Ніколи не знаєш, коли тобі поталанить. Так, ми їхали до знаного по всій країні господарства «Україна» на Тернопільщині.Так, воно відоме своїми сміливими експериментами, різними профілями діяльності — від звичайного вирощування зернових на продаж до власного насіннєвого заводу та інноваційної ферми великої рогатої худоби. І ми, звісно, знали, що господарство було створене і розвинуте видатним аграрієм — Героєм України Олегом Крижовачуком. Але просто так, за черговим поворотом дороги, потрапити до іншої України — це було занадто навіть для бувалої групи Landlord.
Вражало все: чистота й охайність на вулицях Скориків, де розташована центральна садиба господарства, усміхнені люди, зразковий порядок на всіх об’єктах «України» — від полів до виробничого комплексу.
Навіть перше враження було про те, що іноземцям варто поїздити до «України», аби набратися досвіду, як треба господарювати на своїй землі.
Революційний голова
Власник господарства «Україна» з усмішкою продовжив, що йому дістався колгосп-мільйонер — майже 5,5 млн радянських карбованців боргу, фантастична на ті часи сума. «Коли мене представляли як нового голову, люди тільки руками розвели: мовляв, всякі тут побували, але таке… Та їх можна зрозуміти — я був тринадцятим головою за декілька років. А я взяв і брякнув: за два роки борги віддамо, жінок з тих клятих буряків приберу. І скільки разів жалкував про ці слова потім, вже і не скажу. Але дав слово людям — тримай його. Почав потроху наводити лад у справах, боротися з крадіжками та пияцтвом», — продовжує наш співрозмовник. І сталося диво — за два роки колгосп був вже у прибутках. А розрахунок був прямий — у колгоспів, які не мали боргів перед державою, продукцію закуповували вдвічі дорожче, ніж в інших. І так до Скориків почав приходити достаток, люди відчули на собі, що таке працювати в успішному господарстві. Тому у 1993 році, коли колгоспи реформували у КСП, вибір голови став вже формальним — всі були за Крижовачука. Підприємство почало рости, до нього приєдналися колишні колгоспи поруч… Так у 1998 році і було створено ТОВ «Україна» з директором і співзасновником Олегом Петровичем Крижовачуком з 5000 пайовиків.
Сергій Кролевець, засновник групи компаній «Ерідон»Я хочу розповісти про мрії, які є в кожного. У когось є мрії заробити на продажу пшениці та поїхати відпочити, керівники мріють про врожайність у 10 т пшениці, хтось хоче побудувати гарний завод або розширити свій земельний банк…
Олег Петрович років 20 або 30 тому, напевно, і не мріяв про те, яким буде господарство та який воно матиме успіх. А можливо, і мріяв. Але чим відрізняється мрійник від людини, яка щось може робити? Людина, яка прагне впровадити свої мрії в життя, щось для цього робить. За успіхом будь-якого підприємства стоїть людина, що будує плани, будує процеси. Олег Петрович поставив за мету, що в нього повинен бути найкращий насіннєвий завод в Україні, повинні бути найкращі надої та найкращий врожай у країні.
І розділив все на кроки — адже неможливо за день побудувати великий завод. Колись «Україна» та «Ерідон» разом запланували ціль, створили мрію, й ми до неї ідемо крок за кроком.
Я думаю, що кожен з нас повинен мріяти і ставити цілі. Мріяти, щоб все це було на благо людей, з якими ти працюєш. І тут на першому місці стоїть команда підприємства «Україна», бо без команди, яку Олег Крижовачук сформував, мабуть, неможливо було б досягнути цілі та зробити одну з найкращих територіальних громад. Людина обрала свій шлях і постійно рухається по ньому, в нього немає байдужості, він хоче щось зробити, щоб всі отримали від цього задоволення, всі повинні бути у виграші.
Важливість надійного партнерства
Без надійних партнерів, як каже Олег Петрович, досягти сьогоднішніх показників було б неможливо. І тут же зізнається: «Знаєте, я ж порушив усі закони ринку і геть усі закупки, всі добрива, засоби захисту рослин, насіння, «завів» на одну фірму — «Ерідон», вже більше 10 років працюю тільки так. І ми один перед одним змагаємося, хто швидше і краще дотримає слова. Якщо сказано, що 15-го треба заплатити, ми платимо саме 15-го. Вони нам телефонують, кажуть, коли краще брати добрива чи засоби захисту рослин. І ціна питання дуже велика — у лютому замовляли програму захисту рослин аж на 90 млн гривень. Як тут працювати без довіри, без партнерства? Мені кажуть, можна знайти дешевше. А мені не треба дешевше, мені треба якісно, потрібна впевненість».
