Цього мужнього воїна не впізнала у соцмережах, коли оголосили про його загибель. Лише знайоме прізвище та колеги журналісти підштовхнули переглянути 3-й випуск альманаху «Лан». У книзі є розділ «Вигнані з рідного дому», в якому журналістка Лариса Крук спілкувалася з Еліною Ратниченко та описала історію її сім’ї з міста Горлівка Донецької області.
Разом із мамою, сестричкою та бабусею Влад приїхав із Горлівки в Матвіївці (Шумщина) на літні канікули (як вони тоді думали). Звідси родом його дідусь, мамин батько. Тут їх гостинно прийняли, Влад пішов у 7-й клас, його сестричка Владелінка — у 1-й. Але невдовзі сім’я переїхала в Ланівці, де пані Еля, як дипломований медик, зайнялася лікувальним масажем, а діти навчалися у школі №1.
Донеччани запам’яталися в Ланівцях, бо були одні з перших, хто вимушено покинув рідний дім і все, що було в нім. Бабуся, щоправда, повернулася на батьківщину, коли окупанти зайняли її місто. Там її будинок, нажитий вчительською працею, будинок Елі. Вона з дітьми виїхала ще до окупації Горлівки, але більше туди не поверталися, а шукали можливості обживатися в місцях, де шанують українські традиції, де звучить українська мова, де можна сміливо проявляти свої патріотичні переконання. Це почуття їм було близьке з дитинства.
Владислав після школи навчався у Коропецькому обласному ліцеї-інтернаті з ПВФП. Мав багато планів, мріяв жити у вільній, мирній Україні. У жовтні юнакові виповнилося б 20 років. Але його життя обірвала війна. І захисникові назавжди залишиться 19…
На своїй сторінці у соцмережі мама поділилася гірким болем і 14.08.2022 р. написала:
«Груз 200 у вівторок. Життя таке коротке… 19 років… І все зупинилось. Залишався місяць армії. З першого дня оборона Києва. Харків, Суми, Донбас… І під Малинівкою в окоп прилетіла ракета…
Зустрів гарнющу тернополяночку, мріяв про доньку… Дякую за ці 5 днів до…
Була можливість виїхати, та Владислав відповів, що буде йти до кінця. Вивезти сестричку, щоб ще за це не переживати. Нема гіршого — ховати дітей! Свого Героя зустрічаю в труні…усім жінкам бажаю дочекатися живими своїх рідних та обійняти!»
Тіло Героя привезуть до Тернополя, де Ратниченки живуть декілька років. Таким сином пишалася б кожна жінка. Україна втратила відданого мужнього воїна і вірного українця. Боляче, що втрачаємо цвіт нації. Кожен український воїн — це не просто оборонець, захисник — це нинішнє і майбутнє нашого нескореного народу.
Вічна пам’ять Герою. Щирі співчуття матері, сестричці молодшій і старшій, рідним і близьким. Непоправна втрата. Незагойна рана. Спочивай у мирі, юначе. Нехай Господь прийме тебе у варту небесну.
Наталя Гамера
