Вже у 1856 році службу здоров’я у Тернопільському округу представляли: 2 шпиталі, 9 лікарів та 19 хірургів.
У книжці Антоні Шнайдера (1866 рік) про міста і містечка Галичини знаходимо такі відомості про стан медицини в Тернополі: у місті було три шпиталі – міський (на 70 ліжок), військовий і єврейський (на 50 ліжок). Службу здоров’я представляло 5 лікарів, 9 хірургів, 17 акушерок, а всього у місті тоді було 39 лікарів. У той час у Тернополі діяло 2 аптеки. Зауважимо, що пологових будинків, як таких, тоді не існувало, а дітки народжувались вдома під пильним наглядом кваліфікованих акушерок (у складних випадках підключалися хірурги-акушери). Преса зафіксувала цікавий випадок. У 1901 році на Загребеллі (тепер цю частину міста називають мікрорайоном “Дружба”) народилися… сіамські близнюки! На жаль, акушерові-хірургу Ґольду, незважаючи на всі зусилля, не вдалося врятувати їхні життя.
При магістраті була посада міського лікаря, який відповідав за стан охорони здоров’я у місті, були також три магістратні посади акушерок і санітарного лікаря. Останній відповідав за стан санітарії у шпиталях, школах і особливо – у місцях торгівлі. Він був справжньою грозою для продавців неякісних продуктів.
Найстрашнішою бідою для тернополян були в той час епідемії. Так, епідемія холери у 1831 році скосила близько 1300 осіб. Для “холерних” були спеціально споруджені холерні і відведено окремий цвинтар на міській околиці, біля теперішнього Старого парку (цю місцевість потім ще довго називали “На бараках”). Нагадувала про себе холера і у 1866, 1872, 1873 роках. Спалахували також вогнища тифу, жертвою якого ставали і лікарі, які надавали допомогу населенню. Так, у 1867 році раптово помер від тифу лікар Шустер.
Кілька слів про історію окремих лікувальних закладів. Найдавніший міський шпиталь (заснований у 1829 році) розташовувався неподалік Старого замку і Ринку. Пізніше про його існування на карті міста ще довго нагадувала невелика вулиця Старошпитальна. Комісія, очолювана інспектором шпиталів Яном Стелла-Савіцьким, яка перевіряла його стан у 1875 році, залишила такий опис стану справ. На момент перевірки там лікувалося 66 хворих, в тому числі 36 сифілітиків. У жіночій палаті замість 13 ліжок за нормою було аж 21. Через брак місця операції проводились у палатах. Моргу, як такого, не було – “трупарка” розташовувалась у холодному і темному підвалі, що унеможливлювало проведення розтину та необхідних наукових досліджень. Комісія зробила висновок, що приміщення надто мале і не пристосоване для лікувального закладу.
Однак разом з тим зазначалось: “Годують добре, на їжу витрачають 25 центів на день на особу, на ліки – 4 центи. Догляд старанний, хірургічний інструмент у хорошому стані”. В результаті комісія запропонувала підвищити оплату за перебування у шпиталі з 50 до 60 центів за ліжко/день.
Тернопільський шпиталь обслуговував Тернопільський, Зборівський, Скалатський, Гусятинський, Чортківський, Бучацький і частково Бережанський та Бучацький повіти. Всього у 1874 році на 70 ліжках лікувалося 569 осіб, з них 320 чоловіків і 249 жінок. А ось статистика хвороб: черевний тиф – 50, туберкульоз – 40, енфізема – ЗО, запалення легенів – 57, серцеві хворі – 41, грижа – 168, дизентерія – 24, віспа – 54, короста – 64; 44 особи того року в шпиталі померли.
Констатуючи невтішний стан міського шпиталю, згадувана вже комісія зробила висновок про необхідність прискорити будівництво нової міської лічниці (сучасна міська лікарня швидкої допомоги, відома ще як лікарня № 1), розрахованої на 200 хворих, з обслугою, складами, моргом і капличкою. Новою лікувальною спорудою займався будівничий Яновський.
