Про Іларіона Пилипця, як автора макетів криївок, у нашому краї знає вже багато людей. Адже свого часу він виготовив макети 12 криївок для Тернопільського історико-меморіального музею політичних в’язнів, згодом – для Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини. Тут відбулася й офіційна репрезентація роботи. Однак мене зацікавила інформація з сайту history.rayon.in.ua за серпень 2022 року: «Тернополянин виготовив макет криївки, знайденої біля хутора на Рівненщині». Йшлося в ній про все того ж Іларіона Пилипця.
– Іларіоне Іллічу, чому вас зацікавила саме ця криївка?
– Мій син Олег за робочим графіком часто буває на Рівненщині. А на шляху до сусіднього обласного центру знайомиться з пам’ятками місцевої історії. І от, коли він відвідав музей у Пересопниці і розповів мені, я теж запалився бажанням побувати там. Адже Пересопницьке Євангеліє – це святиня українського народу, визначна рукописна пам’ятка староукраїнської літературної мови та мистецтва, написана на пергаменті ще у XVI ст. У музеї я розповів науковому працівнику, що в 1948 році у криївці поблизу хутора Пересопниця від рук гебістів загинув районовий провідник ОУН «Чад». Спитався, чи не хотіли б вони мати макет тієї криївки. Пропозиція виявилася доречною.
– В якому розумінні?
– Через деякий час у культурно-археологічному центрі «Пересопниця» запланували відкрити новий зал про, власне, діяльність УПА на теренах Рівненщини. Просили встигнути з макетом до відкриття і я за місяць виконав цю роботу. Вони були шоковані якістю виконання, ми зробили фото на згадку (на світлині – Іларіон Пилипець (крайній справа) з сином Олегом (посередині) та працівником музею), а експонат поставили на облік.
– Скільки Ви загалом уже зробили макетів криївок?
– Ось ця (господар показує незавершену роботу в своїй квартирі) – дев’ятнадцята. До речі, дуже цікава її історія. Вона специфічна і унікальна тим, що повстанці спорудили дві криївки одночасно – верхню та нижню. Коли все було готове, верхню спеціально підірвали гранатою і так замаскували вхід у криївку нижню, справжню: просто відсувався перекинутий стіл без однієї ніжки. Ніхто навіть не думав шукати повстанців на місці вже знешкодженої криївки, яка була розташована під лісом у Трибухівцях на Бучаччині. У цій громаді збираються облаштувати музей історії села і мене попросили виконати для нього макети трьох криївок. Одну, вхід до якої розташовувався у колодязі, я вже віддав, друга – на завершенні. Залишається виготовити макет криївки під сходами церкви.
– Із тих дев’ятнадцята, яка, на Вашу думку, є найоригінальнішою?
– Певно та, для Трибухівців, де вхід був із колодязя. Вона дуже оригінальна. У кам’яній кладці були майже невидимі місця, в які вставляли дошку, на неї – драбину і вилазили на поверхню. Так само спускалися, драбину і дошку забирали в схрон, двері зачиняли і все – нікого і нічого не видно. А сніданок чи вечерю, після відповідного сигналу, передавали у відрі на шнурку.
– Звідки ж взялося таке Ваше захоплення макетуванням криївок?
– Різними макетами я почав займатися ще десь з 1970 року. На початках то були зменшені копії церков, млинів. Аби зробити копію одного вітряного млина, я їздив навіть у Полтавську область. А потім, коли Ярослав Павуляк був директором Тернопільського музею політв’язнів, він зайшов до мене в гості, побачив мої роботи і попросив виконати для музею кілька макетів криївок. От тоді й почалося… Я сів за книжки. Довідався, що інженерні відділи УПА спроєктували понад десять тисяч криївок для автомобільної техніки, гармат, мінометів, стрілецької зброї, боєприпасів, друкарень, швейних цехів, шпиталів Українського Червоного Хреста, повстанців тощо. Багато з них було викрито. Скажімо, лише навесні 1944 року на Волині – 530 криївок-складів. У цих сховищах було майже 170 т зерна, 17 т солі, 29 т інших продуктів. А загалом упродовж 1944 року НКВСівці знайшли на волинських землях майже 800 складів-криївок. Можна припустити, що до приходу радянської влади підпілля й повстанці спорудили в цьому регіоні щонайменше тисячу великих схованок. Це надзвичайно цікавий пласт української історії, який хотілося не лише вивчати, а й пропагувати незламність нашого народу. А в 38 томі «Літопису УПА», присвяченому архiтектурі криївок i бункерів, відображених у радянських документах, я знайшов креслення багатьох схронів. І вони стали стимулом до макетування.
– Іларіоне Іллічу, можливо, Ви знаєте, читали, що десь в Україні (чи світі) є такі люди, які теж роблять макети криївок?
– Мені самому було б цікаво, але наразі ні таких людей, ні інформації про них я не зустрічав. Гадаю, що такі люди, якщо вони є, можуть бути на Волині або в Галичині. Там, де переважно і масово діяли повстанці. Зрештою, якби такі люди були, то хтось би про них писав і матеріали були б в інтернеті. Я лише чув по радіо, що Національний музей народної архітектури та побуту України в Пирогово запланував виготовити макет криївки…
– Скажу відверто, готуючись до інтерв’ю, я знайшов інформацію про криївку в розрізі, споруджену в кабінеті історії однієї з львівських шкіл. До класу-музею можуть приходити учні будь-якого навчального закладу, адже, за словами вчителів, «побачити макет справжньої криївки у Львові практично неможливо». По одному-два макети зберігають у музеї Визвольних змагань м. Бурштин Галицького району на Прикарпатті, у музеї в Костополі на Рівненщині… Можливо, є ще десь, але навіть згадки я не знайшов. А тому… як Ви дивитеся на те, аби звернутися до Національного реєстру рекордів України, чи навіть до «Світових рекордів Гіннеса», аби вас включили до переліку як людину, яка виготовила найбільшу кількість макетів криївок?
– Негативно! Я людина не публічна, а макети виготовляю для власного задоволення. Якщо б хтось захотів зайнятися подібним макетуванням, то я міг би стати консультантом, підказувати, ділитися досвідом. Не більше. А вип’ячуватися – ніколи!
