Батько військового журналіста Дмитра Лабуткіна понад рік захищає Україну в лавах ЗСУ. До повномасштабного вторгнення колишній військовий був на пенсії, але, не роздумуючи, знову взяв до рук зброю. Кореспонденти Суспільного зустрілися з Віталієм Лабуткіним, коли він приїхав на кілька днів у відпустку.
“Мої знайомі спочатку казали, що я йду воювати, щоби помститися. Не знаю, чи помста була. Можливо, в серці була, хоча термін пройшов великий. Дімочка в 2015 році під Дебальцевим загинув. Зараз я не вважаю, що це помста, я просто захищаю свою землю, свою Україну”.
Син Віталія Дмитро був військовим журналістом. У 2015 фільмував докази військової агресії Росії на Донбасі. Там і загинув. З того часу Віталій ходив до військкоматів. За його словами, не брали через вік. Торік 24 лютого чоловік добровольцем вступив у тероборону, зараз воює на передовій. Оскільки Віталій має 25 років військового досвіду, каже, ділиться ним зі своїми побратимами.
“Були люди, які взагалі не знали, що таке військо, що таке озброєння, як ним користуватися. Першими місяцями було дуже важко. Ми насамперед згуртували людей, навчити їх захищати себе, користуватися зброєю”.
Під час кількаденної відпустки Віталій збирав допомогу для свого підрозділу. Також намагався частіше бути поруч з рідними та своєю дружиною Аллою.
Жінка каже, коли чоловік вирішив стати на захист держави, підтримала його.
“Чоловік у свої 61 потрібний, викладається. Для нас це означає, що смерть нашого сина і хлопців не є даремною, бо буде перемога і ми докажемо всьому людству, якими українці є сильними. Я дуже тішуся, якою є наша Україна. І це завдячуючи хлопцям. У цьому також є частинка мого чоловіка, тому дуже пишаюся і підтримую, як можу. Слова “ні” не було”.
У шлюбі Алла та Віталій вже майже 40 років. Війна, кажуть, змінила їхні стосунки.
“Стало більше розуміння, любові, проявляємо більше почуттів. Я його люблю, підтримую, теплі слова багато значать. Я раніше думала, що син знає, як я його люблю, як пишаюся ним, але я мало говорила, а тепер шкодую дуже, бо треба було говорити. Навіть дорослим чоловікам дуже приємно це чути”.
Віталій Лабуткін говорить, на напрямку, де стоїть його підрозділ, ситуація постійно змінюється.
“В одному місці – спокійніше, в іншому – гарячіше, але це все може миттєво змінитися. Ми там нічого не плануємо. Доба минула, Богу дякувати, живі, здорові, очікуємо, що буде далі. Вірю в те, що переможемо. Заради того ми всі там – щоб перемогти. І це дає сили”.
