На території коледжу Тернопільського технічного університету запрацював Маріупольський електромеханічний технікум. Заклад понад 50 років готував фахівців комунального господарства – техніків-електромеханіків, працівників з будівництва цивільної інженерії, загалом навчали за 6 спеціальностями. Розповіла Суспільному виконувачка обов’язків директорки технікуму Олена Верескун.
За її словами, через обстріли та окупацію російськими військами, працівники і студенти технікуму переїхати на безпечнішу територію.
“24 лютого ми ще були на роботі, але 25-го уже не можна було вийти на вулицю, бо йшли обстріли. Між собою ми ще спілкувалися, але виїхати уже не можна було. Перш ніж усе це сталося, ми довго сперечалися у групі викладачів, вже тоді було видно, як колектив розділився. Тобто, кожен зробив свій вибір. Ми всі виїжджали у різний час і ніхто ні про кого нічого не знав”.
Жінка розповіла, що цілий місяць провела у квартирі, бо у неї хворий чоловік.
“Я взагалі не пам’ятаю такого березня, щоб було 12 – 15 градусів морозу. А це жахлива погода була. Там, де вилетіли вікна, то взагалі було дуже страшно. Викладач, який приїхав до нас сюди уже в липні, просто обморозив собі пальці на ногах. Зв’язок зник другого березня, ми залишилися зовсім в ізоляції. Коли виходила на вулицю, була вражена тим, що там відбувається. Я побачила вирви у сусідньому будинку. Будівлі були обгорілі, а там же люди знаходились. Квартали повністю спалені. А на вулицю мене вигнали розмови, що мають привезти гуманітарну допомогу. То було дуже принизливо, але я таки простояла у черзі 4 години, хоча нічого мені не дісталося. Прийшла додому в істериці й сказала, що ми тут не залишимося. Незважаючи на 40 ворожих блокпостів, ми досить швидко доїхали до Запоріжжя, а потім до Дніпра. Доля допомагала нам. Згодом ми опинилися у Кременці і я протягом місяця спостерігала за фортецею. Там кожного ранку піднімали український прапор. Бачити цей прапор, то є дуже велике щастя”.
Із Кременця Олена Верескун зателефонувала п’ятьом колегам-викладачам, які перебували в Україні. Директорка технікуму залишилася в Маріуполі і, за розповідями колишніх студентів, там намагається відкрити заклад на окупованій території.
“А 9 травня вийшов наказ про переміщення нашого навчального закладу до Тернополя. І уже 12 травня ми змогли дистанційно відновити освітній процес. Є студенти, які так і не виходять на зв’язок. Частина студентів, які в Маріуполі, хочуть навчатися тут, але через певні причини не можуть. Найбільшою нашою проблемою є технікуми-клони, бо не всі студенти та батьки розуміють, що це уже різні навчальні заклади. Там, наприклад, говорять нісенітниці, що ніби-то, на відміну від українських навчальних закладів, у цих клонованих навчальних закладах платитимуть стипендію. У кожного із наших студентів своя історія. В одного хлопця мама та бабуся загинули, а батько залишився у Маріуполі. Це лише одна історія. Є студенти, які хочуть і зараз переїхати до Тернополя, але тепер подолати цю відстань майже неможливо. Один наш викладач їхав до нас через Росію, Прибалтику, Німеччину та Польщу”.
За словами жінки, зараз навчання у технікумі відбувається онлайн. Але планують запросити студентів на практику.
“Будемо робити все, щоб зібрати наших студентів і набрати нових, щоб не втратити назву, не втратити свій навчальний заклад. А далі – усі маріупольці сподіваються повернутися! Усі розмови починаються й закінчуються тим, що усе в нас буде добре”.
