Олег Кошла з Тернополя побував у 44 країнах. Востаннє їздив до Південної Америки. Ця поїздка виявилася найдорожчою і водночас найлегшою для рук – у розумінні того, що пропав багаж.
– Це Перу, Мексика, – розповідає Олег. – Подорож тривала 12 днів. Я виїжджав з України в Люблін. З Любліна в Амстердам. Звідти летів в Мехіко, пересадка на Ліму. З Ліми в Куско. В Куско був 5 днів. Тоді звідти в Ліму. В Лімі – день. Знову в Мехіко, де був день. З Мехіко в Амстердам. З Амстердаму автобусом на Прагу. В Празі – день і з Праги до Львова.
Найвеселіше було, що в Перу пропав мій багаж. Я здав рюкзак. Це авіакомпанія «Аеромехіко». Літак летів з Амстердаму в Ліму, Перу. Здаєш багаж в Амстердамі, а забираєш уже в Перу. Незважаючи на те, що пересадка, вони самі переправляють. Коли рейс однієї компанії, тебе не цікавить, як забирати багаж, знов його здавати. Вони самі це все мають робити.
У Мехіко стався страйк пілотів. Рейс спочатку відмінили, потім перенесли. Не лише я там був, ще кілька поляків по три рази перепитували, що і як. Спочатку представники компанії казали забирати свої рюкзаки, а потім сказали, що ми продовжуємо летіти з ними, а вони все перевантажать.
Я прилетів в Ліму, столицю Перу. Йду до тої багажної стрічки, а мого рюкзака нема. У мене із собою залишилася тільки ручна поклажа – невеличкий наплічник з грошима, телефоном, фотоапаратом, із зарядними. Техніка в основному. Я її в багаж не здаю. Взагалі стараюся в багаж нічого не здавати і не брати з собою чогось так багато. Тоді більш мобільний. Чим менше речей, тим легше. Я спочатку старався брати речі. В перші роки подорожував Європою, зупинявся в хостелах. Брав у салон тільки до 10 кілограмів і обмежений розмір. Тоді старався якось впихатися. Тепер мені це більш як достатньо. Я в половину того вміщаюся. Думаю, навіщо це все мені?
Так само в Перу не мав нічого. Ті поляки залишалися в Лімі, а в мене вже за дві години рейс в Куско. Це далі в Перу, в джунглі, колишня столиця інків. Вони питаються: «Ну що, ти полетиш?». Кажу: «Та полечу без багажу». І так полетів. Купив вже там футболку, шкарпетки, труси. І все, більше нічого не купував. Коли моя мандрівка в Куско закінчилася, я вернувся в Ліму. В Куско був 5 днів. Залишалася тільки Ліма і Мехіко. Там з англійською дуже тяжко у всіх – що в Мексиці, що в Перу. У Мексиці за те, що перенесли рейс, мені видали талони на харчування. Я мав летіти о 8 ранку, а мій рейс був аж в 16-й по обіді. Можна було поїсти в аеропорту в якомусь ресторані чи кафе. В аеропорту дуже дорого. Потім як був в місті, я міг би за ті гроші отак наїстися, а в аеропорту мені ще довелося докладати гроші, щоб добре наїстися.
Це величезний аеропорт в Мехіко, з якого щодня вилітають десятки рейсів. Туристів із США повно. І працівники в аеропорту, офіціанти в ресторані ледве два слова можуть сказати англійською.
У Лімі я знайшов соєрідну стійку, туристичний центр, де вони про Перу щось розказують туристам, значить, трошки говорять англійською. Розповів, що вже лечу додому, мені обіцяли, що рюкзак пришлють. А вони: «Ви хочете взнати, де ваш рюкзак?». Кажу: «Було би непогано». Там були якісь номери телефонів. Просто в Перу роумінг вхідна хвилина 80 гривень коштує, а вихідна – 100. З мобільного дзвонити і щось питатися, то було би дорожче, ніж всі мої речі, які в рюкзаку.
Вони зателефонували і поговорили, сказали про мене. В мене складали акт, коли пропав рюкзак, квиток на літак був, яким я летів. Кажуть: «Є ваш рюкзак тут на другому поверсі, де офіси компанії». Там двері зачинені. Я постукав. Двері привідкрилися. Кажуть: «Ви Кошла Олег?». Кажу: «Я». Вони: «Йдіть, беріть». Так я всій рюкзак забрав. Правда, в більшість одягу, що там було, я вже не переодягався, бо летів назад. Він мені і не знадобилися. Тому я зрозумів, що можна подорожувати взагалі без нічого.
