Філарет, патріарх Київський і всієї Руси-України в інтерв’ю “Прямому” висловив думку, що рано чи пізно наступить у світовому православ’ї примирення.
Дякую, ваше блаженство, що прийняли нас у вашій хаті. У нас тут накопичилося декілька питань. І ми дуже би хотіли ваших відповідей на це питання. І перше питання дуже непрофесійне. А чому знову вас можна називати митрополитом? Були патріархом. Це вас хтось понизив – з маршала стали просто генералом? Чи що це?
Я патріархом залишаюся для України, для української церкви. А назовні – митрополит і архієпископ.
А чому це, ваше блаженство?
Такі вимоги Вселенського патріарха.
Я зрозумів. Тобто він вважає себе єдиним патріархом, а вже всі решта – це…
Він не єдиний патріарх. А патріархів багато.
Це ж я і думаю.
Але оскільки мова йде про автокефалію Української православної церкви, то спочатку він хоче, Вселенський патріарх, щоб вона очолювалась митрополитом або архієпископом, а потім він піднесе її до достойності патріарха.
Зрозуміло. Тепер друге питання – таке нескромне. А як ви відчуваєте себе – як частина історії? Адже ви та людина, яка точно потрапить у всесвітню, не просто православну історію, не просто церковну історію, а історію людства? Як вам це? Що у вас всередині відбувається?
Я про це не думаю. А я думаю про те, як після проголошення України незалежною державою, в цій державі побудувати незалежну церкву. Це моє завдання з самого початку існування української держави, тобто з 91 року. Що тоді я зробив? Я був предстоятелем Української православної церкви, і я скликав Собор Української православної церкви, помісний Собор. Тобто на цьому Соборі були всі єпископи української церкви, представники духовенства всіх єпархій, представники монастирів, учбових закладів. Були миряни, представники єпархій. І цей Собор, який проходив 1-3 листопада 91 року в Лаврі, виніс постанову, що оскільки ми маємо державу, то в цій державі повинна бути автокефальна церква. І ось з того часу я і борюсь за те, щоб Україна мала українську державу. Перешкод було багато.
Ми відчували це.
Зрадили всі архієреї. Спочатку підписали за автокефалією, а потім поїхали на харківський Собор і там прийняли протилежне рішення. Але я не зупиняв боротьби за українську церкву. Вірив, що все рівно переможе українська церква незалежна, тобто автокефальна.
А що вам давало ці переконання? Тому що в 91-93 це виглядало як Давид і Голіаф… Це виглядало як якась одна людина і навпроти неї величезна інституція, величезна підтримка, величезні гроші, величезна зрада. Що давало привід бути певним?
Божа воля. Тому що було знамення мені, що це вірний шлях – автокефальна церква. І тому, оскільки це йшло від Бога, я вірив, що йде від Бога, завжди переможе. І перемагаємо.
Тьху-тьху-тьху. Я не знаю, у вас церква не любить, коли слово “наврочить”, але я боюся поки що говорити, що ми перемагаємо. Я хотів, ваше блаженство, спитати ще одне. Чим, на вашу думку, буде відрізнятися українське православ’я від московського православ’я? Я чому це питаю? Тому що до 14 року, до початку війни, я взимку на Різдво Христове обходив всі церкви: і католицьку, і греко-католицьку, і православну Київського патріархату, і православну Московського патріарху, і автокефальну українську церкву. І я помітив, що українські священики зовнішньо відрізняються від московських. Почали відрізнятися. Я би сказав – більш охайні. Але я помітив, що більш охайні, більш чисті, більш гарно виглядають, підстрижені, чистенькі. І я побачив зовнішню різницю. І в мене виникло питання: а чим ще буде відрізнятися українська церква від московської?
Може, це і правда, що українські священики зовнішньо відрізняються. Але між московською церквою і українською в плані богослужіння і віровчення не відрізняються.
Так. Тільки мова українська, а там – старомосковська.