Без «Ерідон», за його словами, господарство ніколи не отримало б такого доступу до супереліти — тобто можливості стати виробником насіння. «Через «Ерідон» ми отримуємо найякісніші гібриди і засіваємо ділянки супереліти, майже все отримане зерно в нас викупають постачальники. А ми засіваємо свої більші ділянки — це вже еліта, яку ми засіваємо для розмноження та отримуємо першу репродукцію, цей врожай йде на обробку і на продаж. Якщо пшеницю продають по 6000, то ми насіння продаємо по 10 000, і т. д. Без цього, без «Ерідон» у нас би насіннєвий завод і не з’явився», — каже господар.
А про завод він готовий розповідати годинами. Адже це була нелегка справа — директор «України» разом з підібраними молодими фахівцями поставили собі велику мету зробити найкращий насіннєвий завод в Україні. Й із завданням, як розповідає Олег Крижовачук, впоралися — навіть європейці дивуються, як компактно скомбіновано і продумано виробництво.
Усе новеньке, завод було запущено у 2018 році. «Обладнання мої хлопці збирали по всьому світу — протруйник з Німеччини, фотосепаратор японський, багато чого взяли з Данії та Великої Британії. А хлопчина, який все це зібрав, колись прийшов до нас найматися звичайним електриком! Тож я і буду 1000 разів казати, що такого заводу в Україні більше немає ні в кого, ми все об’їздили, перевірили. Тому нам сьогодні і «Ерідон» довіряє, бо ми все робимо, щоб бути кращими», — із запалом продовжує Олег Крижовачук.
Насіннєвий завод
Насіннєвий завод, який був зведений господарством «Україна», може стати прикладом втілення інновацій.
І справа не в тому сучасному обладнанні провідних виробників, яке було зібране у країнах Європи та Японії — адже просто придбати обладнання може будь-хто. І не в розмірі інвестицій — за словами засновника і директора «України», комплекс обійшовся у досить велику суму, близько 4 млн євро.
Це викликає повагу — адже підприємство зводило зразковий завод повністю за власні кошти, і треба мати неабияку сміливість, щоб наважитися на такий крок.
Головне — інноваційне мислення, яке було у Олега Крижовачука та його однодумців. Завод був зібраний командою молодих фахівців, що з’їхалися з усієї України й залишилися у Скориках. Команду очолив, як каже Олег Крижовачук, «хлопчина», який приїхав до господарства працювати електриком. Він наполіг, що не варто купувати готове рішення, а треба їхати по світу, обирати найкращі зразки техніки, поєднувати їх та, за необхідності, навіть самостійно модифікувати. І саме за його ініціативою було скомпоновано унікальний комплекс — високопродуктивний, компактний і здатний виробляти продукцію найвищого ґатунку.
А «знак якості» насінню господарства пана Крижовачука поставив давній партнер — компанія «Ерідон». За словами Олега Петровича, «коли постало питання про дистрибуцію насіння із заводу, Сергій Кролевець прямо сказав: навіщо шукати дистриб’ютора, він вже є. І ми зараз робимо все, щоб не підводити нашого партнера».
Як продовжив Олег Крижовачук, цього року господарство завершує будівництво комбікормового заводу, яким буде керувати та сама команда, що зводила насіннєве виробництво. Адже, як зазначив Олег Петрович, фахівці з молочного напряму прямо кажуть: без власної комбікормової бази збільшити надої не вийде. «Це вже вищий пілотаж — бо буде виготовлення власних комбікормів, своя лабораторія, і ми завершимо власну програму «скориківське молоко», зберемо все необхідне у господарстві. Усе за найвищим ґатунком. Це і є справжня інновація — мислити так, як ніхто до тебе. Тому я дуже пишаюся своєю командою», — завершив Олег Крижовачук.
Молочний розвиток
І дуже цікаво продовжує розповідати про ще одного партнера — компанію «Лімагрейн»: «О, тут в мене окрема історія. Ми були давно знайомі з Миколою Романенком, співпрацювали. Потім він перейшов до «Лімагрейн», і за давнім знайомством ми почали будувати нові відносини. Зараз, наприклад, він запропонував сорт пшениці Нордіка, давно беремо ячмінь Гладіс. А починалося з того, що, дізнавшись про наш намір розвивати молочний напрям, він запропонував нам силосну кукурудзу, дуже збалансовану — красивий силос з неї виходить…»
Так розмова вже переходить до другого об’єкта, яким пишається господар, — молочної ферми, в яку підприємство вже інвестувало 96 млн гривень власних коштів. Як одразу відрізає Олег Крижовачук, не треба слухати людей, які кажуть, що молочна ферма — це нерентабельне виробництво.
