«Пуританський» на позір Тернопіль – це перше місто, де відомий блогер і мандрівник, котрий відвідав 50 країн світу, Богдан Логвиненко презентував свою провокаційну повість «Saintporno» (до слова, визнану однією із топ-5 виданьна «Книжковому арсеналі», обов’язкових до прочитання). Та ще й коли!– У «чистий четвер», 28 квітня, пише “Тернопільська Липа”.
За таких обставин презентація на диво пройшла доволі мирно – чи то ми недооцінюємо ліберальність нашого тихого болота чи то всі були зайняті вудженням ковбас, але й сказати, що тернополяни захід проігнорували – не можемо. Позаяк у книгарні «Є» на «гаряченьке» зібралося декілька десятків поціновувачів літературного слова (або порно?).
«Це книга-виклик, книга-провокація. Це розповідь про те, що не афішують, що обговорюють у дуже тісному товаристві — і що становить більшу частину усього Інтернет-трафіку. Про порно. Про гласні й негласні правила цього «іншого» кіно, з його зірковими режисерами, халтурним трешем, власним «Оскаром» і міфами про манливу доступність. Про зруйновані стереотипи і приголомшливі одкровення. Це історія дівчини з української провінції, яка знайшла адреналін, особисту свободу й улюблену роботу на знімальному майданчику за щільно запнутими вікнами. Утім, пошуки себе тривають», – мовиться в анотації до книжки.
– Коли я повернуся в Україну мені не вистачало адекватних розмов.–розповідає автор. – Коли я казав «секс» чи «порно» – починався сміх. Це дивно, адже навіть у мусульманських країнах так не ставляться до звичайних слів, Головна героїня – моя знайома, з якою я кілька разів перетинався. Вона не одразу зізналася, що знімається у порно.
Отож у «Saintporno» описана з її слів «історія про кіно і тіло»:
– Це скоріш повість, а не роман, і він напівдокументальний. Я не намагався достеменно передати всі факти, хоча детально перевіряю цифри та дані.Я робив інтерв’ю з нею тиждень, по 6-8-10 годин ми розмовляли у мене вдома. Вона розповідала хронологічно, що відбувалося у неї в житті. Я дещо випитував. Я ніколи не використовую диктофон, але це записано з її слів. Книга має незавершений фінал, позаяк незавершеною є історія головної героїні.Я писав від імені жінки, і тому відчув велике полегшення, коли через два місяці закінчилася робота над цим проектом – я знову зміг повернутися до свого тіла. Книга йде прямою мовою,без моїх оціночних суджень. Але дуже часто ця пряма мова – це моя пряма мова. Я писав фрагменти, надсилав їй, а вона виправляла мені орфографічні помилки.Ідеологічну основу писав я, але вона дивним чином повністю співпала з її баченням.
– Ім’я головної героїні – Ліна – справжнє? – запитує модератор зустрічі Юрій Матевощук.
– Ні. Я навіть не знаю, яке у неї зараз ім’я – вона кілька разів уже міняла паспорт.
– Ти дивився порно з нею?
– Я передивився багато порно для того, щоб написати цю книжку.Я вчився на кінокритиці у Карпенко-Карого. Це трохи міфічна спеціальність, адже кінокритики у країні немає, є спеціальність в університеті. На якийсь час ця спеціальність відбила у мене інтерес до фільмів взагалі, не тільки до порно. Три роки подорожуючи у Південно-східній Азії, з поганим Інтернетом кіно не випадало дивитися. Тому треба було розібратися для себе,які є жанри, хто є хто.Але я підозрював,що це може якось вплинути на хід інтерв’ю, тому я дивився фільми опісля розмови, у тому числі порно з нею у головній ролі.
Цікаво, що ілюстрації до книги – це малюнки художниці Кіндер Альбум, також відомої провокаторки від мистецтва.
– З Кіндер Альбум я товаришував у фейсбуці. Її малюнки мені подобаються і, певною мірою, теж надихали до написання. Тому то вони так добре лягли на текст. Дизайн і обкладинку робила Юля Федорович, також відома як Барвінка, яка перебувала у той час в Індонезії, ілюстрації – Кіндер Альбум зі Львова, верстка – у США, я в Києві, видавництво –у Харкові. Так ми й працювали.
– На книжці є знак «не рекомендується читати дітям до 18 років». А в якому віці своїй дитині ти би дав прочитати цю книгу?
– Відповідальність батьків не у тому, щоб обгородити своїх дітей від читання відвертої літератури, а у тому, щоб адекватно пояснити, здійснити належне сексуальне виховання. У цій книжці розповідається, що у Ліни були хороші стосунки з батьками, але вони ніколи не говорили «про це». Я в дитинстві читав романи з еротичними, «дорослими» сценами і нічого.
Власне, що з цього виросло можна побачити наочно: презентація книги у Запорізькій науковій бібліотеці викликала фурор, хтось пише автору «як низько він впав», хтось – захоплюється сміливістю відкрити завісу над «темною», але постійно присутньою у нашому житті, темою.
– Агонія продовжується, у нас є приклад сусідньої країни, де агонія наростає. Тоталітаризм в Росії нарощує темпи, – розповідає Богдан. – Раніше Санкт-Петербург був однією зі столиць світового порно, а зараз там вже немає жодної студії. У Європі і далі все розкладається. У нас є вибір – іти туди де, все добре і все розкладається, чи туди, де забороняються книжкові презентації, порно-студії і все під контролем.
– Ви не думаєте, що ця книжка спонукатиме дівчат йти в порно індустрію? – запитує гостя презентації.
– А бойовики спонукають до насилля? Чи книжки про війну розв’язують війни? – запитує у відповідь автор. – У цій книжці порно не ідеалізується, показані як його привабливі, так і те, що залишається «за кадром».
У той же вечір Богдан Логвиненко презентував у «Бункермуз» свій інший проект «Перехожі» – розповіді про людей,який він зустрічав у 30 країнах світу.
