Пішли захищати Україну добровільно в різних бригадах. Степан Барна — колишній голова Тернопільської ОДА, Олег Барна — ексдепутат Верховної Ради. Для нас, в тилу, важливо чути думку військових із фронту. «НОВІЙ…» вдалося днями поспілкуватися з Барнами, пише НОВА Тернопільська газета.
«Навіть якщо здохне путін, війна не відразу завершиться»
Степан Барна на посаді голови Тернопільської обласної адміністрації у 2018-ому розпочав формувати бригаду Територіальної оборони. Добровольці брали участь у стрілецьких днях, вишколювали бойові навики, бо розуміли, що війна незавершена. У 2019-ому Степан Степанович став резервістом 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади, відвідував військові збори.
— Вторгнення росії було очікуваним, рано чи пізно мала розгорнутися повномасштабна війна. Україна приречена воювати з росією. Війна розпочалася не 24 лютого, а в 2014-ому, і навіть скоріше — на Майдані, — каже Степан Барна. — Росія хоче знищити Україну, тому не зупиниться, поки сама не зазнає краху. Рішення іти воювати я прийняв давно, бо усвідомлював, що війна буде продовжуватися, став резервістом. На посаді голови ТОДА займався будівництвом фортифікаційних споруд у Попасній та Золотому на Луганщині. Тепер воюю у складі бойової частини.
Нинішня війна — світоглядна, це війна за право українців бути на своїй землі, говорити українською мовою, ходити до української церкви, право мати власну державу. Допоки існує росія як імперія в різних модифікаціях, вона буде зазіхати на нашу землю, тому українцям завжди треба бути напоготові дати відсіч. Нині маємо гідно пройти цей виклик. Чим скоріше завершимо війну, тим скоріше Україна стане повноцінним членом європейської спільноти, НАТО, центром прийняття рішень у Європі, а можливо, й у світі. Наразі ще зарано спочивати на лаврах і потішати себе тим, що ми переможемо, треба усвідомлювати, що війна триває і вона ще буде жорстокою і, можливо, тривалою. На фронті вражає жертовність наших воїнів. Мої побратими і друзі в інших підрозділах — це колишні підприємці, робітники, працівники поліції, прокурори та інші фахівці з мирного життя, які взяли зброю в руки і захищають українську землю. Але українська армія — це не тільки стрільці, армія — це кожен, хто якісно виконує свою працю для спільної перемоги. Армія — це кухар, який годує військових, водій бензовоза, який підвозить пальне, логіст, який постачає боєкомплекти, медик, який рятує поранених, та багато інших. Безумовно, перемога не буде без тих, хто в тилу, — волонтерів, благодійників, платників податків, які підтримують українську армію, а також партнерів із Європи й США.
Найважче на війні — втрачати побратимів. Якось я спілкувався з комбатом, а через кілька днів дізнався, що він загинув… Біль. Не менше розриває серце, коли усвідомлюю, що хтось із побратимів отримав серйозну травму, з якою йому буде складно жити після війни. Для мене герой — це кожен, хто пожертвував собою для спільної перемоги. Герої — це рідні загиблих захисників — батьки, дружини, діти. На фронті я — не політик, а звичайний громадянин. Ми тут усі обороняємо Україну, незалежно від партійної приналежності та поглядів. Чиновникам і посадовцям у тилу треба розуміти, що Україна переможе і щоб їм потім не було соромно за негідні вчинки. Прикро, що депутати Тернопільської обласної ради не спромоглися прийняти рішення щодо московського патріархату, висловити свою державницьку позицію. Відбувається політичний авантюризм, спрямований на прикриття діяльності московської агентури в Україні, й, зокрема, на Тернопільщині.
На Україну напали не тільки путін і його орда, бачимо величезну підтримку агресії щодо нашого народу серед російського суспільства. Триває війна між цивілізованим і варварським світом. Навіть якщо здохне путін, то не факт, що відразу завершиться війна, бо серед московитів на повну силу запущений маховик ненависті до України. Підтвердження цього — звірства в Ірпені, Бучі, Гостомелі, Маріуполі… У головах українців, які раніше підтримували «русскій мір», після пережитого пекла відбулося просвітлення. Хоча, на жаль, навіть після тих страшних подій є ще засліплені брехливою московською пропагандою. Війна триватиме до перемоги України. А ми здолаємо ворога! Перемога для України — це передусім повернення територіальної цілісності нашої держави до кордонів 2014-го. А в ширшому контексті — після жертовної боротьби нашого народу Україна стане великою — від Сяну до Дону!
«Українцям треба завершити місію розвалу росії»
Олег Барна у 2015-ому заявив із трибуни Верховної Ради: «росіяни — це не народ, це населення без історії, це байстрюки татаро-монгольської орди, які завжди щось у когось крадуть». Закликав нардепів визначитися щодо путіна і називати його х*йлом. Згадав тоді й слова Бісмарка: «Угоди з росією не варті й паперу, на якому написані». Це зачепило росіян і згодом їхній представник В. Небензя у Раді безпеки ООН на виступі в Нью-Йорку процитував нашого земляка. Постановою уряду росії Олега Барну вже неодноразово оголошено персоною нон ґрата, та це його не лякає.
