Він стоїть поруч і кричить. Кричить так, що мені хочеться сховатися кудись. Очі сльозяться. З рота тече слина.
Він кричить.
«Мені треба турнікети. А ще треба (починає зриватися на мат)… Катя! Я не можу згадати слово!!! Я не можу згадати слово!».
Простягаю клаптик паперу: пиши, будь ласка. Не хвилюйся. Тобі не можна. Пиши.
Він бере олівець, намагається писати. На руці немає півтора пальця. Слова виходять майже нерозбірливо.
В нього вже третя контузія. Якщо цього не знати, він виглядає зараз як справді психічнохвора людина. Але він нормальніший, аніж половина населення країни.
В психіатричний клініці лежить хлопець, який єдиний вижив після штурму. Він зовні виглядає звичайно.
Частіше він просто мовчки дивиться поперед себе. Але ночами він штурмує ту саму останню позицію і викликає евакуацію. Кожної ночі. Він фізично повернувся до дому. Але залишився там… На все життя.
Їх вже десятки тисяч.
Я майже не маю часу читати мережі. Але коли я туда захожу, в мене просто опускаються руки. Ні, не так. Я майже в істериці.
▪︎ Поліціянт, котрий кинув своє місто під час вторгненя в 2022 році, стає генералом.
▪︎ Прикордонника, якого зупинили в стані алкогольного сп’яніння і він веде себе як останнє бидло, після звільнення відправляють на підвищення в Київ. Того самого, речниця якого літала в Париж і в якого знайшли статків десь на десятки мільйонів.
▪︎ По всій країні обшукують воєнкомів та знаходять в них десятки мільйонів долларів. Тепер «виїзд» коштує не 5 тисяч доларів, 10.
▪︎ Мєра міста Суми заарештували, коли він приїхав брати хабар у 2 млн. А меру якогось маленького міста, навпаки, віддали тисячі долларів, знайдені в шафі бо «це на пам’ятник бабці» (с)
▪︎ Президент ремонтує літак за мільйони грн. та подає свого батька на стипендію «за особистий вклад в науку».
Їм всім замало того, що вони мають.
Вони хочуть все.. Вони не зупиняються.
1,5 місяця по всій країні виходять люди. 1,5 місяць виходимо ми. З нас і почалось.
Але ми «відміняємо» 2-3 тендера, а на їхнє місце заходять 20 нових. І кожен вбиває своєю цинічністю.
▪︎ Вони купують автівки зі шкіряними салонами, стільці по 120 тис, ремонтують фасади, купують літню форму для муніципальної варти чи будують мільярдні мости, які падають.
▪︎ А потім, в мережі, з’являється відео, де депутат міської ради (я навіть і не чула, що в нас такий є), який має відношення до фірми, яка будує падаючі мости, на свій народження, в образі імператора, катається на героскутері.
Хворі потвори. Імператори. Царі. Господарі Всесвіту.
▪︎ Чергова перевірка в одеський мерії виявила порушень на 1 млрд грн – новина, яку вже просто швидко пролистують. Ну знайшли і знайшли. Кого це цікавить?
▪︎ Областна лікарня викладає плитку на 30 млн. Звісно, з гаслом, щоб швидкі з пораненими воїнами не стояли в черзі.
Вони, до речі, тепер все намагаються робити під гаслом «це для наших захистників»
▪︎ А потім додадуть ще один тендер на 10 млн, щоб провести там світло і поставити стовпи.
Тим же часом пораненим шукають милиці, інвалідні візки, збирають на протезування чи ліки.
▪︎ А в Києві, в госпіталі ветеранів, замінюють вікна. Пластикові на пластикові. На 500 млн грн.
Це просто декілька прикладів. А їх тисячи по країні.
В Києві поліція розвозить по ночах людей з нічного клуба. Їх там сотні. Яка там комендантька година? Це для нас вона існує, бо вони вважають нас рабами. А для «імператорів» її не існує.
Вони не збираються вигравати війну. Це вже зрозуміло. Вони просто хочуть, як вампіри, випити останню кров з країни, яка вже майже впала, обезкровлена.
«Витік» кажуть про пораненого з херовим турнікетом. Ось так витікає і країна. Ми з вами.
Вони плюють всім нам в очі. Вони розуміють, що всі ми для них не несемо ніякої загрози. Вони купують автозаки на всяк випадок.
Бо за 1,5 роки вони остаточно зрозуміли, що населення країни готове жерти ось все це і мовчати.
Ми або встанемо зараз дійсно, як в останній раз, або треба визнати, що ми програли. І що ціною цього програшу може бути життя наших дітей.
Виходьте в суботу до своїх мерій чи до ОВА. Якщо ви в Києві, виходьте до офісу президента! До всіх, хто має зараз працювати і рятувати країну, а не знімати серіали та здавати нас ворогу.
Кличте своїх. Прокиньтесь вже!
… Він стоїть поруч і кричить «дайте турнікети! Я повертаюсь знов на позицію!». Його треба покласти в лікарню, але він повертається на нуль, бо людей не вистачає.
Повз нас проходять люди з хокейною сіткою та приладами- місто готується до чемпіонату по хокею. Люди сміються, розмовляють про спорт. Вони не бачать хлопця, який благає про допомогу.
Ми в одному приміщенні. Але в паралельних світах…
На 2 млрд, що виділені на серіали, можна купити 4 млн (!!!) турнікетів!!!
Чи тисячі мінометів або авітвок, чи десятки тисяч дронів!
Але, здається, все це потрібно тільки нам.
Коли ворог дійде до наших воріт (а він дійде, з таким ставленням до війни), буде вже запізно. І всі ці потвори будуть шукати шлях, як втекти. Вони будуть готові віддати останне, щоб хтось захистив їхні нікчемні дупи. Але буде запізно.
Жахливо, що ми з ними в одному човні.
Ми намагаємося щось змінити, але наших зусиль замало.
І знов будуть світлини з вокзалів, як з фільмів про війну – тисячі жінок з дітьми, по головам один одного, намагаються потрапити у вагони і сплять на підлозі, аби виїхати та врятувати своє життя…
Я би сказала, що місць на кладовищі вистачить на всіх. Але в Бучі нікого не хоронили. Нас всіх скинуть в одну яму, якщо ми не змінемо ставлення держави до війни зараз.
Бо зараз вже дійсно ситуація – АБО МИ ЇХ, АБО ВОНИ НАС.
