Всім привіт, мене звати Олена. Я вже давно не вхожу в стереотипні вікові рамки студента – мені вже 49.
На початку повномасштабного вторгнення окупантів я з дітьми мешкала у Волноваському районі Донецької області. З перших днів від побаченого відчували страх і постійну, цілодобову небезпеку. Я прийняла рішення покинути все заради дітей. Вже 13 березня 2022 року я і мої 8 дітей вперше у житті стояли на залізничному вокзалі міста Тернопіль, навіть не сподіваючись на те, що вже через рік це місто буде для нас рідним.
Ми залишились жити в Тернопільській області. Я відмовилась від будь-яких пропозицій переїзду за кордон, тому що для мене важливо в скрутні часи залишатись поруч з тими хто в біді, а це були люди, до долі яких я не байдужа, і моя країна!
Я, на той час, бачила для себе лише два шляхи: перший – захист своєї країни від загарбників, другий – захист дітей. Покинути дітей і йти захищати рідну землю – заради майбутнього своєї країни? Але чи може мати зробити такий вибір, розуміючи, що є єдиним захистом для дітей? То були важкі часи, важкі часи для прийняття рішень, бо найменшому хлопчику було лише 5 років. Я розуміла що мій фронт – то мої діти. Але бажання допомогти не лише дітям, бажання бути корисною в скрутні часи для нашої країни допомогло зробити правильний вибір. Я вирішила закріпити і розширити свої знання в психології.
Я все життя жила на Сході нашої країни. Починаючи з травня 2014 року відчула і побачила разом з дітьми, якою страшною може бути війна. Маючи магістерський ступінь в галузі юриспруденції, маючи стаж роботи на державній службі понад 27 років та будучи керівником відділу державної реєстрації актів цивільного стану, я розуміла, що війна покалічила наше життя і в першу чергу наше ментальне здоров’я. Плекаючи надію на повернення додому, я розуміла, що бути гарним юристом недостатньо, тому вирішила, що мого рівня бакалавра у психології не вистачить для допомоги тим, хто постраждав у цій страшній війні і для допомоги тим, хто, як і я, після перемоги повернеться додому. Ось так, сама доля привела мене під стіни, тепер вже мого, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Термін навчання був визначений 1 рік та 4 місяці, на той час здавалося дуже великий термін… У пам’яті залишились спогади, як у приймальній комісії привітні і ввічливі дівчата консультували, надавали допомогу у подачі документів, роз’яснювали кожний крок, який необхідно здійснити для вступу. За це я дуже вдячна Марії Володимирівні Чех, завдяки їй я відчувала доброзичливість і щирість. Завдяки Вам, Марія Володимирівна, я відчула підтримку на першому кроці до своєї мрії.
Перші вступні іспити. Здається, все було вчора. Пережиті емоції, радість від маленьких перемог.
Вступний іспит з іноземної мови пройшов дуже швидко, все як сон. Іспит з психології, переживання – перша зустріч з тими, хто надалі займе дуже важливу роль у моєму житті. В аудиторії були присутні члени комісії, з яким я зустрілась вперше. Шпак Марія Мирославівна представила нам членів комісії. В її голосі відчувалася турбота про кожного з нас, доброзичливе ставлення і бажання стати для нас провідниками у новий і дуже цікавий світ знань. Я не мала уяви, хто ці всі люди, але почувалась спокійно і впевнено завдяки тій атмосфері, яка була створена для нас, абітурієнтів. Приймала іспит в мене Радчук Галина Кіндратівна, на той час я навіть не усвідомлювала, що саме ця людина переверне мій світ, зробить мене асертивною і основне, вона перша вплине на мою Я-концепцію, розкриє мені всі мої потаємні двері і освітлить кожний куток мого внутрішнього світу. Я не знаю, що я була за абітурієнт, але на той час навіть не спромоглась поцікавитись, хто будуть мої майбутні викладачі. В той час, будучи вже не зовсім у стереотипному віці студентки, я приймала рішення лише з метою випробувати себе. Але все дуже бажане стає реальним. Я стала студенткою кафедри психології розвитку та консультування, здобувачем магістерського ступеню в психології.