За його словами, колись один з розумних зоотехніків відкрив йому секрет 4К, які зроблять із ферми «цукерку».
По-перше, кадри. Його спеціалісти ходять за кожною коровою, вивчають, як вона годується, контролюють корми у режимі 24/7. Коли затівалася справа, пан Крижовачук поставив умову: будемо брати тільки молодих хлопців. Це навіть стало приводом для жартів, але людей вдалося знайти, і сьогодні вже є черга бажаючих попрацювати. «Доярки» Крижовачука — це восьмеро юнаків, яким допомагають технік і оператор, що онлайн відслідковує й аналізує всі процеси.
По-друге, корова. Стадо куплялося у ЄС, обиралася кожна корова окремо, там же купується і сперма кращих донорів, і зараз «Україна» вже має звання племзаводу.
По-третє, корівник. Корова повинна відчувати себе щасливою, мати повітря, можливість погуляти, комфортну температуру, доглядатися в чистоті тощо. Саме молоко одразу охолоджується і має ґатунок екстра, на нього високий попит. Корівник Олега Крижовачука — це виставка досягнень виробників обладнання для молочних ферм.
По-четверте, корми. За допомогою супутникових програм аналізується склад майбутніх кормів на полі, встановлюється, коли треба косити…
«Ми зараз маємо 35–37 л молока на добу з кожної корови. І наша ферма вже приносить по 500 000 гривень на день. Зараз будемо розвивати продаж нетелей, а бичків, які народжуються, будемо відгодовувати на продаж на м’ясо. Коли ми остаточно поєднаємо ці напрями, то буде не ферма, а справжній космос», — сміється господар.
Високоврожайна співпраця
Микола Романенко, керівник сектора Центрально-Західного регіону компанії «Лімагрейн Україна»
— «Лімагрейн Україна» та я особисто співпрацюємо з «Україною» понад 10 років. Це високоіндустріальне багатогалузеве господарство, яке впроваджує сучасні технології в рослинництві, тваринництві та садівництві. Результати підприємства вражають — вони на рівні та навіть перевищують рівень господарств у розвинених західноєвропейських країнах.
Ці результати базуються на використанні сучасної генетики в поєднанні з інтенсивними технологіями, високою організацією праці та менеджментом. «Лімагрейн» у господарстві представлений інноваційними гібридами кукурудзи — Адевей, ЛГ 30315, ЛГ 3350. Перші два гібриди — бренду HidraNeo, які вирізняються високим потенціалом урожайності як за умов гарного вологозабезпечення, так і в посушливих умовах. Загалом зернові гібриди від «Лімагрейн» минулого року в господарстві на площі 450 га забезпечили врожайність 14,8 т/га. Також використовуються силосні гібриди ЛГ 3285 та Джоді, які забезпечують високий вихід енергії та перетравність клітковини. Годівля високопродуктивних тварин таким силосом забезпечує не тільки прибавку молока (1–2 л на корову за добу), але й позитивно впливає на здоров’я тварин. У поточному сезоні в господарстві впроваджено новий ранньостиглий гібрид соняшника ЛГ 5377. У планах впровадження проєкту Agriliti, який передбачає висів кукурудзи зі змінними нормами з прив’язкою до родючості елементарних ділянок поля.
Крім того, наразі господарство веде базове насінництво сорту пшениці Нордіка. Потенціал сорту 12 т/га. Сорт чудово адаптований до районів з несприятливими умовами зимівлі, формує крупне зерно з якісними показниками, що відповідають хлібопекарській пшениці 2–3-го класу. На наступний сезон будемо пропонувати інтенсивний середньоранній сорт Мескал та зовсім новий ранньостиглий сорт Джудіта.
Крім того, у господарстві вже тривалий час використовують сорт ярого ячменю Гладіс. Це не новий сорт, але він щорічно демонструє стабільно високу врожайність (8–9 т/га) та стійкість до полягання. Господарство разом з нашими спеціалістами відпрацьовує зональні елементи технології нового сорту — Овертюр, щоб забезпечити врожайність понад 10 т/га.
Про інструменти
Звертаємо увагу, що директор «України» у розповідях постійно підкреслює, що все фінансується з власних коштів, і навіть питаємо, чи це принципова позиція — не користуватися кредитами. «Я за те, щоб у мене були доступні кредитні кошти. Але під розумні відсотки. В ЄС фермери отримують кошти під 2%, чому мені пропонують брати під 30%? У господарства чудова кредитна історія, нам довіряють банки, та де ж роль держави? Я ніколи не лізу у програми компенсації техніки, бо знаю, що там маса підводних каменів. Зараз компанії-постачальники пропонують вексельні схеми під 2% — це вигідно. І їм, і нам», — усміхається Олег Крижовачук. До речі, і молодий фруктовий сад на 200 га пан Крижовачук закладав без державної компенсації.
