У Тернополі живе кішка-довгожитель. Киці Мусі минуло вже 20 років.
Господиня тваринки – Надія, не набагато старша від своєї хвостатої вихованки, каже, що чим довше живе з нею кішка, тим більше вона її любить.
кішка, кіт– Муся зі мною з малечку.
Скільки себе пом’ятаю, стільки моя киця зі мною, – розповідає Надя. – Спочатку зі школи зустрічала, потім, коли закінчила школу, вчилася у Тернополі на фінансиста, киця жила з нами. Згодом, коли я вийшла заміж і ми з чоловіком почали знімати квартиру, моя Муся переїхала до нового житла.
Потім, коли у нас народився синок, ми потребували більшої площі, тож придбали квартиру. Муся знову оселилася з нами. Ми не могли її ніде залишити, бо надто вже дорога вона для нас.
Повз нас тихою тінню пройшла Муся: чорно-біла кицька з довгим, подекуди неоднакової довжини хутром. Вона почула голос своєї хазяйки і тицьнулася їй в ноги.
– Муся вже сліпа. Але добре орієнтується у квартирі, – продовжує Надя. –
Спочатку тикалася мордочкою то у стіну, то у двері чи меблі, але дуже швидко навчилася орієнтуватися наосліп у квартирі. Скажімо, її туалет знаходиться у ванній кімнаті і коли двері замкнені, а вони часто зачинені, то Муся це якось «бачить». Вона підходить до дверей, сідає поруч і тихенько зрідка нявчить – проситься.
Муся ніби знає, що розмовляємо про неї – лежить поруч, поклала лапу з мордочкою на мою руку. Визнала. Хоча тут я вперше і з кицею раніше не «бачилися».
– За кілька останніх років я багато разів думала, що прийшов її кінець. Бо кажуть, що коти мають коротке життя. Один котячий рік рівняється семи людським. І якщо тварина прожила 13-15 років, то це вважається чудом. Хоча домашні коти та собаки можуть жити довго, значно довше своїх вуличних родичів.
Але моя Муся «замахнулася» вже на третій десяток. І через такі мої думки мені соромно, – зізнається тернополянка. – Чим далі ми разом, тим вона мені дорожча. Вона дуже любить усіх нас. Наша киця дуже лагідна, турботлива і добра. Усе нам пробачає.
Марина Скиба, “Урядовий кур’єр”