Мовою відрізняються. В українській церкві звершується богослужіння українською мовою, а в московських храмах Московського патріархату – церковнослов’янською мовою. І проповідь російською мовою, а у нас – українською мовою. Крім того, відрізняються ще й обряди. В Україні є такі, яких немає в Росії. Наприклад, колядки. Колядки в Росії не співають. А колядки – для українців це таке…
Важливе дуже.
Торжество під час святкування Різдва Христового. В цьому є різниця. А так, в іншому різниці немає.
Ще одне дуже важливе питання. Як, на вашу думку, настане той час – може, через сто років чи двісті – що православні і католики знову якось об’єднаються? Може таке статися?.. І в мене виникла така думка, що, може, якось цей місточок між католиками і православними коли-небудь з’явиться.
Може з’явитися. Але католики повинні приєднатися до православної церкви.
А вони не захочуть, я думаю.
А якщо вони не захочуть, то ми не будемо наполягати на цьому. І можуть бути добрі стосунки між Українською православною церквою і Греко-католицькою церквою, як вони і є, добрі стосунки. Але належати до однієї церкви не можемо, якщо ми сповідуємо різні християнські догмати.
А чому не навпаки? Ви кажете, що католики мають приєднатися до православ’я. А чому не православ’я до католиків?
А якщо православні до католицької церкви, то це буде унія. А унію український народ засудив. І не тільки український народ, а ось тепер зустрічалися православні різних церков з римо-католицькими єпископами. І уніатізм як такий засуджений і римо-католицькою церквою, і православною церквою.
Тобто єдиний виняток – це греко-католики? Це теж до певної міри унія?
Це унія. Так от цей шлях засуджений Римом і православними. А єднання може бути тільки в єдиній вірі: коли ми дійдемо – православні і римо-католики – до того, що ми одну віру будемо сповідувати, як ми сповідували її в І тисячолітті.
Ми ж християни. Всі однакові.
І західна церква була православною, і східна православною. Так ось, як до того стану дійдемо, то тоді будемо єдиними. А якщо не дійдемо, то будемо знаходитись в дружніх стосунках, але церкви різні.
Не можемо ми оминути Москву. Яка доля московської церкви не в Україні, а саме московської церкви, російської? Яка її доля? Тому що я читаю різні джерела. І 90% людей, які знаються на церкві краще, ніж я, кажуть, що російська церква своєю поведінкою відштовхує від себе православ’я і робить себе якоюсь вже третьою силою.
У зв’язку з рішеннями Вселенського патріарха Варфоломія Московський патріарх Кирил і його Синод засудили Вселенського патріарха і припинили з ним молитовне єднання. І цим самим відокремили себе від світового православ’я. Бо, припинивши молитовне єднання зі Вселенським патріархом, вони тим самим припинили молитовне єднання з багатьма іншими православними церквами, які підтримують Вселенського патріарха. І таким чином опинилися в ізоляції.
Ми думаємо, що така позиція російської церкви тимчасова. Тому що вже був такий випадок, коли Москва припиняла молитовне єднання зі Вселенським патріархом із-за Естонії. Півроку протримались, а потім знову відновили. А в цей раз буде не півроку, а буде довше. Але я думаю, що настане час, коли і московська церква відновить молитовне єднання з Вселенським патріархом. Але що це дає – проголошення української церкви автокефальною для світового православ’я: позитивне чи негативне?
Скажіть.
Позитивне.
Чому?
Тому що Москва без України не є найбільшою церквою серед православних церков. Не є. Бо коли вона з Україною була, то тоді вона претендувала на перше місце у світовому православ’ї. Тобто не константинопольський Вселенський патріарх, а Московський патріарх хотів бути перший. Тому що найбільший. А тепер, коли він уже не найбільший, то підстави для претензії на світове православ’я нема. А раз нема підстав, то рано чи пізно наступить у світовому православ’ї примирення. Не буде боротьби за першість. Це таке значення має проголошення України незалежною, тобто автокефальною церквою, відокремленої від Московського патріархату.
