Волонтер зі Збаража поїхав в зону АТО з усім необхідним для бійців, повернувся додому з тілом загиблого 25-річного земляка Володимира Магльони, пишуть “Факти”.
Смерть кожного українського солдата Володимир сприймає як особисте горе. Майже два роки створена ним організація «Штаб національного опору» вважає своїм обов’язком допомагати армії. Волонтери одягають, взувають, годують, постачають оптикою земляків, які служать в зоні АТО. За цей час допомогу отримали майже 470 осіб. П’ятеро з них загинули. А ще раніше двоє жителів району увійшли до Небесної сотні, віддавши свої життя на Майдані в Києві. І одним із них був син Володимира Голоднюка.
Кілька днів тому Голоднюк зі своєю волонтерською групою, до якої входили ще двоє колишніх бійців АТО Сергій Лучкін і Руслан Габлевич, повернувся з чергової поїздки.
«Наступним нашим пунктом призначення були Трьохізбенка та Кримське, – писав по дорозі на своїй сторінці у «Фейсбуці» Володимир. – Там чекав Гоголь Володимир. Якби ви бачили, як хлопці дбайливо і по-господарськи облаштували позиції. У них і столова, і баня, і навіть капличка. До речі, якраз для неї ми і відправимо ікони від родини Бурих. Коли ми знаходились саме там, нам подзвонили і повідомили, що загинув Володя. Ми відразу змінили маршрут і пустилися в дорогу на Донеччину. Ніч застала у Лисичанську. Дякуємо батальйону «Тернопіль» за те, що нас зустрів, нагодував і спати вклав. Ранесенько «полетіли» на Костянтинівку, нам потрібно було встигнути все оформити до 12-ї години – субота, скорочений робочий день. Найскладнішим було передати біноклі, багри, тепловізор, радіостанції, одяг, продукти, балаклави, маскувальні сітки, малюнки, листи, дощовики і тому подібне в Красногорівку, що під Мар’їнкою. У них теж гаряче. Зв’язалися з комбатом, і він відправив нам машину назустріч. Бус наш був у Костянтинівці на базі, а я УАЗиком із замполітом мотався, збираючи довідки, купуючи одяг та домовину. От така у нас була поїздка».
Наступного дня після того, як Володимир доставив загиблого в його рідне село Бодаки, відбувся похорон.
– Володя служив у 57-й бригаді – розповідає Володимир. – Йому було всього 25 років. Він потрапив у п’яту хвилю мобілізації. Перед тим як Володимир відправився в Донецьку область, ми його екіпірували в нашому штабі, не раз передавали посилки з дому, планували зустрітися на лінії вогню, не вийшло. 12 листопада Володя разом з іншими бійцями підрозділу знаходився на висоті біля міста Зайцеве неподалік від Дзержинська. Був вечір, мрячив дощ. До позиції наших хлопців підійшла диверсійна група супротивника. Як розповідали ті, хто був там, бій був довгим і жорстоким. Володя загинув від кульового і множинних осколкових поранень…
Вже наступного дня після похорону до Володимира в штаб волонтерської організації прийшла сестра загиблого бійця. Після її відходу Голоднюк написав:
«Пройшло вже кілька годин після цієї події у штабі, а у мене досі в горлі стоїть ком і душать сльози. Я не знаю, але чомусь усе частіше не можу стримувати сльози — нерви, мабуть. Коли ми забирали Володю, з підрозділу передали його речі — телефон, форму і зарплатну картку. Віддав усе це його дідусеві і мамі та попросив його сестричку Віру приїхати у Збараж, щоб ми спробували вирішити питання з відновленням коду — гроші могли знадобитися родині. Сьогодні Віра зайшла і каже, що карточку вже розблокували, гроші зняли. Але порадились у родині (наголошую, що у Володі є ще п’ять сестричок) і вирішили всі гроші (дев’ять тисяч гривень) передати нашому штабу на потреби АТО. Я отетерів. Кажу: не робіть цього, поділіть між сестрами. Та більше того — буде ще дев’ять днів, потім сорок, треба поминальні обіди робити…
Віра вперто стояла на своєму. Я подзвонив до дідуся. Він відповів, що це спільне рішення. Так би мовити, останній подарунок побратимам.
Тут сльози вже не втримались. Кажу: добре, я візьму і запишу у журнал, але ще витрачати не будемо, може, передумаєте. Дідусь каже: „Ні. Пустіть на потреби хлопців. Ми так вирішили“. От такі гени у нашого народу! От такий незламний дух!
Ми зв’яжемось з побратимами Володі, вивідаємо, у чому вони найбільше мають потребу, і зробимо їм останній подарунок від нього!»
Вже купили і навіть відправили до підрозділу, де служив Володя, генератор і дві бензопили. Це те, у чому особливо відчували необхідність бійці.
Через кілька днів Віра знову приїхала в «Штаб національного опору”.
«На вихідні я був у Києві і зустрівся з творцем ордена «Народний герой України»Андрієм Боєчком, – говорить Володимир Голоднюк. – Дізнавшись про Віру, він передав для неї підвіску – тризуб, котрий відлитий з того ж срібла, що й орден. З такими підвісками наші захисники йдуть у бій, а демобілізувавшись, носять їх як вищу нагороду від народу. Тепер така є і в родині загиблого Володі».
«Сестричка Володі Магльони принесла дбайливо випрану і попрасовану форму брата. Ми обов’язково передамо її в музей. На прикладі цих хлопців, цих мужів, цих титанів будуть виховуватись наші маленькі патріоти, наша надія і наше майбутнє.
В XXI столітті Збаражчина знову отримала Героїв Назара Войтовича, Устима Голоднюка, Андрія Чабана, Тараса Михальського, Сергія Долгіх, Василя Борисевича, Володю Магльону, які пішли у вічність за свободу, справедливість, незалежність і територіальну цілісність нашої Держави, а Україна й надалі щодня вмивається кров’ю, і кінця-краю війни не видно.
Не перестаю нагадувати — війна ще не завершена, хлопці реально потребують нашої підтримки. Ви можете долучитися до ПЕРЕМОГИ!
Номер рахунку
26000055109726
ПАТ КБ ПРИВАТБАНК
ЄДРПОУ 39570509
МФО 338783»
