На подвір’ї одного будинку в селі Старий Збараж не можна не помітити макети старовинного замку і церкви, які вражають своєю красою.
Автором цього витвору є Павло Притула. Випускник геологічного училища в Миколаєві усе життя пропрацював на багатьох робітничих посадах та протягом багатьох років весь вільний час намагався присвятити своєму захопленню для душі – малюванню та історії.
Після оглядин його робіт можна з впевненістю сказати, що простий сільський чоловік має надзвичайний художній хист, якому і дипломовані фахівці позаздрять. Ще підлітком він відчував скептичні погляди сусідів через свої вподобання, коли приносив додому іржаві наконечники стріл, вогнепальну зброю, медальйони, значки. Юнаком колекціонував ордени та інші відзнаки учасників колишніх воєн. У зрілому віці виготовив макети місцевих визначних пам’яток історії та архітектури, які відтворив за архівними матеріалами. Вони – точні аналоги знаменитої Старозбаразької фортеці та церкви XIII сторіччя, які вже стерті з лиця землі. Навіщо це чоловікові, якому пішов 63-й рік, земляки не розуміють. А Павло Притула своє хобі пояснює просто: «Люблю історію і все, що з нею пов’язане».
Чоловік й досі згадує про велику збірку старовини, якою ще до армії прикрасив свою кімнату у батьківському домі, та шкодує, що її вже немає .
– Мав колекцію старих, ще царських, орденів, георгіївських хрестів, монети майже з усього світу(близько 100), шаблі, шпаги, вогнепальну зброю часів Першої і Другої світових воєн, – розповів пан Павло. – Старі люди віддавали мені ці раритети за «дякую» або за незначну плату.
Багато відомих колекціонерів приїжджало подивитись на такі цінні експонати. Коли ж чоловік повернувся з війська, брат «потішив» новиною: сказав, що продав колекцію.
— Пригадую, як наприкінці 60-х років до Старого Збаража приїжджав львівський колекціонер Петро Ліщинський, − каже Павло Притула. − Він відомий тим, що перед смертю подарував свою унікальну, єдину в Україні та світі збірку давньої галицької кераміки (понад 1300 предметів) Львівському музею етнографії та художнього промислу. Я допомагав йому під час розкопок біля нашої фортеці. У ті часи там було багато цікавого: наконечники стріл, списи, сокири, глечики… Тепер, на жаль, нічого не залишилося завдяки «білим» і «чорним» археологам. Хіба глибоко під землею, у тунелях ще щось є…
Павло Притула достеменно знає, що під місцевою річкою Гнізна є рукотворний підземний перехід, що сполучає Княжу гору, на якій колись височіла Старозбаразька фортеця, із Бабиною горою, де стояла давня церква, адже чоловік переходив річку та знайшов плити шириною близько 5-ти метрів, тобто канал, який можна досліджувати.
Перекази і легенди про знамениту фортецю надихнули пана Павла на ідею створити макети старого замку і церкви. Працював над ними рік, використав у роботі місцевий ракушняк.
– Макети – точні копії цих пам’яток архітектури, я їх робив за архівними описами, що зберігаються у Краківському музеї. Копії документів мені дав сільський вчитель та краєзнавець Іван Походай, – каже Павло Притула. – Колись я намагався знайти матеріали про нашу фортецю в обласному архіві, але там їх небагато. А поляки мають, бо встигли вивезти…
У зроблених майстром макетах бракує однієї деталі – шкіряного моста, який, за переказами, з’єднував Старозбаразьку фортецю з церквою на Бабиній горі. Коли ця деталь буде готова, чоловік вмурує міні-пам’ятки у частину огорожі навколо дому. Щоб, пояснює, здалеку було видно, яка краса колись існувала у наших краях.
Хоча старої фортеці давно немає (про неї нагадує лише кам’яна брила з написом): «Тут у XIII-XVI ст. була Старозбаразька фортеця – свідок слави, героїзму і печалі українського народу», деякі старожили ще пам’ятають її напівзруйновані стіни і навіть зберігають фото руїн. Фортецю підірвали після Другої світової війни, залишилася лише частина стіни довжиною 30 м, висотою близько 20 м, так звана «Конарова стіна». Тоді потрібно було відбудовувати дороги і будинки у Збаражі, Тернополі. У стіни замку закладали вибухівку і вивозили тисячолітній камінь на господарські потреби. У 1949 році єдину вцілілу стіну розібрав для будівництва корівника один голова колгоспу. Згодом хтось із високопосадовців схаменувся – пам’ятку ж історії нищимо! Знайшли й на кого «перевести стрілки» – начальника дорожньої служби Литвинова, дали йому 11 років тюрми. Сидів він у Середній Азії, там і помер.
Одну з кімнат у літній прибудові Павло Притула планує перетворити на міні-музей. Тут уже є деякі експонати – старовинні горщики( XIX – початку ХХ ст.), люльки, ткацькі верстати. Вздовж стіни намальована ним картина: Тарас Бульба глибокодумно курить люльку на тлі Старозбаразької фортеці, позаду нього − гора та церква на ній, між вежами замку – монастир, як колись, у давнину, внизу – річка. Цей прекрасний настінний живопис – наочне підтвердження таланту цієї непересічної людини.
– А ось який образ я в одної бабці на Волині купив, – показує пан Павло ікону Божої Матері в обшарпаному окладі. – Багато зображень святих бачив, а такого не зустрічав. На ньому Богородиця зовсім не така, як ми звикли бачити. У віддалених селах Волині ще багато чого цікавого можна знайти…
Завдяки золотим рукам художник від Бога Павло Притула ще й портрети на надгробних плитах голками вибиває. Нині така техніка майже не використовується. Чоловік працює вручну, не застосовуючи ніяких механізмів і не вдаючись за допомогою до комп’ютерних технологій. Якщо зробить неточний рух, гранітну плиту потрібно буде перетирати, а помилка коштує чималої суми.
Однак майстер на цьому не збирається зупинятися, на майбутнє у нього є ще багато творчих планів. Один з них – вибити на гранітній плиті Старий Збараж, щоб увіковічнити його на камені як історично-цікавий об’єкт, який буде милувати око небайдужого перехожого, пише “Народне слово”.