Чесно кажучи – не вірилось. Зараз згадую ті часи з посмішкою, тому що не мала тої впевненості, яку отримала під час навчання, але це й не дивно, тому що моїми викладачами були метри психології – це:
– доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри Галина Кіндратівна Радчук, яка здійснила теоретичне та експериментальне обґрунтування нового прикладного напрямку сучасної психології – аксіопсихологія вищої школи, стала автором психологічної концепції культурно-феноменологічного конституювання аксіогенезу особистості у процесі вищої професійної освіти; і це лише крапля її вкладу в психологію, якою вона живе понад 40 років;
– доктор психологічних наук, професор Шпак Марія Мирославівна, є автором понад 90 наукових та навчально-методичних публікацій, серед них – 3 монографії (1 – одноосібна, 2 – колективні), 12 навчально-методичних посібників (2 – одноосібних, 10 – колективних), статті у наукових фахових виданнях України та в зарубіжних наукових періодичних виданнях, з них – 4 статті включені до міжнародних наукометричних баз: Scopus – 1 та Web of Science – 3 і це лише початок, але вже величезний вклад у розвиток сучасної психології;
– кандидати психологічних наук, доценти кафедри психології розвитку та консультування:
і куратор нашої групи Адамська Зоряна Михайлівна;
Андрійчук Іванна Петрівна;
Кормило Оксана Михайлівна;
Олексюк Вікторія Романівна;
Свідерська Галина Мирославівна
– кандидати психологічних наук, викладачі кафедри психології розвитку та консультування:
і мій науковий керівник Гончаровська Галина Федорівна;
Шевченко Ольга Миколаївна;
Воронкевич Оксана Миколаївна;
асистент кафедри психології розвитку та консультування Слободянюк Ольга Леонідівна
Я йшла в ТНПУ за знаннями, але, навчаючись на кафедрі психології розвитку та консультування, відчула, що отримала набагато більше. Я отримала нову родину, яку об’єднує єдине бажання бути корисними в вітчизняній психології. Я відчуваю себе маленькою бджілкою у величезній і могутній сім’ї. Не зважаючи на те, що ми в спогадах назавжди залишимося студентами групи ЗМП-25, все ж таки тепер ми з гордістю називаємося магістрами психології, ми майбутнє, і це майбутнє разом з нашими викладачами ми будемо будувати задля перемоги і кращого нашої країни.
Наші любі, дорогі викладачі, ми Вам вдячні за індивідуальний підхід до кожного студента, сумлінне виконання своїх професійних обов’язків. Ви стали для нас добрими і вірними наставниками. Ми щасливі, що саме під Вашим керівництвом ми писали свої магістерські роботи, які були успішно захищені. Ми вдячні Вам за вашу любов і розуміння, за щирість і підтримку, за чуйність і добрі поради.
Від усієї душі хочемо сказати вам «спасибі» за те, що ви є, за те, що вклали в нас чимало знань і старань, за те, що ніколи не шкодували своїх сил, емоцій, часу і турботи. Спасибі за наші знання, за освіту. Бажаємо вам, наші золоті, довгих років успішного викладання, невичерпного ентузіазму та оптимізму, світлого щастя в житті і добрих чудес на шляху. Нехай ваша діяльність буде завжди успішною, доброго щастя вам, міцного здоров’я і поваги. Нехай ваша праця повертається до вас від кожного серця студента безмежним океаном вдячності і поваги.
Моїм викладачам
За вікном метелики-сніжинки
З неба падають і весело летять,
А в ТНПУ зібралися студенти,
Слайди всі гортають і тремтять.
Зараз крок останній і магістри!
Стільки ж часу витратили ми
Щоб зібрати емпіричні факти,
Кореляцію роботи провести.
Базу треба було чітко дослідити
Опис вибірки, програма при кінці,
Але все позаду. День останній…..
Знаємо що треба це пройти.
Виступ. В групі нас 17.
Час пішов, і Марта почала!
Все тремтіло, серце, руки, ноги….
Голова – та обертом пішла!
Закружляло все, наче сніжинки
Запитання – відповіді, знов….
Час так швидко плине,
Мов сторінки дивного роману про любов.
Той роман для нас Ви написали,
Наші любі, дорогі викладачі!
Ви його по краплі в нас вкладали
З океану вашої душі.
Вдячні ми за кожну ту краплинку,
Що емоцій хвилю підняла
І відкрила у житті сторінку:
«Психологія» – то перша в ній глава.
За вікном все бавляться сніжинки,
На душі і радість і журба.
Не повернуться прочитані сторінки
Хоч залишаться у серці на віка!!!!
Сплинув час і ми вже не студенти
Все як сон, подача документів
Іспит, бесіди, розмови про життя
Не були ми з Вами і знайомі,
А тепер Ви в серці на віка.
Ви – що світ для нас новий відкрили
Любі наші, щирі вчителі.
Ви , неначе світ пролили
В закуточки кожної душі.
Сплинув час і ми вже не студенти
Але з гордістю ми кажемо про те
Що нас метри-психології навчали
І магістрами ми дійсно стали
Наполегливої праці завдяки.
Щиро вдячні ми за вашу працю
За любов до справи що в житті
Відкриває кожному студенту
Нові двері і сходи до гори!
З повагою і любов’ю, Lina Gold ♥
Олена Мехедько