«Там інша проблема — отримати Global G.A.P. Це було справжнє випробовування — відповісти на 180 запитань про те, що їдять робітники в обід, яка пропускна система, яка уніформа… Це взагалі змусило мене по-іншому глянути на багато речей. Але якщо ти хочеш експортувати фрукти, то треба відповідати стандартам. Ми вже відправили свої перші яблука, українські яблука, до Британії, ОАЕ, Індії. Я не хочу багато — дайте мені по $1 за кілограм, і це буде супер. А ці мрійники у нашому міністерстві все розповідають, що ми є сировинним придатком. То я хочу запитати: а Канада, яка продає зерно, теж є сировинним придатком? Дайте таким Крижовачукам доступ до дешевих кредитів, продамо на 10 млн т кукурудзи більше, і не треба йти до МВФ клянчити гроші», — із жалем продовжує він.
І тут же пропонує поїхати до об’єкту, який таки був збудований на кредитні кошти, — елеватора, в який вклали 150 млн гривень (з них 50% — кредитні). 5 га землі під нього купляли у чотирьох фірм. «Банківська бюрократія в нас просто страшна, вони страхуються, перестраховуються… Але ніколи не було, щоб ми спізнилися з погашенням хоча б на пів дня, завжди гасили заздалегідь, бувало і на два місяці, і на пів року раніше. Зате маємо 100 000 т зберігання, сушарки, власний тепловоз. Тому в нас і немає ніяких проблем з відвантаженням», — ділиться Олег Петрович.
Зараз «Україна» вже веде два нових будівництва — елеватор біля насіннєвого заводу на 10 000 т, і незабаром відкриється власний комбікормовий завод. «У мене все спрямоване на ефективність. Якщо для підвищення доходу треба щось будувати — приходь, доказуй, показуй розрахунки, а гроші я знайду», — каже він.
Про загальне та особисте
І розмова сама собою заходить про команду, дуже гарну команду «України», без якої, як визнає Олег Крижовачук, у нього нічого б не вийшло.
Як він розповідає, у бізнесі користується двома простими правилами. Перше — хочеш мати гарних робітників, створи їм гідні умови праці та життя. «Людина повинна відчувати повагу до себе і своєї праці. Забезпеч її смачним обідом, вдягни у красиву уніформу, створи зручне сучасне робоче місце, наведи лад на об’єкті… Для того щоб возити людей на роботу, можна було купити «газелі». Але я сказав ні. І купив комфортабельні мікроавтобуси з кондиціонерами, красиво вдягнув водіїв, наказав їм належно доглядати за транспортом. Минулого року придбали для керівників 16 сучасних новеньких автомобілів іноземного виробництва. Я їм сказав: через шість років я вам ці авто продам по 1 гривні. Як ви думаєте: вони доглядають за своїм службовим транспортом? Робітники завжди можуть звернутися по безвідсотковий кредит для будівництва житла…» — щиро радіє господар.
А другою складовою успіху є забезпечення гідної оплати праці. «Я всім говорю: ви приходите разом робити бізнес, будемо успішними — буде і у вас все добре. Вже зараз у нас середня зарплата 18 000 гривень. А фахівці мають набагато більше. До 2020 року завдання — вийти на рівень у 20 000. І всі звикли, що я завжди дотримуюся слова. Одного разу тільки не зміг — казав своїм доярам, що будуть мати по 20 000 гривень на місяць, а в них зарплата вже 26 000. Ну я ж не винен, що вони так гарно доять? Щоправда, за цей випадок мене не дуже лаяли…» — сміється він. І тут же підкреслює, що з усієї зарплати сповна сплачуються всі податки. Робітник бачить, скільки податків він віддає державі, на утримання громади… У нього буде правильна позиція, він буде вимагати, щоб за ці гроші і дороги ремонтувалися, і освітлення було на вулицях…
Хоча, як нам розповіли місцеві мешканці, «Україна» сама береться за що тільки зможе — сучасна школа на 50% профінансована підприємством, дитсадок утримує знову ж таки «Україна», і ще багато чого. «А інакше не можна, громада молода, треба підтримати. Зате я вже забув, коли зі Скориків хтось з молоді їхав на заробітчанство. Навпаки, люди повертаються, просяться на роботу. І це, я вам скажу, найкращі робітники, бо на собі відчули в Європі, що таке працювати за копійки по 14 годин на добу. А тут їм і допомога, і гідна плата, і пошана», — продовжує Олег Петрович.
