«Подзвонити» з телефона секретаря обкому партії, побачити попередників сучасних гаджетів епохи комунізму та іншу атрибутику тогочасного періоду, «взяти кредит» радянськими грішми можна у Музеї тоталітаризму.
Поки Мінкультури лише планує створювати в Україні музей тоталітаризму, такі музеї вже давно створюють в Україні. У Тернополі унікальний музей радянських артефактів, схожого на який немає в Україні, вже п’ять років діє в одному з корпусів технічного університету на Микулинецькій. Його експозиція постійно поповнюється.
Офіційно дві кімнати на третьому поверсі називаються музеєм засобів управління та економічної літератури. Чимала частина експозиції – це старі обчислювальні й друкарські машинки, телефони, твори Карла Маркса, радянські енциклопедії, матеріали з’їздів Комуністичної партії і плани розвитку Тернопільщини.
Штик приніс сусід
– Якось я сказав під час лекції, що найважливішим атрибутом кожного радянського керівника була рахівниця, але студенти не зрозуміли мене, – розповідає 20хвилин організатор музею, завідувач кафедри менеджменту інноваційної діяльності та підприємництва Богдан Андрушків. – Вони ніколи не бачили ні рахівниці, ні арифмометра. Тоді я зібрав кафедру і запропонував створити музей, де була б зібрана обчислювальна техніка, телефони й інші засоби управління тієї доби.
Таким чином створили музей засобів управління й економічної літератури тоталітарного періоду. Експонати приносили викладачі вузу, щось просили для музею в держадміністрації чи облраді, на колишніх підприємствах-гігантах, щось дарували гості вузу з інших міст.
– Штик від більшовицької гвинтівки, на якому, образно кажучи, трималася вся радянська влада, приніс мені сусід, – розповідає пан Богдан. – Ним у селі кололи свиней. Зараз вже є новіші засоби, тож він став непотрібний, а ми відчистили його і тут поставили.
На початку експозиція займала лише одну невелику кімнату.
– Ми хотіли дати студентам „зелене” поняття, в яких умовах розвивалася економічна наука в тоталітарний період, – каже співрозмовник.
Серед експонатів музею є дерев’яна рахівниця, арифмометри, перші калькулятори, електронні обчислювальні машинки, телефони того часу, обладнання для селекторних нарад. Є і попередник ксерокса – ротатор, вінілові платівки, навіть пляшка горілки, якій більше 30 років.
– Цей музей дає уявлення про тоталітарний режим на терені Тернопільщини, – зазначає Богдан Андрушків. – От дивіться на фото, що було написано колись на нашому педуніверситеті: «Хай живе непорушна дружба українського і російського народів». А танк пам’ятаєте? Я пропонував його залишити і написати табличку «Пам’ятник насилля такого-то періоду», але до цих слів не прислухалися… А от шпиль біля Ставу – багато хто його пам’ятає. Ще літак на «Східному» залишився, але і той вже хитається.
Далі підходимо до апарата, який колись був на столах перших осіб області – це телефон рівня голови виконкому чи секретаря обкому партії. Як розповідає пан Богдан, на столі кожного начальника мало бути свіже число газети «Правда», а в декого – ще й «Ізвєстія» і «Робітнича газета», телефон, документи центрального комітету партії.
– А це прес-пап’є, – продовжує пан Андрушків. – Таке мали всі великі начальники, щоб осушити свій підпис, поставлений чорнилом.
Долар був за 67 копійок
Колориту комуністичної доби в музеї додають старі фотографії Тернополя з комуністичними гаслами і пам’ятниками-символами радянської доби, радянські гроші, значки, червоні вимпели, якими нагороджували передовиків, газета «Правда», постанови з’їздів Компартії і стенди з поясненнями політики партії щодо курсу долара чи навіть політінформацій.
Для теперішніх студентів, розповідає професор, багато речей із тих часів – дивина.
– От, наприклад, трудова книжка колгоспника, – каже він. – Студенти не можуть зрозуміти, як так, що селянин був рабом, не мав паспорта, не мав права виїхати в місто на іншу роботу. За трудодень нараховували 7 копійок, а зарплату він отримував раз на рік за умови, що колгосп був прибутковим, тобто найчастіше не отримував її зовсім. Ніхто пальним тоді не забезпечував. Щоб викорчувати пеньки в лісі, треба було ще заплатити. З корови потрібно було здати молоко колгоспу, і всі мовчали, а хто протестував, його оголошували ворогом.
Як каже пан Андрушків, популярність музею з кожним роком зростає.
– Його відвідують викладачі і студенти, – додає співрозмовник. – Екскурсії проводять викладачі нашої кафедри. Інколи і школярі приїжджають у наш музей. До речі, ми зацікавлені в поповненні колекції, тому з вдячністю приймемо речі того часу.
