Володимир, уродженець Чортківського району Тернопільщини. Його шлях у Збройних Силах України розпочався ще у 2018 році зі строкової служби, а з початком повномасштабного вторгнення 25 лютого 2022 року він повернувся до війська.
Пише 105 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ.
Нині — лейтенант, заступник командира роти вогневої підтримки з психологічної роботи у 80 батальйоні нашої бригади. Але зброя — не єдиний його інструмент. Інша — слово.
Перший вірш Володимир написав у 15 років, для коханої дівчини. А натхненням до подальшої творчості став… батьківський вірш, знайдений під час ремонту. “Чим я гірший?” — подумав тоді хлопець. І почав писати.
Творчість стала для нього не просто хобі, а способом пережити війну, осмислити біль і любов, пам’ять і майбутнє. Іноді поезія з’являється посеред ночі — тоді Володимир бере телефон і швидко занотовує рядки, щоб не втратити те, що “надиктувала душа”.
Перша його поетична збірка — «Подорож моєю душею» — вийшла в 2019 році, до неї увійшли 140 віршів на різну тематику. Друга книжка — тематична, з віршами про кохання, філософію, війну, Україну. Видати її вдалося вже під час служби, за власні кошти, — в умовах війни здійснилася ще одна мрія.
Зараз Володимир працює над третьою збіркою. Її фінальний вірш, каже, обов’язково буде переможним.
