В Тернополі досі зберігається маленький шматочок нідерландської спадщини. Зараз будівля використовується як ресторан, але колись це була фабрика з виробництва крохмалю гронінського підприємця В.А. Шольтена, який на той час був найбагатшою людиною в місті Гронінген, Нідерланди.
Його крохмальні заводи в Гронінгені принесли стільки грошей, що Шолтен також почав інвестувати в компанії за кордоном. Спочатку в Німеччині, потім все далі рухався на схід. У 1870 році він купив ділянку землі в Тернополі, щоб відкрити тут фабрику з виробництва крохмалю, але це не мало успіху. Містяни не дуже хотіли співпрацювати.
Останній залишок
Зараз ніщо не нагадує про те, що колись тут була фабрика з виробництва крохмалю. Але, за словами історика Яапа Екхарта, будинок у якому знаходиться ресторан «Шинок» є останнім залишком фабрики з виробництва крохмалю, яку В.А. Шолтен побудував у 1870 році.
Десять крохмальних заводів за кордоном
У 1841 році Віллем Альберт Шолтен відкрив фабрику з виробництва крохмалю у Фоксхолі. Незважаючи на деякі проблеми на початку, компанія процвітала, і Шолтен почав будувати все більше фабрик з виробництва крохмалю. Його статки збільшувались і він вирішив інвестувати також у цукрові заводи та заводи з виробництва солом’яних плит. На піку свого розвитку Шолтен володів чотирнадцятьма різними фабриками в Нідерландах.
Дослідження однієї нідерландської науковиці показало, що Шолтен не любив конкуренції. Коли заводи з виробництва крохмалю Шольтена виявилися успішними, багато інших підприємців почали виготовляти крохмаль. Тому Шолтен виходив на нові ринки де такої форми промисловості ще не існувало. Спочатку через кордон у Німеччині, а потім усе далі й далі, аж до росії. Про це історик Яап Екхарт написав книгу «Від Гронінгена до України» і нарахував загалом близько десяти іноземних заводів.
Ідеальне місце для заводу
Зимою Шолтен подорожував потягом через Східну Європу. Потім він відвідав свої закордонні філії та шукав нові місця для відкриття фабрики. Крайнім східним місцем, куди він потрапив, був Тарнополь, приблизно за 1200 кілометрів від Гронінгена.
Шольтен обрав це місце, бо це був найбагатший на картоплю район Галичини. Була також залізнична колія для перевезення крохмалю та велике озеро з чистою водою. Шольтен побудував свою фабрику в центрі міста, прямо біля цього озера. Місцеве населення було не в захваті від цього, тому що побоювалися – і справедливо – неприємного запаху. Цю проблему вдалося вирішити шляхом підкупу головного інженера ради, який відповідав за дозволи на будівництво, щоб розпочати будівництво негайно у 1870 році. Спочатку будівлю фабрики зводили з дерева, тому що це було швидше, а потім перебудували каменем. У Шолтена випадково був «під рукою» паровий двигун для роботи заводу, оскільки він також інвестував у компанію, яка бурила нафту в Галичині. Шолтен був динамічною людиною з невеликим терпінням, тому він диверсифікував свої вкладення.
Місцяни не дуже співпрацювали
Картоплі в околицях Тарнополя справді вирощували багато, але часто вона не доходила до заводу нідерландця. Фермери вважали ціну, яку платив Шолтен, занизькою, та й вони вже мали інший пункт призначення свого врожаю: картоплю використовували для виготовлення спирту або шнапсу. Навколо фабрики було не менше 25 жаровень, які працювали на картоплі.
Іноді врожай картоплі був більшим, ніж могли обробити усі довколишні лікеро-горілчані заводи, в інші роки ціна на шнапс була надто низькою, і винокурні зупинялися. Але до фабрики Scholten картопля не доходила. Містяни воліли давати їх гнити в землі або згодовувати свиням, щось краще, ніж продати їх Шолтену за низькою ціною.
Шолтен приймає свою поразку
Шолтен призначив свого співвітчизника, нідерландця, керувати фабрикою, за суворими вказівками. Тільки на практиці все виявилось складніше ніж він очікував, а Шольтен був занадто далеко щоб надавати новому директору регулярні консультації. Заводу не вдалося успішно працювати, і збитки зростали. Шольтен прийняв рішення побудувати фабрику в Тарнополі надто швидко і без належного вивчення місцевих умов, і воно не окупилося. У 1875 році Шольтен припинив проект і продав будівлю фабрики міській раді, яка згодом використовувала її як театр, а ще пізніше під казарми.
Знищений у 1941 році
Після від’їзду Шолтена лише в 1941 році нідерландці знову з’явилися в Тарнополі. У липні того ж року місто було захоплено дивізією СС «Вікінг», яка складалася переважно з нідерландських добровольців. Євреїв міста катували, ґвалтували та розстрілювали. Загинуло п’ять тисяч людей. Нідерландські есесівці описують у своїх щоденниках незліченну кількість способів приниження євреїв. «Як гарно було в Тарнополі повісити головного рабина на вежі його синагоги, а потім підпалити синагогу», – написав один із них. Місто Маріуполь, яке є зараз окупованим росіянами, у жовтні 1941 року було захоплено тією ж «нідерландською» дивізією СС. Тринадцять тисяч євреїв було вбито за наступні кілька днів.
Ресторан Шинок
За словами історика Доріен Кнаап, будівля була сильно пошкоджена під час Першої світової війни та повністю зруйнована під час Другої світової війни. Але історик Яап Екхарт дослідив десять іноземних фабрик Шолтена та відвідав їх усі у 1990-х роках.
Саме на тому місці, де, згідно з картами, мала бути фабрика, він виявив будівлю, яка нагадує єдине зображення фабрики, що збереглося. Немає жодних доказів того, що це справді шматок старої крохмальної фабрики. Але місцевий архівіст був впевнений, що це залишки фабрики Шольтена. Невеликий пошук в Google Earth показує, що будівля зараз використовується як ресторан «Шинок». Сподіваюся, будівля також переживе цю війну, і ми зможемо поїсти там колись у майбутньому.
