На Чортківщині, у мальовничому селі Ридодуби, цвіте шафран. Ця квітка вражає не лише своєю ніжністю й кольором, а й цінністю: тичинки крокусу – це і є знаменита, а заодно найдорожча спеція, яку в усьому світі називають «червоне золото».
Її використовують у кулінарії, медицині, косметології, а вирощування потребує справжньої відданості. Віталій і Марія Ясенчуки – подружжя, яке не побоялося експериментувати й зробило ставку на щось унікальне. Тепер шафран – не просто екзотика, а реальна справа їхнього життя.
Як херсонський досвід проріс на городі в Радидубах
Ідея вирощувати шафран зародилася у Ясенчуків несподівано.
«Якось переглядали вечірні новини й побачили сюжет про те, як чоловіки на Херсонщині вирощують шафран. Це нас зачарувало. Почали читати, вивчати, шукати тих людей. І вже згодом поїхали до них у гості, щоби все побачити на власні очі», – згадує Віталій Ясенчук.
Досвід перейняли, проте одразу не поспішали: спершу посадили перші цибулини на маленькій ділянці, випробували ґрунт і умови. Успіх надихнув, і відтоді з кожним роком вони розширюють плантацію.
Нині крокуси ростуть на 12 сотках власного городу. А ґрунт Чортківщини, як виявилося, чудово підходить для цієї невибагливої, але вимогливої до догляду рослини.
«Це гірська квітка – не боїться холоду, може рости навіть у камінні. Якось ми залишили цибулини в ящиках, і вони почали проростати просто в повітрі. Навіть зібрали тоді кілька квітів без ґрунту», – усміхається господар.
Шафран висаджують у середині серпня вручну, квадратно-гніздовим методом – на 15 см у глибину, з кроком 20×20 см. Уже наприкінці вересня з землі з’являються перші квіти. І тут починається справжній марафон.
«Щойно квітка з’явилася – її потрібно зірвати. Бо вже наступного ранку з’явиться інша, а ця втратить якість», – пояснює Віталій.
У період цвітіння родина працює з ранку до пізньої ночі. Завжди допомагають батькам їхні діти: Віктор, Олександр, Анна-Марія, а також велика родина. Часто доводиться ще й наймати людей, бо за день потрібно не тільки зібрати квіти, а й обережно виділити тичинки – саме вони є дорогоцінною спецією. Потім – сушіння у спеціальних сушарнях. Воно триває до другої-третьої ночі. І так – день у день впродовж усього жовтня.
Шафран із медом, чай із квітів і віра в унікальне
Окрім, власне, спеції, у господарів з’явилося ще одне ароматне ноу-хау — шафрановий мед.
«У мого шваґра є пасіка, він збирає мед. Ми поєднали два продукти – вийшов запашний мед з тичинками шафрану. Він і смачний, і лікувальний – добре допомагає при болю в горлі», – каже Віталій.
Не викидають і пелюсток – із них заготовляють чай. Відвар має ніжне блакитне забарвлення й незвичайний аромат. Щодо смаку самої спеції – його важко описати словами.
«У м’ясі – один, у рибі – інший, у чаї – ще інший. Хтось каже, пахне йодом, але я такого не відчуваю. Це унікальна спеція, і вона щоразу звучить по-новому. Коли до нас у гості приходить родина, часто жартома запитують в якій зі страв немає шафрану», – усміхнено мовить чоловік.
Свою продукцію Ясенчуки продають через інтернет, на ярмарках, ринках частково – на експорт. Ціна за грам – різна, від 5 до 7 доларів. Попри складність у реалізації, вони не здаються. Кажуть: головне – розповідати, навчати, відкривати людям щось нове. Бо ця спеція – не просто окраса кулінарії. Це результат великої праці, любові до землі й віри в те, що навіть на звичайному українському городі може розквітнути справжнє золото.
Зоряна ДЕРКАЧ