– У вас ціль – об’їздити всі країни?
– Ні, я їжджу туди, де мені цікаво. Якщо мені якась країна цікава, я можу туди поїхати два і три рази. В Італії був вже 4 рази. Гонитви за цифрами нема. Просто мені цікаво там, де я ще не був.
Як летів в Перу, можна було купити квиток, що пересідаєш в Мехіко зразу на інший рейс і за дві години летиш в Перу. Але я брав квиток так, щоб провести 23 години в Мехіко. Вийти в місто, подивитися.
Є нічні рейси. Як по Європі подорожую, стараюся вночі їхати. Вдень виходжу, дивлюся в одному місці, другому. Вночі знов їду. Стараюся так робити. Окрім того, що їду, ще щось дивлюся. І це економить гроші на ночівлю.
– Тобто ніде не зупиняєтеся переночувати?
Вночі їду, сплю в автобусі. – усміхається. – Вранці приїжджаю і ходжу містом. Погуляю і знов сплю вночі в автобусі.
– А хіба зручно в автобусі спати?
– Привик. Найбільше, що спав не в ліжку, 5 ночей підряд. Це, правда, в аеропорту і літаках. Я вилетів в 1 ночі з Перу. Ніч перебув в літаку. Прилетів до Мексики в 6 ранку. Гуляв цілий день в Мехіко. О 23 вилетів. Ніч в літаку. Прилетів о 7 вечора (часова різниця 7 годин) в Амстердам. З Амстердаму виїхав до Праги. Ніч в автобусі. День в Празі і знову ніч в автобусі з Праги до Львова.
– Не втомилися?
– В Празі живе двоюрідна сестра. У її квартирі прийняв душ, гарно по-домашньому поїв. Інколи спеціально так вибираю маршрут, щоби економити на ночівлі. Звичайно, через кілька ночей треба прилягти на ліжко, розпрямитися. Але спати в автобусах за кордоном не є великою проблемою. Це рівна дорога. Часто в автобусах нема усіх людей і можна лягти на два сидіння, розкинутися на повну. Це не так, як ти їдеш маршруткою з Тернополя до Києва, тебе теліпає 6 годин і ти вже приїжджаєш просто вбитий. А якщо я їхав З Кьольна до Барселони 23 години, ну і нормально. Дорога прекрасна, часто зупиняються, місця в автобусі купа. За тих 20 годин не змучуєшся. А тут деколи мені в Чернівці заїхати автобусом, то за 4 години вже нічого не хочу. Особливо влітку, коли дуже жарко.
– Скільки приблизно економите на ночівлі?
– Ночую в хостелах або, по каучсьорфінгу. Це мережа людей, по цілому світу, в яких можна зупинитись на ніч. Я люблю залежати тільки від себе. Каучсерфінг – то це залежиш трошки від іншої людини. Там, де до 20 євро, то я ночую в хостелах. Наприклад, в Португалії хостел обходить 7-8 євро. В Польщі 4-8 євро. В Іспанії – 10. В Італії дорога ночівля – біля 20. То я вже дивлюся по ситуації, куди їду – є смисл економити чи можна зупинитися переночувати, поїсти і їхати далі.
– А на харчування за кордоном де і скільки витрачали?
– На харчування насправді витрат не так багато, як всі думають. Я трошки везу продуктів з України. Якщо жити в хостелах, то передбачається там кухня, а якщо по каучсерфінгу, то господарі квартири ще й нагодувати можуть. Везу «Мівіну» супи і пюре.
Продукти за кордоном купую переважно у супермаркетах. Різні консерви, хліб, ковбасу, сир. Вартує не так вже і дорого. Мені виходить приблизно 5 євро на день. Ще щось може і лишитися на другий день. Наприклад, якщо я купую шматок сиру і ковбаси, можу все не з’їсти і лишається на наступний день. Купую акційні продукти. В скандинавських країнах дорожчі продукти. Залежить ще від країни, чим я там харчуюся. Їм те, що дешевше. Наприклад, в Португалії дешеві фрукти і овочі. Так само і в Ізраїлі. Ми були з моїм колегою там в грудні позаминулого року, то банани на наші гроші коштували по 20 гривень за кілограм. Мандарини 25 гривень за кілограм. Відповідно беру банани і мандарини, а не ковбасу.