І особлива гордість господаря — династії на підприємстві. Є вже випадок, що чотири покоління однієї родини працюють саме в «Україні». Тому і питаємо, чи є сенс вже говорити і про нову агродинастію Крижовачуків.
«У житті, яке я прожив, шкодую тільки про те, що, як кажуть у народі, «бракнуло грошей» мати хоча б двоє дітей. Є тільки донька, яка працює в іншому місті. Старша онучка юрист, а ось менша, закінчила 4-й клас, все говорить: «Дідусю, ще трошки потерпи, я підросту і тобі плече підставлю». Та діти самі повинні обирати свій шлях. Для мене ж головне — це відпочинок з онуками, це заряд енергії та радощів. Для відпочинку поки обираємо Туреччину або Грецію, бо там курорти розраховані на малечу. Менша онучка вже підростає, може, й змінимо дислокацію», — ділиться Олег Крижовачук.
Герой України
І, звісно, ми не могли піти, не дізнавшись, як Олег Крижовачук був удостоєний найвищого звання держави — Герой України. Бо помітно, що він не виставляє його на показ.
Усе виявилося дуже просто — своїм званням Олег Петрович пишається, та, як каже він, набридло відповідати на постійні запитання: скільки заплатив, щоб отримати нагороду?
А все було так. Сам Олег Крижовачук до нагород ніколи не прагнув. Але голова районної організації ветеранів поставив собі за мету зробити Крижовачука Героєм. Вийшло навіть трохи дивно — за колишнього комуніста клопочуть ветерани УНА-УНСО. Та це лише підкреслює повагу, яку має Олег Крижовачук…
Як каже господар, з організацією «Україна» співпрацювала давно, допомагала чим могла. І ось одного дня 2007 року Олегу Крижовачуку зателефонували і повідомили, що йому треба їхати до Києва — отримувати звання. Так він і став першим Героєм України серед аграріїв Західного регіону.
«А звання більше зобов’язує, ніж дає. Одного разу кажу своєму фіндиректору жартома: слухай, ну немає вже сил, давай тікати в тінь. А він мені на повному серйозі: Олегу Петровичу, вам не можна. Бо якщо ви втечете, на кого тоді людям рівнятися? І зарплатню всю вбілу плачу, бо не може Герой України поводитися інакше. І господарство найгарніше маю, бо кому, як не Герою, таке робити. У 2014 році ми вп’ятьох з такими самими, як я, дали слово — не давати хабарів. І слова дотримуємо», — підкреслює Олег Крижовачук.
І починає розповідати про місцеву дерев’яну церкву, яка є пам’яткою історії. Адже за відомостями, її відвідував Богдан Хмельницький, а іконостас привезли аж з Візантії.
За унікальну, але занедбану споруду Олег Крижовачук взявся ще у 1987 році. «Тоді відновити діяльність церкви у селі було нечуваним явищем. Допомогло те, що у 1988-му відмічали 1000-річчя Хрещення Русі, і кидати палиці в колеса не стали. Я зміг переконати владу, що будемо відновлювати пам’ятку історії. А ми стали потроху окремо збирати кошти на реставрацію. Після оновлення почалися богослужіння, — ділиться він. — Спитаєте, як комуніст Крижовачук став відновлювати церкву? А як інакше — це було потрібно громаді, консолідувало мешканців. Це було потрібно людям. А господарство, запам’ятайте, тримається не на землі, воно тримається на людях».
Наостанок
Вже після прощання з господарем, незважаючи на довгу дорогу додому попереду, ми несподівано вирішуємо зробити на згадку про Скорики декілька фото групи. Кожен пропонує свою «найгарнішу» експозицію, і ми ще години з півтори кружляємо пшеничними полями, робимо фотосесію біля мальовничого ставка, просто біля засохлого дерева на пагорбі біля дороги…
Мабуть, ми самі собі не зізнаємося, що просто не хочемо розлучатися з гостинними Скориками і тією Україною, яку тут побачили і відчули. Україною, до якої повертається молодь, а не тікає у пошуках кращої долі.
Україною, де живуть заможні працьовиті люди, поєднані спільною метою.
Україною, яка сміливо впроваджує інновації та показує всьому світу, як правильно вести сільське господарство.
Україною, де, здається, саме повітря просякнуте енергією та прагненням до кращого життя. «Україною», яку створив Олег Петрович Крижовачук.
Обговорення