28-31 липня у Львові на території !FESTRepublic відбувся музичний фестиваль Faine Misto. Раніше цей фест проводився у Тернополі й 2023 року вперше змінив локацію.
Редакція Лірум відвідала фест, а головний редактор Олексій Бондаренко розповідає, чому подія може ознаменувати нову еру українських фестивалів, наскільки змінилася аудиторія і лайнап, чи вдалося вписати благодійність на потреби армії та якою була загальна атмосфера фестивалю.
Протягом трьох років в Україні майже не було масштабних фестивалів. Спочатку по індустрії розваг вдарив коронавірус. Потім розпочалося повномасштабне вторгнення. Розваги під час війни — тема безлічі дискусій і суперечок. Але розваги — це не тільки про веселощі, це повноцінна велика індустрія, у якій працюють десятки тисяч людей, які фактично позбавлені роботи. А також розваги — це культура, формування нової ідентичності, запуск і тестування нової музики, промацування смаків і запитів аудиторії.
Файне Місто стало тестовим майданчиком для фестивалів нового типу в Україні. Це фестиваль під час війни, який не удає, що війни не існує, а ставить допомогу Азову в основний пріоритет не лише цієї події, а й діяльності усієї команди вже понад рік. Також це фестиваль нових артистів — музикантів, які вже встигли набрати аудиторію, але мали не так багато можливостей зустрітися із нею наживо.
Триденне Файне Місто у Львові стало справжнім святом життя, але з усвідомленням свого місця в сучасній Україні. Більшість комунікацій навколо фестивалю та під час нього були присвячені Азову. Показово, що навіть на пресконференції представників фесту й Азову було порівну. Ми ще дізнаємося, чи вдалося зібрати 5 млн на потреби військових, але в будь-якому разі, схоже, «Файному» вдалося знайти комбінований формат, який влаштовує всіх.
Організація
Я не був на Файному місті раніше, але певний фестивальний досвід як в Україні, так і за кордоном, маю. Тож порівнювати буду не з попередніми версіями, а із загальним уявленням про роботу фестів.
Локація !FESTRepublic — благодатне місце для подібних подій. Багато чого тут уже прилаштоване для напливу великої кількості людей і паралельних івентів. (До речі, для тих хто не був на «Фесті», найближча за схожістю локація, що спадає на думку, — це Арт-Платформа у Києві).
На території фестивалю вдалося розмістити три великих сцени (Main, Light і Dark), та дві менших — Underground та Амфітеатр. Також була низка зон для розваг окрім самої музики: від музею «Правди» до PlayStation, зони Громадських Організацій, що працювала вдень, та Амфітеатру, який слугував майданчиком для навкололітературних подій. Таким чином Faine Misto дійсно може себе рекомендувати як мультидисциплінарний фест, на якому є що робити не тільки під час виступу артистів. Не всі додаткові активності можна назвати рівноцінно цікавими, але принаймні це була весела альтернатива сценам, як-от химерні гітарні батли.
Ахіллесова пʼята українських фестів — таймінг. На Файному все було хвилина у хвилину. А це видатне досягнення для будь-якої події.
Також було багато уваги до приємних деталей. Наприклад Паспорт Файного Міста — дуже корисний і яскравий атрибут, який вмістив у собі і головну інформацію про фест, і деталі про збір і навіть квест на проходження всіх зон фестивалю (привіт, Сігету!). З інших фішок міжнародних фестів, які імплементували Файне — багаторазові стаканчики, які ти купуєш за 70 грн, а потім можеш повернути. Звісно, ж повертають мінімум (бо вони лишаються як сувенір), але це одразу розвʼязує проблему засилля пластикового сміття.
Фішка, яку я бачив уперше, але яка щиро вразила, — автограф-зона на кожній сцені з автограф-сесією після майже кожного виступу. Часто люди могли простояти за автографами весь наступний лайв. Не знаю, чи в захваті від такої активності артисти, але для фанатів — це як мана небесна.
