В олігархічних демократіях боротьба з корупцією не має сенсу. Адже в них діє така основна схема приходу до влади: у вибори вкладаються гроші – обрані перерозподіляють фінансові потоки, багатократно повертаючи гроші, вкладені в їхнє обрання.
Такими є майже всі сучасні демократії, оскільки в них дозволені коштовні виборчі кампанії та лобіювання. Ці великі приховані корупційні схеми обростають меншими примітивнішими, але боротися з ними нелогічно, оскільки вони є малим продовженням великих схем. При цьому декларована боротьба з корупцією реально веде лише до маскування цих схем, щоб вони не були надто явними, таким чином стимулюючи загальне суспільне лицемірство.
Щоб цього не було, законодавство й великі суспільні зусилля мають бути спрямовані на скурпульозне забезпечення повної небюджетності виборів для виборчих суб’єктів з рівним доступом до наданих державою засобів донесення виборчої інформації при забороні на певний період перед виборами публічного представлення іншими засобами, а також на чистоту конкуренції й анонімність при розподілі державних замовлень.
Ці очевидні способи недопущення корупції застосовувалися в різних країнах, але через суспільну недооцінку значення точності дотримання закладених в них умов все зводилося до формального їх застосування й зрештою до відмови від них. Якщо суспільство не хоче повернутися до механізму функціонування державної системи, який би перешкоджав виникненню корупційних схем, а задовольняється імітацією боротьби з ними, значить наявність корупції його цілком влаштовує.
Петро Жук
керівник Центру з інформаційних проблем територій
18.09.2023
