До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка художник зі світовим ім’ям Іван Марчук репрезентував у Вишнівці виставку своїх картин «Мальовнича Україна». Зо два десятки полотен на улюблену тему маестро – «українська хата» експонуються на другому поверсі знаменитого палацу князів Вишневецьких.
Відомо, що техніка Івана Марчука не схожа на жодну іншу. Його «пльонтанізм», плетіння начебто жмутків ниток на полотні викликає щирий подив і захоплення. На запитання «Як ви це робите?» він відбувається туманними поясненнями, що «це ніби верстат полотно тче». Припущення деяких експертів, що малює, мовляв, за допомогою шприца, висміює: «Попробуйте, а я подивлюся, як це – шприцом».
— Я ще студентом не хотів малювати, як усі, — каже Іван Степанович. — Довго думав, як це зробити. Подивився якось на голі дерева взимку – а то така краса, таке мереживо! Придумав найскладнішу технологію, як ті чари передати на полотні…
Завдяки оригінальній техніці малярства Іван Марчук, згідно зі списком, складеним британською газетою «The Daily Telegraph», увійшов до сотні найвизначніших геніїв сучасності. Він підрахував, що виставка у Вишнівці – його 103-я 
персональна. За плечима – дев’ять періодів творчості, «дев’ять Марчуків», не обмежених якимсь одним напрямом. Художник малює портрети, пейзажі, натюрморти, наїв, абстракції, фантастику, «кольорові прелюдії». Нині готує «десятого Марчука», який кардинально відрізнятиметься від попередніх. Назва циклу – «Погляд у безмежність».
Маестро поділив свій шлях на три періоди. Перший – життя у совіцькій неволі, другий – в еміграції, третій, сучасний, – за вільної України. «Але ми самі бачимо, яка зараз воля», — іронізує Іван Степанович. Із розбурханого Києва він часто втікає до Канева, в околицях якого придбав хатину. Там, де «Дніпро і кручі», геній шукає натхнення для нових ідей.
Чиновники Тернопільщини не перший рік агітують Марчука передати свій спадок, понад чотири тисячі робіт, на зберігання у Збаразький замок або палац Вишнівецьких. Такий подарунок Іван Степанович навряд чи зробить, бо культура людей, як вважає, – «на нулі». «Повісити, щоб хтось розкрадав, плював на мої роботи? Я цього не хочу».
Світлана Ліщук, Місто
Обговорення