Не обійшлося й без проколів. Найбільшим можна назвати дуже довгу чергу перед початком першого дня фесту, яка могла зайняти у вас пару годин. Також не найшвидшим чином працювали точки з пивом біля головних сцен (натомість рекорди по швидкості била головна точка «Правди», яка була трохи далі). Зате всюди була оплата карткою, фудкортів цілком вистачало, а у туалети можна було потрапити майже в будь-який момент і вони навіть були в притомному стані. Що теж дуже непросто реалізувати, коли в тебе на локації кілька тисяч людей.
На щастя для відвідувачів та організаторів тривога лунала лише раз і дійсно більшість людей перебралися в укриття, а виступи зупинили.
Окремо хочеться відзначити ставлення до преси. З мого досвіду, як акредитованого журналіста, це була одна з найбільш уважних робіт пресцентру. Такі деталі теж важать, бо насправді не є критичними для роботи фесту, а показують ставлення організаторів.
Головне ж — було помітно, що організатори намагалися ладнати проблеми в міру їхньої появи. Тобто з кожним днем досвід фестивалю ставав кращим. А прагнення робити фестиваль краще по ходу його проведення — це ледь не найважливіше, що може бути. Бо це означає, що оргам дійсно не все одно.
Сцени
Особисто я провів фестиваль, бігаючи між головною сценою та Light Stage, бо саме там грали більшість артистів, які мені були цікаві. І цьогорічний Main — цілком чудова сцена за всіма параметрами. Хороший звук, якісне світло, достатньо місця для людей. Жодного разу на Головній не було відчуття, що людей забагато, але й ніколи не були пусто.
З Light та Dark Stage ситуація була складніша. Light Stage розташована на другому поверсі величезного приміщення з високою стелею, яке нагадує цех заводу. І звук там, переважно, бажав кращого. Особливо у гуртів, що мали більше інструментів і гучні ударні. Dark Stage же явно не вистачало оглядовості через низьку стелю.
Це було не критично, бо самі виступи й настрій людей нівелювали всі мінуси. Але якщо говорити про простір для росту — він саме тут.
Виступи
Фактично Файне Місто став фестивалем української музики. За виключенням єдиного артиста Rome. Як виявилося, українських артистів зараз достатньо для того, щоб одночасно заповнювати три сцени до такої міри, щоб принаймні на дві з них ще й стояли черги.
Аудиторія була дуже голодна до артистів. Голодна й вдячна. Кожного артиста приймали з великою любовʼю і підтримкою. Навіть на денні слоти, які зазвичай збирають дуже скромну аудиторію, збиралося більше людей, ніж в середньому на сольні виступи цих музикантів. А співачка артилерія, яка виступала взагалі першою у перший день, ще й 40 хвилин роздавала автографи.
На Головній сцені знайшлося місце як визнаним ветеранам (ТНМК, ВВ), так і зовсім юним артистам (Діти Інженерів, Структура Щастя) або ж гуртам, які зазвичай на Мейні не грають (Zwyntar, The Unsleeping). Ну і Жадану, якого я вже не знаю в яку категорію відносити.
Light Stage, як на мене, зібрала найцікавіших артистів сучасного українського інді (Renie Cares, Tember Blanche, Ницо Потворно, Паліндром, Артилерія, Лілу45). Про Темну сцену не скажу, бо погано орієнтуюся в цій галузі, але багато про них написав Тимчик.
Коротко по тих артистах, яких вдалося побачити.
Main Stage
Epolets. Як завжди на рівні. Ходжу на них 10 років і кожного разу впевнююся, що це один з найкращих лайв-гуртів країни.
Один в каное. Попри те, що глобальна концепція гурту не змінюється, вони стали потужнішими наживо. Вокалістка Іра Швайдак активніше взаємодіяла з аудиторією і взагалі склалося враження, що вони дуже скучили за великими залами. А зал відповідав взаємністю.
Жадан і Собаки. Жива легенда, метр і пророк українського рок-н-ролу. Я ледь не зірвав голос. Шкода, що через тривогу довелося зіграти менше, ніж планували.
The Unsleeping. Особисто для мене найпотужніший виступ фестивалю. Гурт виглядає і звучить цілком на рівні із британськими хедлайнерами міжнародних фестів (наприклад, Shame). Світовий рівень.
ТНМК. Як завжди на рівні. Як завжди потужно. І особливо тематично для Файного Міста. Гурт-талісман фестивалю.