Ще одне питання тонке. Ми всі знаємо, і церква, наскільки я розумію, це підтримує, і майже всі церкви це підтримують: що все ж таки держава і церква – це різні площини, за винятком Російської православної церкви, де вплив і царя, і царів, і президентів, і генералісимуса Сталіна. Завжди це держава. Фактично в Москві ніколи так не було, що церква була відокремлена від держави… Чи буде коли-небудь, чи зможуть московські священики якось створити більшу автономію від Кремля? Це політичне питання.
Я не можу на це питання відповісти. Тому що це залежить від московських патріархів і московського єпископату: хочуть вони відокремитись від держави чи не хочуть. Може, вони і не хочуть відокремитись від держави та хочуть бути постійно під покровом державної влади. Українська церква – вона відокремлена від держави правдиво. Тому що в українській державі церква незалежна від держави. Єпископи, священики ставляться незалежно від того, хоче цього губернатор чи не хоче, хоче цього президент чи не хоче. Ми вирішуємо церковні питання свобідно. І я прожив довгий вік і в різних системах був: в радянській системі і тепер в незалежній державі. І можу сказати, що ніколи такою свободою не користувалася церква, як в Україні, починаючи з часів незалежності.
Ще питання політичне. Може, ви нам привідкриєте ваші джерела чи ваші знайомі, чи ваші колеги, що взагалі кажуть? Бо кажуть, що московський патріарх Кирило може незабаром піти, тому що ця історія з відокремленням фактичним української церкви дуже не подобається Кремлю і, відповідно, патріарх теж не подобається Кремлю. Він програв цей двобій з вами фактично, і тепер кажуть, що він має якимось чином бути замінений на когось іншого.
Я думаю, що цього не буде. Чому не буде? Тому що те, що робив патріарх Кирил, все це узгоджено з державною владою. І якщо потерпів поразку патріарх Кирил, то таку ж поразку потерпів і Путін. І тому нема підстав звільняти одного, не звільнивши іншого.
А хто ж його звільнить? Він же Путін.
Тому я думаю, що це тільки такі роздуми.
А тепер до українських справ. Що нам очікувати ближчим часом? Яка процедура? Коли буде зібрання священиків, коли ці всі процедури, необхідні для надання Томосу, можна очікувати?
Я думаю, що це буде найближчим часом… або в листопаді. Саме пізніше – це в грудні місяці. Саме пізніше. А так, я думаю, що буде все в листопаді. Тобто в листопаді буде Собор із єпископату Київського патріархату, Автокефальної церкви і частини єпископів Московського патріархату. На Соборі всі ці три церкви повинні об’явити, що вони об’єднуються в одну Українську православну церкву. Обирають єдиного предстоятеля і приймають статут про управління Українською православною церквою. Після цього Вселенський патріарх разом зі своїм Синодом приймають рішення про надання Томосу про автокефалію української церкви. І таким чином, отримавши Томос про автокефалію, українська церква стає автокефальною і незалежною церквою – і від Москви, і від…
Від всього, крім від Бога.
Тобто ми стаємо такою ж церквою, як всі інші помісні: як константинопольська, болгарська, румунська, московська, сербська, грузинська і всі інші. Так і ми будемо.
І неприємне, може, питання. Ця історія з досить дивною позицією Української автокефальної церкви. Була заява. Як ви на це реагуєте?
Спокійно. Буде Собор. Собор обговорить статути і прийме відповідний статут про управління церквою.
Багато людей вважають, що це “рука Москви”. Ви би це спростували чи підтримали? Я говорив з депутатами Верховної Ради, які зацікавлені в Томосі, і вони кажуть, що просто до автокефалії великий тиск з Москви чиниться? Ви би повірили в це?
Я не тільки повірю, а я знаю, що Москва не залишить у спокої українську церкву і буде шкодити. В якому напрямку? Щоб не було у нас миру, щоб не було у нас злагоди, щоб у нас була постійна боротьба та розділення. І про це вони мріють. І не тільки мріють, а й діють. Тому не треба дивуватися тому, що там хтось з українців виступає проти, висуває свої ідеї. Так, це вплив ззовні. Але ми повинні подолати це. Подолати спокійно, мирно, але впевнено.