– Можете весь день прожити на фруктах?
– Та чому ні? Я не перебираю харчами. Так сталося, що до Ізраїлю з собою привезли ковбаси. Ми там були 5 днів. Поснідали ковбасою, пообідали і решту днів були без м’яса. Брали там фалафель. В Ізраїлі ж свинини не їдять. Часто попадається вегетаріанська їжа. Фалафелі і смачні, і наїдаєшся ними. Ну і не страшно їсти. Якщо їжа смачна і ситна, то нема різниці, чи є там м’ясо, чи нема. Додому приїдеш і поїси ковбаси.
– Як орієнтуєтеся в чужих містах, куди піти іде що купити? Дізнаєтеся про щось наперед?
– Куди піти – стараюся більш-менш дізнатися до приїзду. Якщо я в цьому місті маю бути хоча би пів дня чи годину, я якось планую свій маршрут, щоб подивитися щось. Так само я шукаю супермаркет. Завжди зі мною карти офлайнові, це Мапсмі і Хірмапс. Є такі додатки на андроїді. Качаєш карту країни, карту міста і все – можна прокладати маршрут. Завжди маю їх дві, бо інколи то одна підводить, то друга. В Ізраїлі таке було, що в Мапспі було записано тільки цими їхніми буквами. В Ізраїлі ж не латиниця. Я відкриваю вулицю, яку мені треба, а як її знайти, як ввести в пошук, якщо я не можу цього навіть прочитати?
– Як ви викрутилися?
– В мене був Хірмапс і я приблизно знав, куди мені йти. Якщо я ще сиджу вдома і знаю, що пізно приїду, то прикидаю так – від автобусної станції спочатку прямо, а потім направо, так і знайшов. А потім коли натискаєш на сам хостел, то він може позначатися на карті. По цьому місцю так і знайшов.
– Ніде не блукали?
– Найбільше блукав у Франції в Ніцці. У мене взагалі виключився телефон. Це було ще років 5 тому. Павербанків якихось не було, телефон виключився. Це була десь 10 година вечора. Я теж пам’ятав, на якій вулиці хостел. Я роздруковую на папері підтвердження з букінга. Там є адреса. Адресу я знав, а як пройти, не знав. В 10 годині вечора в Європі не так багато людей гуляє, як в Україні. В нас о цій пору в центрі міста купа народу, а в Європі вони по ресторанах, по дискотеках. Поміж цим переміщаються на машинах і так не дуже люди гуляють на вулицях. Я знав, що йти туди треба десь 20 хвилин від вокзалу. Десь півтори години ходив. Зробив великий круг, питався людей, врешті-решт до якоїсь заправки дійшов.
На виїзді з міста мені сказали, що треба повернутися, приблизно сказали куди. Нарешті знайшов людину, яка знала, де та вулиця. Я повернувся. На зупинках, де є розклад транспорту, карта намальована. І я вже почав на автобусних зупинках дивитися по карті, де та вулиця. Кожен раз, коли я підходив до зупинки, переконувався, що вже приближаюся.
– Якими мовами володієте?
– Трохи володію англійською. Достатньо для розмовного рівня. Де я є, сказати, що хочу, можу. З цим проблем не виникає ніколи. Непогано знаю польську. Коли в Польщі буваю, стараюся говорити, а поляки чують, що підбираю слова. Пропонують говорити англійською або російською. Кажу: «Я ж в Польщі. Хочу повчити польську. Нащо мені російська? Як захочу російською говорити, я знаю, де російська мова, щоб совершенстуваватися». Часто поляки знають російську мову. В мене є один колега, з яким ми познайомилися в Неаполі в хостелі. Він з Вроцлава. В Україні був уже щось 4 рази. Любить Львів. І у Франківську був. Збирається до Тернополя. І ми з ним як говоримо, то я починаю польською, він відповідає мені польською. Потім забуваюся і кажу йому якесь слово по-англійськи і він продовжує розмову англійською. Потім знову переходимо на польську.
Взагалі в спілкуванні з людьми ніяких проблем не виникає. Наприклад, влітку був у Хорватії в Дубровніку. Був в старенької парочки, їм десь біля 80 років. Жіночка окрім хорватської, знала італійську мову, а чоловік знав німецьку. Я не знаю жодної з тих. Зранку думаю, як сказати, що треба кип’ятку, бо хочу кави. Беру і перекладаю в гуглі, як буде кип’ячена вода. А, кіпуча вода. І вирішили те питання з ними, що вони говорили по-хорватськи, а я українською. І вони мене трошки розуміли, як говорив помаленьку, і я їх трошки розумів.
