Скривдити дитину – все одно, що образити ангела: вони ж беззахисні, тільки й можуть, що зронити сльозу та прикритись рученятами. Але немає жодного виправдання, коли маленьких ображає вихователька, вчитель. Однак судова хроніка за останні півроку свідчить про зворотне: дехто з освітян часом процес виховання «підсилює» образливими, принизливими словами і навіть потиличниками. Як от у цих двох випадках, пише “Номер один”.
Дружині мера можна все?
…Світлана Іванівна провела заняття з англійської мови в одній із груп та йшла коридором дитячого садочка (з етичних міркувань усі власні імена та прізвища діючих осіб у публікації змінено, лише зазначу, що події відбувались в одному з дошкільних закладів Кременця – авт.), подумки вже уявляючи, як завтра вони з чоловіком поведуть сина на дитячий майданчик, а потім зайдуть у кафе. Раптом серед дзвінкого дитячого сміху та лепету пролунав жахливий крик. Жінка лише на секунду завмерла, міркуючи, звідки пролунав, адже вона одразу впізнала голос сина. І вбігла в актову залу, де саме проходив музичний урок у групі її малого.
«Де Вадик?» – спитала музичного керівника, але Зінаїда Степанівна дихнула п’яним перегаром і лише тупо подивилась на неї.
Світлана кинулась до виховательки, котра намагалася заспокоїти дітей. Та сама, ледь не плачучи, лише кивнула на двері кабінету виховательки фізкультури. Жінка забігла туди і перше, що побачила, залите сльозами личко свого 4-річного сина. Малий притискав до грудей ліву ручку і, знесилений, уже не плакав, а лише гірко схлипував. Мати посадила сина на коліна і лише зараз побачила на кінцівці величезні червоні плями і сліди від нігтів.
Згодом колеги розповіли, що під час занять музичний керівник дитсадочка Зінаїда Степанівна схопила її сина за руку і штовхнула за піаніно. Не відомо, що могло статися далі, але у цей момент через залу йшла вихователька фізкультури. Разом з вихователькою групи вони підбігли та відштовхнули музикантку від малого. Обидві стверджували, що горе-освітянка перебувала «під шафе».
На жаль, після інциденту пані Світлана не завела сина до медсестри та й взагалі не звернулась до педіатра, щоб лікар оглянув сина. Більше того, згодом навіть забрала з райвідділу міліції заяву про побиття дитини. Таким чином, батьки Вадика не мали жодних документів, що підтверджували факт насилля у садочку.
Згодом уже в апеляційному суді Тернопільської області завідувачка дошкільного закладу зізналась, що саме вона вмовила Світлану забрати заяву з міліції, натомість пообіцяла звільнити хамовиту Зінаїду Степанівну за порушення дисципліни. Мовляв, за 15 років своєї роботи та назбирала справжнє “портфоліо” стягнень!
Уже в суді співробітниці розповідали, як гонорова музикантка могла дати ляпаса колезі чи обізвати далеко не літературними словами.
На зауваження лише зверхньо каже: «Я дружина Г-ого і мені нічого не буде».
Якось на загальних зборах демонстративно сиділа і лузала соняшник. Та найгірше, що Зінаїда вже давно полюбляє “підняти собі настрій” алкоголем. У такому стані ставала нервовою, нетерплячою до дітей. Та поки синці й потиличники отримували малюки пересічних батьків, завідуюча закривала на все очі. Аж поки під гарячу руку восени минулого року не потрапив син працівниці дошкільної установи.
«Її чоловіка називають кременецьким олігархом. Він разом із Клименком (Володимир Клименко — відомий в Україні банкір і бізнесмен – авт.) був у комсомолі, звідти й беруть початок його зв’язки. Свого часу Г-н керував Кременецько-Почаївським заповідником, потім тричі обирався мером міста, очолював райадміністрацію, – пояснює пан Василь. – Після Майдану він тихенько пішов із влади. Тим часом дружина вважає, що вона й далі може ображати, бити, принижувати колег і дітей, бо чоловік – відома особа, до того ж дочка у суді працює. Та часи змінилися».
Кременець — містечко невелике, і зіпсуту репутацію приховати важко.
“Після її звільнення ми з-за піаніно дістали два пакети порожніх пляшок з-під пива та горілки”, – гірко зізналась завідуюча.
“Я дуже часто бачив її у нетверезому стані. Та якщо раніше вона це робила після роботи, то зараз часом прикладається навіть зранку», – скаржиться і батько одного з вихованців садочка Вадим Шовкопляс.
І знову ж таки жодних доказів цього завідуюча садочка не надала суду. Лише декілька фотографій музикантки з туманним поглядом та з пляшкою в руці. Але чи є світлини справжніми — не відомо. До того ж захисник пані Зінаїди одразу надав довідку, що його підзахисна не перебуває на обліку як алкогольнозалежна.
Не дивно, що Зінаїда Степанівна оскаржила своє звільнення і місцевий суд поновив її на роботі.
Характерно, жінка чула всі обвинувачення, але ні каяття, ні поступливості в її виступі не прозвучало. Навіть коли в апеляції суддя її запитала, як вона збирається далі працювати у садочку, якщо проти неї налаштований весь колектив, вона спокійно відповіла: «Якщо війна – то війна. А з садочка не піду, бо дітей люблю і вони люблять мене».
І вона таки повернеться на роботу, адже ні завідуюча, ні голова профспілки (до речі, мама побитого Вадика) не змогли надати суду жодних доказів проти пані Зінаїди! Навіть протоколи профкому принесли без печатки, на що звернула увагу колегія суддів апеляційної інстанції. Тож, можливо, спочатку потрібно поміняти керівника садочка? П’ятнадцять років вона ховала під сукно скарги батьків і підлеглих на музичного керівника, поки чоловік цієї горе-освітянки не пішов із керівної посади.
Учні зустріли директора криками “Ганьба!”
Аналогічний випадок стався в одному із сіл на Гусятинщині. 29 років пропрацювала Ольга Петрівна у місцевій початковій школі, з них останні 14 років — директором.
І про той час більшість учнів та вчителів згадують як про роки приниження та страху. Тож наприкінці лютого 2014 р. о сьомій годині ранку група батьків заблокували вхід до школи та вимагали усунути її. Майже дві години вчителі просили не зривати заняття, та ті не поступались, аж поки директор не пообіцяла звільнитися. Вона і справді поїхала у Гусятин і в приймальні начальника відділу освіти районної держадміністрації написала заяву з проханням перевести її з 1 березня 2014 р. вчителем світової літератури.
Того ж дня було видано відповідний наказ, який директорка-тиран прочитала та підписала.
Проте через два місяці Ольга Петрівна подала нову заяву з проханням поновити її на посаді директора, пояснюючи, що першу подала під тиском батьків і декого із вчителів, голів районної та сільської рад.
Як не дивно, Гусятинський районний суд прийняв сторону скандальної освітянки, зобов’язавши відділ освіти Гусятинської РДА поновити її у директорському кріслі та ще й виплатити майже 14 тис. 500 грн. різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Утім це рішення скасував суд апеляційної інстанції.
І от уявіть, коли екс-директор зі своїм захисником з’явилися на сходах “Будинку правосуддя”, односельці від малого до старого зустріли їх криками: “Ганьба!”. Як після такого повертатися до села і до школи?
Ось така сучасна педагогічна поема, що більше нагадує трагедію.
Обговорення