“У житті завжди є місце подвигу”… Ці слова , винесені з дитинства, особливо часто згадую в ці дні, коли раз по разу з’являються на телевізору сумні кадри прощань з воїнами Небесної сотні…А зараз натрапила ще на цей матеріал від Тетяни Колеснік в LTDaily.info…
“Ушневич Олег (1982 року народження) з міста Дрогобич, що загинув на Майдані 20 лютого, врятував життя тернополянину Олексію Воронцову.
«18 лютого я стояв з щитом у першому ряді, коли «мєнти» пробували прорватись зі сторони Хрещатика (від Європейської) і тут нам перед щитами вибухає газова граната, і щоб менше її вдихати, я опустив голову вниз. Перше, що я побачив, це те, що вже граната закотилась під мою ногу, я встигнув вигукнути «Відходьте!», і втратив свідомість від вибуху. Наступне, що пам’ятаю це те, як я лежу на землі і всі мої штани горять від коктейлю, який кинули «мєнти», а наді мною летять кулі. І саме в цей час з’явився Олег, який під кулями, без бронижелета витягнув мене і не дав згоріти чи бути добитим «Беркутом».
А 21 лютого я знахожу його фотографію серед числа загиблих… Хоч я і знав його всього-нічого, але він став для мене ріднішим ніж більшість членів моєї родини», – розповідає тернополянин Олексій Воронцов.
Перед від’їздом до столиці, Олег на своїй сторінці в соціальні мережі написав, що боротиметься «Не за Європу, не ПРоти чи за когось конкретного, МИ БОРЕМОСЬ ЗА ЇХ МАЙБУТНЄ». До цього посту додав фото з маленьким сином… “
Обговорення