У нашому краї віддавна ранок Введення розпочинали чоловіки чи хлопці, які першими мали увійти до хати (обов’язково маючи з собою гроші) і побажати: «Щоб водилося добро, здоров’я та щастя!»
Потім церковні дзвони кликали всіх до храму. На Тернопіллі є близько 30 церков, названих на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці.
Кожна з церков Введення має свою історію, часто й трагічну. Зокрема, під час Другої світової війни церкви були зруйновані у с. Звенигород на Бучаччині (відновлена у 1989), нині у селі ще є храм УГКЦ. У Сокиринцях на Чортківщині була церква, споруджена у 1921 р., яка згоріла у 1944 від запальної кулі, її відбудували у 1989 році. Через початок Другої світової не вдалося добудувати церкву у с. Іванківці на Зборівщині, яку споруджували від 1928, довершили розпочате аж у 1991 році. Також під час війни була зруйнована церква у с. Осташівці на Зборівщині, відбудована у 1990 р.
Багато лиха зазнали храми за часів комуністичного атеїзму. Так, у с. Красіїв на Монастирищині у 1946 р. органи НКВС заарештували та вивезли у Cибір о. Ореста Погорецького, а дерев’яну церкву спалили. Сільська громада аж у 1995 р. спромоглася спорудити храм.
Дерев’яна церква Ведення була і у с. Русилів на Бучаччині, споруджена у 1621 р., у 1949 р. її спалили більшовики, а муровану, збудовану у 1940 р., підірвали, з її каменю збудували корівники. Нині у селі є церква Різдва Пресвятої Богородиці.
У с. Куропатники на Бережанщині уночі із 19 на 20 квітня 1925 р. дерев’яна церква згоріла. У 1937 р. її відбудували. Після приходу більшовиків у 1940 р. енкавеесники заарештували священника о. Петра Пастуха, який зник у сталінських казематах. На його честь встановлено меморіальну дошку біля входу у церкву.
У Старій Ягільниці на Чортківщині атеїсти закрили храм у 1963 р., незважаючи на те, що ягільничани розпочали страйк. На Підволочищині в с. Климківці у 1975 р. закрили церкву. Парафіяни писали скарги, заяви. Так і не дочекавшись позитивного вирішення, вони у 1980 р. зламали замок і увійшли до храму. Організатори самовільного відкриття церкви були заарештовані. У тернопільській тюрмі покарання відбували Ганна Войціховська, Віра Басовська, Володимир Савич. Після цього радянська влада розмістила в церкві похоронне бюро. Весь церковний інвентар забрали до храму у с. Медин, познімали хрести з церкви і дзвіниці.
У Чумалях на Збаражчині є храм Введення (1910 р.; 1961–1988 – закрили атеїсти) із чудотворною іконою Пресвятої Богородиці. За переказами, панська служниця зранку пішла по воду і побачила у воді лик Матері Божої. Хотіла до нього доторкнутися, але образ опустився нижче. Розказала про це священнику, який відслужив на тому місці молебень. Образ знову опустився донизу, і священик не міг його підняти, тоді покликали панську служницю, і вона взяла образ із води і віднесла до храму. На місці появи лику біля джерела спорудили капличку.
За часів радянської влади криничку засипали і збудували на її місці камінну дорогу. У 1989 р. у селі розпочалися біди, пов’язані з дорогою і водою. Втопилися дівчина та хлопчик, загинула бабуся, на хлопця наїхала машина, автобус переїхав чоловіка. У 1995 р. джерело відновили і капличку освятили.
Варто зауважити, що на Заліщанщині був хутір Веденці поблизу с. Дорогичівка, де у 1952 р. у 8 дворах проживала 21 особа. Нині у Дорогичівці є два храми Введення.
Тож зі святом Вас! Хай Діва оберігає від зла Ваші оселі! Перемоги та миру нам!
Віктор Карпович
Газета Свобода.
