Відповідно до п. 30.1 ст. 30 р. І Податкового кодексу України (далі – ПКУ) податкова пільга – передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі.
Податкова пільга надається шляхом:
а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;
б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;
в) встановлення зниженої ставки податку та збору;
г) звільнення від сплати податку та збору.
Відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів платник податків може лише тоді, коли звільнення надається безпосередньо платнику податків, а не окремим операціям з постачання тих чи інших товарів чи надання тих чи інших послуг. В частині, що стосується податку на додану вартість, це лише одна з категорій пільг, яка надається платникам податку – зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору (пп. «б» п. 30.9 ст. 30 р. І ПКУ), тобто право на формування податкового кредиту.
Від таких видів пільг як встановлення зниженої ставки податку та збору (пп. «в» п. 30.9 ст. 30 р. І ПКУ) та звільнення від сплати податку та збору (пп. «г» п. 30.9 ст. 30 р. І ПКУ) платники податку на додану вартість не вправі ні відмовитися, ні зупинити її використання на один чи декілька звітних періодів, оскільки ці пільги надаються не безпосередньо платникам податків, а стосуються окремо перерахованих у відповідних статтях ПКУ операцій.
Відділ комунікацій Головного управління ДФС у Тернопільській області
