Якщо кілька років тому власна СЕС у бізнесу виглядала радше як іміджевий проєкт, то після блекаутів і різкого зростання тарифів це стало холодним економічним розрахунком. Український комерційний сектор за кілька років побудував сотні мегават сонячних станцій: на дахах складів, на полях біля елеваторів, над паркінгами ТРЦ і на дахах виробничих цехів.
Яка ситуація нині
Сьогодні більшість нових проєктів це не великі «зелено-тарифні ферми», а саме промислові СЕС на боці споживача. Їх головна задача – здешевити електроенергію для підприємства, а не продавати її в мережу. Типова картина: логістичний склад, харчове виробництво, агрокомпанія чи холодильний термінал ставить станцію на даху й території, щоб перекрити значну частину денного споживання. Для середнього складу або цеху поширеним рішенням стала сонячна електростанція 100 кВт, яка закриває роботу холодильників, вентиляторів, офісної частини та частини технологічного обладнання (дізнатися більше можна за посиланням).
Мотивація бізнесу проста й прагматична. По-перше, вартість електроенергії для юросіб за останні роки зросла в рази, плюс додаються тарифи на передачу й розподіл. Кожен кіловат-година, який підприємство виробило й одразу спожило, дешевший за куплений «з розетки». По-друге, компанії відчули, що залежність від мережі – це і виробничий, і репутаційний ризик: зупинений цех або зіпсований товар у холодильнику коштує дорожче, ніж капітальні інвестиції в СЕС.
Тому в комерційному секторі з’явилися три основні підходи:
- СЕС для власного споживання без накопичувачів. Наймасовіший формат: денне споживання перекривається сонцем, нічне – мережею.
- СЕС + системи зберігання енергії. Їх ставлять там, де критична безперервність процесів: холодильні склади, харчове виробництво, дата-центри. Сонце зменшує рахунки, акумулятори страхують від відключень.
- СЕС як інвестиційний об’єкт із виходом на ринок електроенергії. Такі рішення реалізують великі гравці, які отримують статус активного споживача й можуть продавати надлишки через ринок «на добу наперед».
Частина компаній інвестує у станцію з власного бюджету й окуповує її за 4-7 років завдяки економії на рахунках. Інші обирають формат, коли інсталятор будує СЕС за власні кошти й продає підприємству електроенергію за фіксованим тарифом, нижчим за ринковий, а через кілька років передає станцію у власність клієнта. Для бізнесу це схоже на «енергетичний лізинг», але з мінімальним технічним ризиком на своїй стороні.
Замовте консультацію інженера на офіційному ресурсі https://www.atmosfera.ua/: вони підкажуть, яка модель буде найвигіднішою для вас.
У результаті ринок сформувався так, що майже кожен сектор має своє оптимальне рішення. Ритейл та склади найчастіше ставлять СЕС 50-200 кВт для покриття пікового денного навантаження. Виробничі підприємства переходять на комбіновані системи «СЕС + акумулятори», щоб уникати зупинок обладнання та оплачувати менше за пікові години. Агрокомпанії використовують великі наземні станції, які зменшують витрати на сушіння зерна, охолодження та перекачування води. А бізнеси з високою електроємністю (холодильні термінали, дата-центри, харчові комбінати) впроваджують системи накопичення енергії для стабільної роботи незалежно від стану мережі.



