Ініціаторами новобудови був бургомістр Володимир Мандель та окружний лікар Шульбаум. Громада міста вирішила надати на будівництво нового шпиталю 21 тисячу золотих ринських, виплачуючи їх частинами. Знайшлися й меценати. Власник маєтку в селі Вікно Іван Федорович пожертвував тисячу золотих ринських на закупівлю землі. Дідич Білої і Кутківців Тадеуш Туркул надав “із своїх лісів дров на випал 100 тисяч цегол, якісну глину для їх виготовлення”. Відомий скрипаль Нікодим Бернацький пожертвував зі своїх концертів на будівництво лічниці у рідному місті 401 золотий ринський, 100 золотих ринських дав особисто бургомістр В. Мандель. Підтримали будівництво й інші поважні громадяни, а ті, хто мав кінний транспорт, брали участь у перевезенні будівельних матеріалів. Треба зазначити, що місце для лічниці купили дуже вдало: там виявили поклади каменю, які частково використали для фундаменту, що здешевило будівництво.
Закладення фундаменту нового тернопільського шпиталю розпочалося 19 травня 1857 року, а наріжний камінь було урочисто освячено 12 серпня цього ж року. Але будівництво, що на початку просувалося досить швидко, все-таки зупинилось через брак коштів, тому завершили довгобуд аж у 1898. Місто нарешті отримало лікувальний заклад на 100 ліжок, з окремими приміщеннями для інфекційних хворих. У 1937 році головний корпус підріс ще на один поверх. Тоді ж з’явився шпиталь для інфекційних хвороб.
Давня історія єврейської лікарні Тернополя, заснованої у 1836 році. На розі бульвару Тараса Шевченка і вулиці князя К. Острозького досі зберігся старий будинок № 9, колишнє приміщення цієї лікарні. Закладалась вона на громадські кошти і утримувалася за рахунок єврейської громади. При лікарні діяв молитовний будинок, опікувалась єврейська громада також престарілими, спеціальною лазнею і кладовищем.
А тепер – про стародавні тернопільські аптеки, згадки про які знаходимо у пресі 30-х років XIX століття. Цікавою тодішньою традицією було утримання при цих закладах спеціальних аптекарських городів, де вирощувалися лікарські трави для виготовлення ліків. Такий город тодішньої аптеки Фукса розташовувався, наприклад, майже навпроти нинішнього будинку обласних ради та адміністрації.
Одна з найдавніших аптек Тернополя розташовувалася на старому ринку. На початку XX століття її знали як аптеку Фрейденталя. Власник славився як людина ерудована. У нього можна було також придбати спеціальне дитяче мило і дуже смачні лікувальні льодяники із хвойним смаком у формі зеленої шишки з білосніжною присипкою. Вони дуже подобались дітям і допомагали від кашлю. У повоєнні роки корінні тернополяни назвали цей заклад аптекою Бекесевича, бо завідував нею тоді шанований у місті магістр Петро Бекесевич. Після ліквідації Старого ринку обладнання цієї старовинної аптеки було перенесено частково у сучасну на вулиці Руській (аптека № 1). Працювали давні аптеки і на вулиці Качали, при магістраті, на розі Руської і Міцкевича (тепер бульвар Т. Шевченка), на вулиці Перля (вже неіснуюча вулиця в районі сучасного головного корпусу медакадемії) діяла окружна аптека, яка відпускала ліки за зниженою ціною для учнівської молоді. До речі, попередником Францоза був відомий тернопільський аптекар і просвітник Мехель Перль. В аптеці Юліуша Францоза на початку XX століття можна було не тільки придбати ліки, а й зробити необхідні аналізи: при аптеці діяла хімічна лабораторія.
Цікавий той факт, що содову воду (відому ще як зельтерівська) у Тернополі у 60-х роках XIX століття можна було придбати лише в аптеці. І тільки у 1870 міська рада прийняла рішення про будівництво кіоску для її продажу у скверику на вулиці Міцкевича (сучасний бульвар Т.Шевченка), а потім – і на Ринку.
Крім аптек, у місті були ще й так звані аптекарські магазини-дрогуерії, де продавались найнеобхідніші готові ліки, парфуми на грами і навіть салістат (винокам’яна кислота) для заправки борщу.
vk.com/retroter
