Так зв. українські історики, які підписали комюніке із польськими істориками, фактично, зрадили ідеали національно-визвольного руху доби ОУН і УПА. Хоч як «історики» вони добре знають, що відновлення державної незалежності України у 1991 році значною мірою стало можливим саме завдяки ОУН і УПА.
Ганебно, що це сталося під час московсько-української війни, яка щодня дає нам зразки героїчного чину наших воїнів, які відшукують фізичні й духовні сили, у тому числі, у визвольних змаганнях ОУН і УПА та їх героїв. Навіть офіційний марш ЗСУ – це гімн ОУН часів полковника Євгена Коновальця.
Не можна плювати у душу тих, від кого залежить твоє життя і доля твоєї Батьківщини на догоду Польщі чи будь-якій іншій країні.
Чи означає це, що треба ігнорувати нагнітання антиукраїнської істерії у Польщі, де тема подій на Волині у 1943 році перетворилася у засіб шантажу України?
Звичайно, що «ні». Але досить шукати «компроміси», «порозуміння», «вибачення» і т. д.
Очевидно, що у діалозі з Польщею треба безумовно дотримуватися трьох принципів.
1. Бойові дії УПА мали за мету звільнити Волинь від окупантів, зокрема від АК, яка вважала Волинь частиною Польщі.
2.УПА не воювала на польській території.
3. ОУН і УПА визнані законом, а отже Україна не дозволить паплюжити їхню честь і славу.
Так, сучасна Польща не погодиться із нашими принципами. І не треба! Українці мають право на свою правду. Так як і поляки – на свою. Але при одній умові: Україна не втручається у польські справи, а Польща не втручається в українські справи.
У нас один смертельний ворог – Москва.
Богдан Червак
Голова ОУН
