сили, бити ворога і вигнати цю погань з нашого українського дому.
Патріоти, які зараз служать у батальйоні на це здатні.
Василь Лабай
Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України
