23 квітня 2024 року внаслідок важкого захворювання пішла з життя Ярослава Іванівна Мазурак – краєзнавиця, літературознавиця, діячка культури.
Ярослава Іванівна – лауреатка Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Братів Богдана і Лева Лепких (1998). Член НСКУ (2002), член НТШ (2005). Почесна громадянка м. Бережани (2004), членкиня Громадської організації “Бережанське товариство шанувальників мистецтв “ОазАрт”, багатолітня наукова співробітниця Бережанського музею книги. Так написали на сторінці Бережанського міського музею книги.
Життєвий шлях Ярослави Іванівни – зразок добропорядності та професійності. Народилася 2 травня 1949 року в с. Будилів Козівського р-ну. У грудні 1949 року родина переїхала до міста Бережани. Навчалася у середній школі № 1, яку закінчила у 1966 році та вступила на театральний відділ Теребовлянського культосвітнього училища. Після закінчення училища працювала артисткою розмовного жанру та ведучою ансамблю танцю «Надзбручанка» Тернопільської обласної філармонії.
Сцена для Ярослави Іванівни стала її покликанням у житті. З грудня 1972 року – артистка хору та ведуча Гуцульського ансамблю пісні і танцю Івано-Франківської філармонії. Далі – лектор-читець і вокалістка лекторійно-концертної бригади № 2.
Повернувшись до Бережан у 1983 році п. Ярослава працювала в управлінні райСТ. З вересня 1985 року – методист Міжобласного центру пропаганди книги (нині Бережанський міський музей книги).
У рідному місті Ярослава Іванівна співала у капелі «Боян», жіночому камерному хорі, хорі «Просвіта», солістка естрадно-симфонічного ансамблю «Сурми».
З 1994 року – науковий співробітник музею книги.
За час роботи в музеї створила постійно діючі експозиції: у музеї Б. Лепкого у Бережанах та в с. Жовчів Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. (1995), автор експозиції шкільного музею «Історія Бережанської гімназії» (2005); у музеї книги: «Маркіян Шашкевич» (1993), «Андрій Чайковський» (1997), «Меценат української культури д-р Р. Смик» (2000), «Літературна Бережанщина до середини ХХ ст.» та «Сучасна літературна Бережанщина» (2004), «Історія заснування музею книги» (2009).
У 1995 р. на базі музею книги заснувала «Театр живого слова», поставивши за власним сценарієм 10 вистав: «Я маю в серці те, що не вмирає» (Леся Українка), «Десять перснів на віщих струнах» (З.Штокалко), «Вона була, як голос України» (Маруся Чурай) тощо. Також склала десятки літературно-мистецьких композицій, де поєднувались музика , танець та живе слово.
Створила близько 50 пісень на вірші українських поетів. Її пісні на вірші Богдана Лепкого вийшли окремими збірниками «Вітер рідного Поділля» (1996, 1997), «Вечірня арфа» (1998), І. Фіцалович «Звук підгірської трембіти» (1997).
Виступала із сольним концертом у Львові, Коломиї, Тернополі, Івано-Франківську, Києві, Кракові, Бережанах.
У 1997 р. вийшов аудіоальбом з її мелодіями на вірші Б. Лепкого «Ярі квіти любові».
Упродовж творчої діяльності Ярослава Іванівна неодноразово була ведучою культурно-мистецьких заходів і вечорів, які відбувалася не лише на території міста, але і за його межами: Тернопіль, Львів тощо.
Авторка численних статей літературознавчої тематики в часописах і книгах, автор літературознавчих розвідок на сторінках книжкових видань та ЗМІ, експозицій. Чимало її досліджень поміщені в чотиритомнику «Тернопільський енциклопедичний словник», «Енциклопедія сучасної України», «Бережанська гімназія. Сторінки історії: Ювілейна книга». У 2000 р. вийшов друком підготовлений нею біографічний довідник «Літературна Бережанщина», у 2014 – «Бережанщина літературна».
В останні роки роботи у музеї книги Ярослава Іванівна розпочала роботу над дослідженням та оформленням нових розвідок на тему «Адвокати Бережанщини» та « Бережанщина мистецька».
За станом здоров’я Ярослава Іванівна вийшла на пенсію у березні 2023 року.
Сьогодні Бережанщина втратила досвідчену і висококваліфіковану діячку культури, Людину з великої літери.
Усі, хто знав п. Ярославу, любили і поважали її за чуйне ставлення до людей, велику душевну щедрість, мудрість та оптимізм. Важко повірити, що ми вже ніколи не почуємо її мудрого слова, цінної поради, не побачимо її щирої посмішки. У ці скорботні дні ми розділяємо невимовний сум за її втратою.
Колектив музею книги висловлює глибоке співчуття родині з приводу смерті Ярослави Іванівни. Світлий, добрий спомин про неї назавжди залишиться в серцях тих, хто її знав, любив і поважав, хто жив і працював поруч із нею. Пам’ять про Ярославу Іванівну ніколи не згасне, а її світле ім’я назавжди збережеться в історії нашого міста.