ДОВІДКА
Адреса музею: Тернопіль, вул. Микулинецька, 46, 7-й корпус ТНТУ, 3-й поверх, к. 301.
З питань організації екскурсій можна звертатися на кафедру менеджменту інноваційної діяльності та підприємництва за тел 23-51-14.
Офіційно дві кімнати на третьому поверсі називаються музеєм засобів управління та економічної літератури. Чимала частина експозиції – це старі обчислювальні й друкарські машинки, телефони, твори Карла Маркса, радянські енциклопедії, матеріали з’їздів Комуністичної партії і плани розвитку Тернопільщини.
Штик приніс сусід
– Якось я сказав під час лекції, що найважливішим атрибутом кожного радянського керівника була рахівниця, але студенти не зрозуміли мене, – розповідає 20хвилин організатор музею, завідувач кафедри менеджменту інноваційної діяльності та підприємництва Богдан Андрушків. – Вони ніколи не бачили ні рахівниці, ні арифмометра. Тоді я зібрав кафедру і запропонував створити музей, де була б зібрана обчислювальна техніка, телефони й інші засоби управління тієї доби.
Таким чином створили музей засобів управління й економічної літератури тоталітарного періоду. Експонати приносили викладачі вузу, щось просили для музею в держадміністрації чи облраді, на колишніх підприємствах-гігантах, щось дарували гості вузу з інших міст.
– Штик від більшовицької гвинтівки, на якому, образно кажучи, трималася вся радянська влада, приніс мені сусід, – розповідає пан Богдан. – Ним у селі кололи свиней. Зараз вже є новіші засоби, тож він став непотрібний, а ми відчистили його і тут поставили.
На початку експозиція займала лише одну невелику кімнату.
– Ми хотіли дати студентам „зелене” поняття, в яких умовах розвивалася економічна наука в тоталітарний період, – каже співрозмовник.
Серед експонатів музею є дерев’яна рахівниця, арифмометри, перші калькулятори, електронні обчислювальні машинки, телефони того часу, обладнання для селекторних нарад. Є і попередник ксерокса – ротатор, вінілові платівки, навіть пляшка горілки, якій більше 30 років.
– Цей музей дає уявлення про тоталітарний режим на терені Тернопільщини, – зазначає Богдан Андрушків. – От дивіться на фото, що було написано колись на нашому педуніверситеті: «Хай живе непорушна дружба українського і російського народів». А танк пам’ятаєте? Я пропонував його залишити і написати табличку «Пам’ятник насилля такого-то періоду», але до цих слів не прислухалися… А от шпиль біля Ставу – багато хто його пам’ятає. Ще літак на «Східному» залишився, але і той вже хитається.
Далі підходимо до апарата, який колись був на столах перших осіб області – це телефон рівня голови виконкому чи секретаря обкому партії. Як розповідає пан Богдан, на столі кожного начальника мало бути свіже число газети «Правда», а в декого – ще й «Ізвєстія» і «Робітнича газета», телефон, документи центрального комітету партії.
– А це прес-пап’є, – продовжує пан Андрушків. – Таке мали всі великі начальники, щоб осушити свій підпис, поставлений чорнилом.
Долар був за 67 копійок
Колориту комуністичної доби в музеї додають старі фотографії Тернополя з комуністичними гаслами і пам’ятниками-символами радянської доби, радянські гроші, значки, червоні вимпели, якими нагороджували передовиків, газета «Правда», постанови з’їздів Компартії і стенди з поясненнями політики партії щодо курсу долара чи навіть політінформацій.
Для теперішніх студентів, розповідає професор, багато речей із тих часів – дивина.
– От, наприклад, трудова книжка колгоспника, – каже він. – Студенти не можуть зрозуміти, як так, що селянин був рабом, не мав паспорта, не мав права виїхати в місто на іншу роботу. За трудодень нараховували 7 копійок, а зарплату він отримував раз на рік за умови, що колгосп був прибутковим, тобто найчастіше не отримував її зовсім. Ніхто пальним тоді не забезпечував. Щоб викорчувати пеньки в лісі, треба було ще заплатити. З корови потрібно було здати молоко колгоспу, і всі мовчали, а хто протестував, його оголошували ворогом.
Як каже пан Андрушків, популярність музею з кожним роком зростає.
– Його відвідують викладачі і студенти, – додає співрозмовник. – Екскурсії проводять викладачі нашої кафедри. Інколи і школярі приїжджають у наш музей. До речі, ми зацікавлені в поповненні колекції, тому з вдячністю приймемо речі того часу.
ДОВІДКА
Адреса музею: Тернопіль, вул. Микулинецька, 46, 7-й корпус ТНТУ, 3-й поверх, к. 301.
З питань організації екскурсій можна звертатися на кафедру менеджменту інноваційної діяльності та підприємництва за тел 23-51-14.