Вони майже нічого не розуміли англійською, а мені було тяжко зрозуміти італійську і німецьку теж не дуже.
– Було, що сперечалися з кимсь в дорозі чи посварилися?
– Ні. Я якщо їду не сам, то стараюся брати перевірених людей, з якими більш-менш співпадають інтереси, які ходять пішки так само, як і я, не починають нити, що йти далеко і хочу на таксі. Якщо з кимось їдемо, то стараюся, що я продумую маршрут, але якщо та людина хоче десь зайти і мені це підходить, то заходимо. Але оскільки я продумую маршрут, то людина мусить підстроїтися під мене. Тому суперечок не виникає. Було щось таке, що я змучений, а мій колега хотів на пиво. Кажу: «То добре, йди, я ж тебе не тримаю». А він не хотів сам іти, бо самому скучно, але я не пішов. От такі випадки. Це максимум. Загалом завжди нормальні відносини. Нема просто часу на якісь такі дурниці, як суперечки. Є якісь враження, пошуки, де дешевше поїсти, де дешевше переночувати. Коли ти чимось зайнятий, то нема часу сваритися.
Якось в Польщі поплутав зупинки, з яких виїжджає автобус. Це було у Варшаві. Польський бус їздить країною з одного автовокзалу. А за кордон автобус виїздить з іншого автовокзалу. Я по привичці прийшов на цей, ще за годину до відправлення. Тричі дивився квиток і нічого не насторожило. Автобуси приїжджають за 15 хвилин до відправлення. Потім дивлюся – йолки-палки, не той автовокзал. Якщо на метро добиратися, то ці автовокзали на протилежних кінцевих станціях. Це просто зовсім різні кінці міста. Не встиг на свій автобус до Вільнюса. У мене було заплановано Вільнюс, Таллін і Рига. Я купував квитки сильно наперед по акції. Взяв їх по 1 євро. Думаю, не поїду, бо були вже квитки неакційні щось по 10-15 євро. Але поки їхав до Вільнюса, дивлюся в інтернеті, веду свою сторінку, моніторю всі ціни і акції. Польські буси мають вайфай. І тут оголошується іншої компанії розпродаж квитків по півтора євро. Теж на цей маршрут, що я збирався їхати. Супер, купив квитки. Один євро провтикав, але це не страшно.
– Є стереотип, щоб їздити Європою, треба бути багатим.
– Це точно не так. Стараюся розвіяти цей стереотип. Після того, як почав їздити, розказував, що купив квитки з Кьольна в Барселону за 1 євро. Кажуть: «А де ти таке взяв, ми тоже хочемо». Подумав, ну не можу ж я кругом їздити, а ці акції ж є постійно. Вирішив закидати інформацію групу, може хтось скористається. Багато знайомих вже користалися. Бувало таке, що дуже дякували, пиво приносили. Розпочав це для знайомих. Тепер багато цікавляться і незнайомих мені людей. Пишуть: «Дякую». Сторінка в інтернеті Free travels.
– Що приблизно можна об’їздити за 1 євро?
– Автобусні перевезення 1-5 євро. Це такі акції по Європі досить часті. Купую звичайною гривневою карткою приватбанку. Це був Мегабус. Зараз ця компанія по Європі вже не їздить. То я придбав з 1 євро квиток з Кьольна і Барселони і назад за 1 євро. У Польщі як тільки відкриваються квитки на нові дати, по 1 квитку на кожен рейс буде по 1 злотому. Зараз, наприклад, відкрито до 14 червня. Це навіть менше, ніж 1 євро. Наприклад, в них є рейс Жешув-Берлін чи Краків-Відень. Перший квиток буде коштувати 1 злотий – що туди, що назад. Наступний квиток вже коштуватиме 5 злотих, потім 20 і так далі.
