Більше трьох тисяч проїзних квитків із різних куточків світу зібрав Максим Черкас. Частину квитків зібрав він, частину привезли друзі. Має хлопець навіть квиток з так званої ДНР. З кожної мандрівки хлопець привозить не сувеніри, а талончики, абонементи, пластикові картки.
Всі вони різних розмірів, форми та кольору. Це жива історія транспорту, справжнє дзеркало економіки країни, каже Максим, і з радістю розповідає «Нашому ДНЮ» про цікавинки своєї колекції.
– Ще під час навчання у школі я почав збирати квитки з Тернополя, – пригадує хлопець. – Далі почав мандрувати Україною, тож доповнював колекцію проїзними документами з різних міст. А згодом з’явилися й закордонні експонати. Коли я побачив, що у мене зібралося багато цікавих речей, систематизував їх і почав серйозно цим займатися. Сьогодні спілкуюся з колекціонерами не лише з України, а й з-за кордону. Ми обмінюємося досвідом та надсилаємо один одному цікаві екземпляри зі своїх міст.
У світі таке захоплення набуває все більшої популярності. Назвали його перидромофілія- з грецької «любов до дороги». З’явилося воно ще після Другої світової війни у Великобританії, Аргентині, Австралії та Польщі. Сьогодні найбільша колекція квитків у іспанця Хуана Домінго Вентуре – 600 тисяч. Киянин Олексій Бойко зібрав уже близько 35 тисяч. Цікаво, що колекціонери настільки захоплені своїм хобі, що не лише зберігають квитки, якими вони скористалися у транспорті, а й перекуповують одні в одних у мережі Інтернет, замовляють у місцевих жителів різних країн, полюють за старовинними артефактами.
У колекції Максима є квитки із десятків країн світу – Польщі, Молдови, Греції, Іспанії, США, Японії та багатьох інших. Мріє він про експонати з маленьких країн – Люксембургу, Андори, Монако. Нещодавно у тернополянина з’явилися проїзні документи і з сепаратистської ДНР та окупованого Криму. Зізнається, дістати їх було не так просто.
– Мій знайомий з Краматорська буває в Донецьку, тож зумів мені переслати квитки, які вже встигли надрукувати в окупованому місті, – розповідає Максим. – У Луганську громадський транспорт не ходить, тож звідти немає нічого. У Криму також надрукували власні квитки. Спершу їх можна було купити і за гривні, і за рублі, а зараз залишилися лише з номіналом у російській валюті.
Серед найцінніших екземплярів – старовинні. У тернополянина – це квиток на поїзд із 70-х років. Він знайшов його у старому піджаку дідуся через кілька десятків років. На думку Максима, в минулому більше дбали про зовнішній вигляд квитків, їх естетику, особливість. Їх хотілося зберегти, адже вони мали свою історію, відтворювали спогади про важливі події. Але з кожним роком квитки втрачають свою унікальність і стають все більше схожими один на одного.
– Для мене дуже дорогі мої перші квитки з теплоходу «Герой Танцоров», – додає хлопець. – Мабуть тому, що вони нагадують про дитинство, перші мандрівки Тернопільським ставом. А ще ті квитки, які привіз із власних подорожей. В університеті всі знають, що я колекціоную талони, тож завжди мені приносять їх після різних мандрівок, а сусіди кидають у поштову скриньку. Дуже часто витягую звідти десятки різних квитків. Приємно, що люди не байдужі і допомагають.
Особливе місце у колекції Максима Черкаса займають «щасливі» квитки – це ті, у номері яких сума перших трьох цифр дорівнює сумі трьох останніх. Саме її він в першу чергу зберігає. Хлопець зізнається, в гаманці завжди носить з собою щасливий «білетик». Вірить, що це його талісман.
Юля ТОМЧИШИН, “Наш день“
