Житель Збаража Андрій Додик – один із сучасних Гефестів. Він талановитий коваль-самоук. Художнє кування для чоловіка – хобі, без якого він уже не уявляє свого життя.
10 років зі своїх 39 Андрій підкорює метал і виготовляє унікальні речі і, що прикметно, виключно у єдиному екземплярі. У його «кованому» доробку нев’янучі квіти, казкові персонажі, різноманітні птахи, тварини, безліч незвичайних креативних елементів інтер’єру, екстер’єру і навіть ретро-автомобілі у натуральну величину. А пара лебедів була окрасою на святі квітів у Києві.
Ліку своїм роботам коваль не веде – щось дарує рідним, близьким, знайомим, а щось виготовляє на продаж, адже не секрет, що такий хенд мейд користується великою популярністю.
Розпечений метал зачарував Андрія у дитинстві. Пригадує, що ще зовсім малим його дуже вразив випадок, коли старий та досвідчений коваль з села Добромірка, де він гостював у родичів, за допомогою самого лише полум’я, без молота «відремонтував» деформованого тракторного плуга. Коваль ніби наперед знав, у яких точках і наскільки потрібно нагрівати метал, щоб він ставав «слухняним» і набував необхідної форми. Згодом на життєвому шляху Андрієві зустрівся чоловік, який за допомогою певної частоти ударів молотком нагрівав металевий прут до такої температури, що міг прикурити від нього цигарку. Цю загадку, до слова, молодий коваль не може розгадати й донині. Молоток ніяк не хоче піймати цей «спеціальний» темп ударів.
Тепер Андрій Додик уже розуміє, що тоді доля посилала йому якісь сигнали. Але у шкільні роки він мріяв зовсім не про єдиноборство з металом. З восьми років хлопець захоплювався верховою їздою, відвідував кінноспортивну школу, показував добрі результати на змаганнях і навіть став кандидатом у майстри спорту. Своє майбутнє життя проектував саме на спортивну площину і мріяв долати перешкоди на іподромі.
Однак, видно, на роду написано було інше. Одружившись у 18 років, Андрій мусів утримувати дружину та дітей, а відтак довелося освоювати робітничу професію. Поступив на курси електрозварювальника. І закрутилося… Сталося так, що захопився давнім ремеслом – ковальством. Збирав по зернині знання, інколи набиваючи власні гулі, впроваджував свої «фішки». Першим його виробом була підставка для квітів, на якій досі ростуть мамині вазони. Однак першою «гідною» роботою, як він сам каже, був замок, який знаходиться десь аж у Франції та прикрашає чиєсь подвір’я. – Років чотири-п’ять довелося набивати руку, щоб нарешті навчитися робити досконалі вироби – зізнається Андрій Додик.
Треба сказати, що у доробку збаразького коваля дуже багато незвичних робіт, які він виготовляв, керуючись не стільки своєю уявою, а фантазіями замовника. Жартує, що люди не перестають дивувати. Так, на замовлення виковував ретро-автомобіль, над яким довелося добряче попітніти, адже його потрібно було зробити у натуральну величину. Фактично це було два авто в одному, оскільки по-іншому неможливо було би надати необхідний об’єм. Замовляли у повний зріст й дикого кабана. Над створенням цілісного образу вепра теж довелося ламати голову. Спочатку навіть важко було уявити собі, як виковувати йому ікла, щетину… Але очі бояться, а руки роблять. Унікальною була огорожа лоджії, на якій треба було зобразити чотири пори року, а також брама у вигляді родового дерева.
Пригадує коваль й кумедні трафунки у своїй практиці. Наприклад, як жінка-клієнт із штангенциркулем переміряла відстань між прутами у брамі і намірявши у декількох місцях зайві міліметри, відмовилася від замовлення. Але, каже Андрій, приємних випадків було і є набагато більше і він щиро вдячний клієнтам за їхню креативність, бо для нього це можливість удосконалити майстерність. Для чоловіка кування – процес творення, що дарує найбільше задоволення.
Створюючи ескізи і креслення своїх виробів, Андрій ретельно продумує не тільки їх художню складову, але і функціональність. Буває й таке, що ночами не спить, а мудрує над тим чи іншим шедевром з металу. Буває й таке, що візерунки і форми майбутніх виробів йому сняться.
Крім цього, про Андрія Додика не скажеш як про чоботаря, що ходив без чобіт з добре відомої у народі приказки. Давши волю своїй фантазії, він зробив незвичайний пліт навколо свого будинку. Такого, напевно, немає не те що в окрузі, а й на Тернопіллі. «Зацвіли» на огорожі та брамі троянди, чорнобривці, нарциси, соняшники, тюльпани і навіть колосся пшениці, які народилися в уяві молодого коваля. Дуже подобається рідним Андрія метелик, який, наче відпочиваючи, «присів» на стіні і є окрасою дому. Над ним коваль чаклував майже тиждень і готовий про цей процес розповідати годинами, ділячись тонкощами, секретами, і навіть ноу-хау у його виготовленні.
За словами Андрія, різноманітні нев’янучі квіти доводиться робити найчастіше і, в основному, роздаровувати. Каже, дехто уже навіть звик до таких незвичних дарунків, тому доводиться постійно міркувати над тим, що ж іще таке та як саме зробити, щоб вражати знов і знов. Кувати квіти, розповідає, філігранна робота, але складно було, коли тільки починав. Тепер, маючи гарний настрій, троянду може викувати за день.
На питання, чи є у доробку майстра щось таке, що би він не продав ні за які гроші, віджартовується: – Продати можу все, тільки не здоров’я. Адже не секрет, що наше ремесло не тільки важке – вага найменшого молотка 100-200 грамів і спробуйте постукати ним цілий день, а ще й шкідливе через випари під час електрозварювання.
Наприкінці знайомства Андрій зізнався, що нині для нього любов до металу, бажання “виліпити” з нього художній витвір і залишити таким чином після себе добрий слід – понад усе. Мріє, щоб колись внуки та правнуки пишалися своїм талановитим предком.
У найближчих же планах освоєння нової техніки. Чоловік хоче спробувати виготовити замок, «одягнувши» у метал камінь-ракушняк.
А ще талановитий збаразький коваль Андрій Додикк каже, що як тільки буде перша-ліпша нагода, час і можливість – обов’язково втілить у життя свою сокровенну мрію – зробить з металу мініатюрну пару коней, які тягнутимуть старовинного воза.
Світлана БОДНАР,Народне Слово
Обговорення