Якщо мене щось цікавить і я морально готовий вже кудись їхати далі, дивлюся, що дешеві квитки і купую. Особливо в скандинавські країнах квитки бувають по 1 і 5 євро. Якщо це цікавить, треба спочатку купувати квитки, а тоді вже думати, як би то поїхати. Так і роблю. Наприклад, хочете Берлін. О, є квиток за 1 злотий. Це – 8 гривень. Ну ви не збіднієте на 8 гривень, якщо раптом не поїдете. Чи навіть квиток за 5 злотих – це 40 гривень. Купуєте – поїдете, то поїдете, а ні, то ні. Нічого страшного. Це раз кави випити.
З Польщі теж дуже багато дешевих рейсів в Європу за 9 євро. Десь 80 відсотків моїх польотів літаком були з Польщі або з Угорщини. Якщо я їду автобусом і трачу 300-400 гривень чи 200-300гривень і добираюся 10-12 годин. Це значить, що ще треба буде поїсти. А буває, що виліт з самого ранку і треба ще й заночувати. Це дорожче. А зараз на листопад, в Ренейра Львів-Краків, Львів-Варшава літаком квитки по 9 євро. Київ-Вільнюс теж по 9 євро. Оскільки в нас година різниці, то виходить, що у Львові сідаєш в літак о 9 годині 35 хвилин і ти в Кракові знову о 9. 35. І нічого не треба. На границі не треба стояти. В мене було таке, що я на границі 10 годин стояв. Мені їхати набагато краще, ніж стояти і нічого не робити. Вже просто нема себе куди подіти 10 годин.
В основному в мене акційні квитки. Стараюся так брати. От зараз в мене є квитки в Казахстан. В червні їду в Казахстан, Киргизстан, Узбекистан. Це цікаві для мене країни. Квитки взяв у МАУ, міжнародні авіалінії України. В них є тариф лоукост. Квитки дуже дешево, але треба купувати від 10 місяців до року наперед. Ці квитки, що в мене зараз є на червень, я їх купив 10 місяців тому. З Києва в Алма-Ату – 3 тисячі гривень туди і назад – по півтори тисячі в одну сторону. Якщо б я зараз хотів купити квитки на ту саму дату, вони коштують 8 тисяч гривень в одну сторону.
Так само в них є зараз квитки на січень, лютий, березень 2019 року, наприклад, Києва в Прагу, Тбілісі по 600 гривень в один бік. Літаком хороша ціна.
На роботі беру відпустки або відпустки за свій рахунок, але все рівно не хочу цим зловживати. Намагаюся підлаштовуватися, щоби виходило по часу і подорожувати, і працювати. Колись працював позмінно, то було легше.
Практично за всі мої поїздки я більше 200 доларів ніколи не витрачав. Навіть в Ізраїлі. Поїздки від 5 до 9 днів. Навіть в Тернополі якщо піти на дискотеку і нормально повисіти, то можна потратити за вечір такі гроші.
Буває, що налаштовуєшся нащось, що там дешево, перестаєш себе контролювати. Таке в мене було в Грузії. В одній подорожі була Грузія і Вірменія. Я привик, що там дешево, можна піти до ресторану. В Німеччині знаю, що супермаркет, купуєш той кусочок хліба. А в Грузії ти там можеш сісти, там. А поїздка до Грузії і Вірменії обійшлася мені дорожче ніж я планував витратити. Потім через три тижні я їхав в Ізраїль. Я знав, читав, всі мене налаштували, що в Ізраїлі, ну капець – все дорого. І я потратив в Ізраїлі менше, ніж в Грузії і Вірменії. На Грузію і Вірменію біля 170 доларів. Це ще обумовлено тим, що в Грузію летів з Польщі, а в Ізраїль – зі Львова. Добирання до Польщі теж впливає на загальні витрати. Ізраїль мені обійшовся десь 150 доларів, може навіть і трошки менше. По 5 днів був там і там.
Найдешевша подорож – 50 євро. Переважно якщо всі їдуть до Польщі, то до Кракова. А я вирішив на північ Польщі. Гданськ, Фромборк, Ельблонг, Торунь, Мальборк, де найбільший цегляний замок в Європі. Це був замок хрестоносців і колишня їхня столиця. Північ Польщі відрізняється архітектурою, схожою більше до німецького стилю. Теж цікаво. Це все були автобусні переїзди. Може й навіть менше 50 євро потратив. Це з харчуванням.