Grandmaʼs Smuzi. Ставити кавер-бенд на топовий слот на Головній сцені у суботу — щонайменше дивне рішення. Я не зустрів жодної людини, яка б не розкритикувала це. Це особливо дивно виглядає на фоні того, що навіть артисти початку дня на всіх сценах з авторською музикою явно заслуговують на цей виступ більше за гурт, який каверить поспіль Metallica, Adele, Rammstein і ВВ. При живих ВВ на наступний день. Найбільше розчарування фестивалю.
Діти інженерів. Один із найцікавіших молодих гуртів на сьогодні. Передусім через концертний потенціал, бо це та сама рок-музика яка має качати фестивалі. Але виступ видався надто сирим. Сам бенд ще не до кінця зіграний, але вокалістка Саша на своїй харизмі може витягнути що завгодно.
Zwyntar. Попри те, що гурт помітний і активний уже давно, я потрапив на них уперше і був дуже приємно вражений. У мене проасоціювалося із The Lumineers, але загалом це просто дуже якісно, унікально і красиво.
Христина Соловій. Навіть попри те, що під фестиваль Христина взяла в сетлист свої найбільш качові пісні, самого качу не вистачило. Особливо враховуючи, що незадовго до неї грали Діти інженерів. По якості виконання все топ.
Воплі Відоплясова. Дуже змішані враження. Замість того, щоб зіграти ще кілька власних пісень, Олег Юрійович із бендом хвилин на двадцять розвели попурі із колективним співом «Батько наш Бандера». Це не дуже резонувало з аудиторією фестивалю, яка навпаки була готова сприймати навіть найбільш нішеві треки. З іншого боку ВВ знаходяться в такому статусі, що можуть робити що завгодно.
Light Stage
Renie Cares. Найбільш мелодійний гурт фестивалю, якому однозначно не вистачає повноцінного продакшну на сцені. Великих екранів, потужного світла. Поки що їхня музика випереджає їхні можливості.
Моторʼрола. Не дзвонила, не заходила звучить так же круто, як і 10-15 років тому. Але весь лайв не покидало відчуття ніби мене закинуло у нульові.
Крихітка. Попри те, що в еру телебачення Сергія Присяжного і Кашу Сальцову крутили приблизно однаково, під час виступу Крихітки не було відчуття, що ця музика застрягла в минулому. Кольцова може проводити майстер-класи по тому, як захоплювати собою всю сцену.
Tember Blanche. Колись виступ гурту Milky Chance на Sziget став для мене поворотним моментом у стосунках із сучасним інді. Схоже враження справляють і Tember Blanche. Вони просто дуже добре грають дуже хороші пісні. А присутність живого барабанщика робить це масштабним і фестивальним.
Загалом
Головне досягнення Файного міста 2023 — на ньому була атмосфера справжнього фестивалю. Відчуття великого музичного дійства, відчуття поринення в паралельний світ. З одного боку це можна назвати ескапізмом під час війни. З іншого — згадки про фронт лунали настільки часто, наскільки це можливо як від ведучих, так і від артистів.
Від тих людей, які бували на Файному, я дізнався, що вони отримали насолоду від поваги до традицій фесту: від тих самих ведучих до Пастора і навіть дзвона, який бісив усіх, хто стояв поруч з ним довше за 2 хвилини.
Але мене здивувало інше — склалося враження, що для величезної частини аудиторії це був перший великий фестиваль у житті. І це фестиваль, на якому українські гурти уже показують високий рівень, а претензії до організаторів зводяться до окремих нюансів. Файне задало стиль. І цей стиль однозначно підтримує розвиток української музики.
На території !FESTRepublic вдалося створити місто в місті на три дні і наповнити його крутими людьми та класною музикою. Це може стати найприємнішим спогадом літа для людей, які там були. А приємні спогади на другому році повномасштабної війни — штука рідкісна і цінна.
Мені здається Тернопіль багато втратить, якщо Файне повністю переїде до Львова. Львів і !FEST натомість, отримають потужний туристичний та іміджевий магніт. Музиканти й представники індустрії — місце для репрезентації своєї творчості та заробітків. А бійці ЗСУ — щонайменше кілька мільйонів гривень.
