Загадкове урочище на півдні Тернопілля (ФОТО)

Коли спускатися в дністровський каньйон до Заліщиків дорогою з Борщева, Касперівців, Синькова чи Дзвиняча, правий, порослий деревами і чагарником схил — це вже межа тієї заповідної місцини, яка називається Обіжева. Стінка при асфальтівці ошкарпована тесаним каменем давно, мабуть, ще в першій половині ХХ ст. З-під каменя тут пробивається джерело — можна зупинитися і попити прохолодної води.

Правда, упродовж останніх десятиліть воно втратило свою силу і ледве долає земні товщі. Працівники недавно створеного Національного природного парку «Дністровський каньйон» своїми силами і коштом реставрували, опорядили, облагородили цей куточок біля джерела — і дорога відразу ожила. Сотня метрів униз — і правий відросток шосе приведе вас у самісіньку серцевину урочища. Це тепер туди проклали асфальтовану дорогу. А колись, було, не всякий подорожній і помітить вхід у цю заховану в морі зелені бухту.
Привабливе і затишне це урочище. Якщо дністровський каньйон, у якому розташувалися Заліщики, за мікрокліматом і флорою, що проростає тут, більше тяжіє до субтропіків, то тут, в оточеній крутогір’ям котловині, кліматичні умови ще м’якші. Подмуть крижані сніговії, закружляє зимова віхола, хоч тут це трапляється рідше, ніж, скажімо, на Кременеччині, а в цю глибоку ущелену долітають лише відголоси того, що твориться на плоскорівні. А рано навесні навкруги ще лежать посірілі сніги, а в Обіжевій уже просовує на поверхню пухнасті голівки сон-трава і спалахують яскравобузковим кольором світлячки шафрану. Озеро на дні впадини формують два джерела, що прямують до Дністра. Після весняних паводків і літніх злив сюди, природно, збігають брудні потоки, а зазвичай вода тут чиста і прохолодна.
Урочище-заказник ще в радянський період оголосили пам’яткою природи союзного значення. Площа його 168 гектарів. Це переважно лісові масиви, в яких проростає близько 40 видів дерев і кущів. Серед них є рідкісні породи — в’яз шорсткий, берека, ясен гостроплідний. Ми говорили про чарівність пейзажу на дні глибокої улуговини. Та справжня цінність урочища з погляду науки полягає в невисокому кам’янистому хребті, а по ньому вузька смуга незайманого степу, що тягнеться південним схилом. Це ботанічний музей під відкритим небом. М. П. Чайковський у своїй книзі «Пам’ятки природи Тернопільщини» пише, що тут можна побачити майже 600 видів рослин. Багато з них люди вже випробували на цілющу дію і віднесли до Божої аптеки. З ранньої весни до осені тут щось цвіте. Білим килимком висипали провісники весни проліски, спалахнули рожево-червоними квітами мигдаль степовий, а поруч — вишня кущова, зарості кизилу. Загойдав в’язанкою жовтих ключиків первоцвіт весняний. Здалека видно яскраві цяточки квіточок герані криваво-червоної і віночкоподібне жовте суцвіття грудниці звичайної. Ось полум’яніє пурпурними квітами з довгими тичинками рідкісна на наших теренах лілія лісова. Середньовічні алхіміки чомусь казали, що вона — прибулець з Марса. У Сибіру своя легенда, ніби ця квітка виросла із серця воїна, який поліг за Вітчизну. Цибулини її вживають як овочі з назвою саран, тому і рослина — саранка.