У Польщі якщо харчуватися із супермаркетів, то це не дорожче, ніж в нас. Можна знаходити якісь цікаві забігайлівки, в яких не дуже дорого. Деколи таки хочеться страви. В Польщі це не є проблемою – зайти в якийсь генделик. Ясно, що не крутий ресторан, але якийсь непоганий генделик, де можна поїсти гарячого, супу, це на одне вийде, що в Києві. Дорожче трохи, ніж в Тернополі, але не дорожче, ніж в Києві. Загалом Польща і Чехія не є дуже дорогими країнами.
– Чому ви подорожуєте?
– Cпочатку просто заради цікавості. Найперша подорож – купив стандартний тур. Поки мали кілька вільних днів, попробував на маршрутці з’їздити в інше містечко Цетинє, яке було столицею Чорногорії колись. Це так цікаво, з місцевими спілкуєшся. Будь-яка туристична поїздка з групами в автобусах – це ти фактично їдеш в закритій групі поміж своїми. Якісь враження від архітектури і від самої дороги є. А тут ще враження від спілкування з місцевими. Якщо по місту їдеш, кожного разу треба роздуплятись в їхній системі. У багатьох дуже різна система – чи в метро, чи в іншому транспорті. В автобусі на Мальті можна купити квиток за готівку, в Мехікотреба карточку поповнювати. В когось на метро 3 пересадки і треба виходити і кожного разу купувати новий квиток. Жетонів ніде, крім Києва, не бачив.
Був у Литві, Латвії, Естонії, Білорусі, Молдові, Грузії, Вірменії з країн колишнього Радянського Союзу.
У США і Британії не був. Причина – візи. У США хотів би побувати. Дуже цікава для мене країна. Є де розгулятися від одного побережжя до другого, з Півночі на Південь, є що подивитися. Якось ще зберуся.
В Йорданії ще хочу побувати. Мене цікавить Близький Схід. Найбільше хочу побувати в Новій Зеландії. Там прекрасна природа. Мені подобалося в скандинавських країнах. Був у Норвегії, Швеції, Фінляндії. Мені там подобаються пейзажі. У Новій Зеландії ще не був, але бачив фото, фільми. Дуже хочу побувати в Азії. Може поїду в кінці року або наступного року. Хочу побувати в Індонезії, Малайзії, Філіппінах. Там є де розгулятися – країн багато.
Африка – само собою, але туди не так легко потрапити. Мені цікава Намібія. З тих, що легко потрапити і дешево, це Марокко. Можна туди з’їздити. А в багато країн Африки треба візи відкривати, в деякі країни як їхати, треба спеціальні прививки робити. В деякі візу треба відкривати в Берліні, наприклад. Правда, висилаються документи, але все одно це трохи затратно. Це здається, Сенегал. Були дешеві квитки, мене зацікавила тема, але побачив, що так просто і сісти і поїхати в деякі країни Африки, не вийде. Є країни, які мене цікавлять, але крім дорогих квитків є бюрократичні перешкоди. Страшенно не люблю бюрократії. Але як загорюся якось країною, то вже ладно. Так само як на початку мандрував. Спочатку візи відкривав шенгенські і так далі. То було все не так просто. Але чим більше тих віз мав, було простіше. Мене вже два паспорти закордонні. Вже другий закінчується.
– Чому вас друзі називають не по імені?
– Так. Сонго. Це був мій перший нік в інтернеті. Від 2001 року реєструвався у форумах, чатах. Це від назви героя мультфільму. У мене в дитинстві у Збаражі, де ми жили за горбом, звичайна антена не дуже показувала українські канали. Був УТ1, що мені зовсім було нецікавим. А супутникова антена показувала тільки польські канали. Я дивився японські аніме польською мовою. Мені тоді дуже подобався головний герой Сонго. Це аніме «Перлини дракона» про кулі, які загубилися на землі. Якщо зібрати всі, то можна виконати якесь бажання. Головний герой – дуже цікавий малий зі суперздібностями, який ніби і на Землі, але він з іншої планети.
– Звідти знання польської мови?
– Так, з мультфільмів. Спочатку, що не знав, питався в батьків. Вони на початку дев’яностих їздили до Польщі торгувати, то вони трохи знали польську мову. Дивився мультфільми, потім фільми і вже все знав з польською мовою. Але вперше, як я зустрівся з поляками, до мами приїхали друзі з Польщі, я попробував говорити. Це було важко. Я зрозумів, що розуміти мову і говорити нею – то трошки по-різному. Вони в нас гостювали кілька днів і за два дні почав нагадувати слова при розмові з ними.
Наталія ЛАЗУКА
Обговорення