22-річна Олександра вже майже два роки служить у складі 105-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України. І хоча родом з Рівненщини приєдналася до підрозділу, коли жила в Тернополі. За цей час дівчина побувала у всіх батальйонах бригади: працювала на стабілізаційних пунктах, виконувала завдання у медичній роті та брала участь в евакуації поранених військовослужбовців.
Для Олександри робота військового медика — це постійна готовність діяти. Вона переконана: у критичний момент головне не злякатися та чітко дотримуватися алгоритму. У районі ведення бойових дій немає часу на роздуми — кожна секунда може коштувати життя. Коли звучить сигнал “300”, медик за лічені секунди вже в машині, з повним спорядженням, готовий вирушати на допомогу.
Олександра наголошує на важливості турботи про власну безпеку: якщо ж медика не стане, то не буде кому допомогти іншим. Служба в чоловічому колективі для Олександри не стала проблемою — навпаки, злагоджена робота з постійними колегами полегшує виконання завдань.
Сьогодні вона військовослужбовець і навчається одразу у двох університетах та опановує нові спеціальності. Серед переліку — інженерія програмного забезпечення, кіберзахист і психологія. Після завершення війни вона планує розвиватися у цих напрямках, але поки що її головна місія — медицина.
Її життєве кредо просте та сильне: “Краще зробити і пошкодувати, ніж не зробити і жалкувати, що не зробив”.