— На Майдані я отримав контузію, травмував плече, трохи підлікувався і в липні 2014-го пішов у військкомат, бо потрібно було артилеристів, а я за союзу служив в артрозвідці, — розповідає Олег Степанович. — Не хотіли брати через інвалідність — у 2008 році я потрапив в аварію, переламав таз. «Пишіть, що здоровий», — наполіг. Тримав оборону в складі 128-ої бригади біля Станиці Луганської та селища Чернухіно біля Дебальцевого. Наприкінці листопада того ж року, після виборів, мене відрядили до Верховної Ради. Коли 24 лютого 2022-го росія здійснила напад на Україну, я знову пішов до військкомату. Напередодні допізна брав участь у ток-шоу на каналі «Україна-лайф» у Києві, де ставив на місце колаборантів. Наголошував, що наступ росії стане початком кінця її розпаду. О 22-ій год. добрався на метро на станцію «Житомирська», а далі «блаблакарівською» автівкою — до Чорткова. Дорогою додому на заправці зустрів дипломатів із Данії, які покидали Київ. Зрозумів, що буде щось серйозне, але не думав, що настільки… Близько 4-ої год. був удома — у Білобожниці, а о 5-ій зателефонували родичі з-під Чугуєва на Харківщині і сказали, що їх обстрілюють. Після обіду я пішов до військкомату, наступного дня пройшов медкомісію. «У вас — інвалідність…» — розвели руками медики. «Ні до кого претензій не маю, відповідальність за стан здоров’я беру на себе. Іду добровільно», — написав у обхідному медичному листку. Поїхав до Тернополя, призначили в 44-ту артбригаду.
Очевидним було, що путін марить повернути Україну під свій геополітичний вплив, бо без нашого народу московити нічого не варті ні історично, ні політично, ні культурно, ні військово. Нападу неможливо було уникнути. Нам треба звершити місію захисту України і розпочати місію розвалу російської імперії. Це історичний шанс для українців — на жаль, кривавий, але доленосний. Вторгнення в Україну ретельно готувалося, і не тільки кремлем, а й внутрішніми колаборантами. Згадаймо про роззброєння армії в різні періоди нашими урядами, про протидію ініціативі Ющенка щодо зміни військової доктрини через загрози з боку росії, про посилення армії. Усе це пильно блокувала московія в особі п’ятої колони у Верховній Раді та замаскованих під патріотичними гаслами Помаранчевої революції колаборантів. Коли ж до влади прийшов янукович, відбулося остаточне нищення нашого війська. Ми з командою Порошенка взялися піднімати економіку, відновлювали соціальну інфраструктуру, піднімали села, почали будівництво доріг, але найголовніше — звернули увагу на відродження і зміцнення армії, зокрема, на Тернопільщині. Але, на жаль, із приходом до влади Зеленського фінансування армії скоротилося, зменшили особовий склад на 40 тисяч, ігнорували питання сучасного переозброєння, були згорнуті усі новітні розробки ракетних, артилеристських програм, які нам дуже необхідні і про які ми «клянчимо» у західних партнерів. З причин недолугості чи зради наприкінці 2021-го року було розміновано пункти виїзду із Криму «Чонгар» і «Каланчак», що дало змогу російській орді за два дні окупувати Південь України. Чому так сталося? Запитань багато. Все з’ясуємо і встановимо винних після перемоги. Тепер же маємо бути згуртовані й сильні.
Росія планувала захопити Київ і пів України за три-чотири дні, та ми дали гідну відсіч. Кремль не врахував ментальність українців — чужого нам не треба, але й свого не віддамо. Не врахував нашого духу. Українці не втікали за кордон, а пішли до військкоматів. Хоч і з великими втратами, але ми в перші дні провалили російський сценарій. Коли американці побачили, що українці ні за три дні, ні за тиждень, ні за місяць не здаються, зупиняючи навалу росіян, вирішили допомагати нам. Росія — це вірус, ракова пухлина на здоровому тілі людства. Щоб вилікуватись, треба знищити вірус, який виживає за рахунок поїдання здорових клітин. Україна переможе, бо українці вірні ідеї нашої незалежності. Як би цинічно це не звучало, але завдяки путіну більшість українців нарешті зрозуміла, що росіяни нам не брати, а нелюди, які не мають нічого спільного із слов’янськими народами. Наскільки тривалою буде боротьба, залежить від озброєння, але крапку в цій війні треба перенести за межі України, щоби прикордонні регіони московії — курськ, бєлгород, ростов — відчули силу українського духу. В рамках міжнародного гуманітарного права треба попередити росію: ще один агресивний крок — і москва буде спалена. Українцям вже треба думати, що буде після війни. Необхідне тотальне очищення від зрадників у владі, політиці, телебаченні… Як казав Симон Петлюра: «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди». Росія нападає тоді, коли Україна ослаблена. Маємо робити мудрі висновки.
З перших днів ми з побратимами тримали оборону Києва, згодом нас перекинули на південно-східний фронт. Тут, на війні, мені додає сил думка, що все це ми робимо для наших дітей і онуків. Маємо передати майбутнім поколінням багату, безпечну, сильну і фатальну для ворога Україну, щоби упродовж наступних століть москаль з острахом дивився у наш бік. Приємно, що молодь допомагає нам. Так, мої сини з друзями з ІТ-сфери зібрали понад 700 тисяч гривень і закупили автомобіль ГАЗ-66, 10 тепловізорів, два прилади нічного бачення, біноклі, далекоміри та інше обладнання. Дякую всім тернопільським волонтерам за допомогу! Я не раз дивився смерті в очі: на Майдані, в АТО, під час аварії — все в Божих руках. Хоча у мене підірване здоров’ям, але стріляю влучно і ще можу постояти і за себе, і за дітей. Ця війна є індикатором мужності, наявності «залізних яєць» у тих, кому за 35-40 — чи підуть захищати рідну землю. А молодь повинна брати приклад зі своїх батьків, продовжувати рід, а не гинути. За нами — правда, тому ми переможемо. Слава Україні! Смерть ворогам!
