Найстрашніше на війні – розуміти, що твоя дитина може не пам’ятати навіть, як ти виглядав, якщо з бою ти не повернешся, розповідає боєць Віктор Бакалець.
Житель села Мишковичі, Тернопільського району, разом із бійцями 80-ої аеромобільної бригади днями повернувся додому на ротацію, пише 20хвилин.
Далі пряма мова бійця 80-ої аеромобільної бригади Віктора Бакальця:
“В зоні АТО був момент, коли нас почали обстрілювати з “Градів”. Тоді я собі уявив, як мене “двохсотим” привезуть додому, і що моя трирічна донька навіть не зможе мене згадати, коли виросте. Отоді я справді зрозумів, наскільки цінним є життя. І не знав яким богам дякувати, коли після обстрілу всі залишилися живими.
В зоні АТО вчаться не лише рити окопи та стріляти. Я, наприклад, почав готувати не гірше, аніж моя дружина. Хоча до того нечасто порався на кухні. Але на Сході ми з хлопцями і борщ готували, і вареники ліпили. А на Різдво навіть кутю варили.
На Різдво ми колядували під живу музику. І вчили хлопців із Центральної України наших колядок. Просто дізналися, що один із наших хлопців гарно грає на акордеоні. То ми з’їздили до місцевої школи і попросили на декілька днів музичний інструмент. Отак і вийшло…
Ще до мобілізації хотів взяти до себе кількох біженців зі Сходу. Тепер переконаний: тільки жінок і дітей. Про біженців я думав і до мобілізації. Відколи я повернувся зі Сходу, можу з впевненістю сказати, що біженців я би взяв і зараз. Але тільки жінок та дітей. Чоловіки призовного віку повинні воювати!
Не можеш воювати – печи хліб, працюй волонтером. На війні всі люди важливі, навіть ті, які не стріляють, бо без них на передовій би було сутужно. Я от працював водієм “Уралу”, возив бойові набої. Якщо ж не хочеш ні битися, ані допомагати – йди на іншу сторону – до сеператистів. І є люди, які саме так і роблять, на жаль.”
0352.ua
Далі пряма мова бійця 80-ої аеромобільної бригади Віктора Бакальця:
“В зоні АТО був момент, коли нас почали обстрілювати з “Градів”. Тоді я собі уявив, як мене “двохсотим” привезуть додому, і що моя трирічна донька навіть не зможе мене згадати, коли виросте. Отоді я справді зрозумів, наскільки цінним є життя. І не знав яким богам дякувати, коли після обстрілу всі залишилися живими.
В зоні АТО вчаться не лише рити окопи та стріляти. Я, наприклад, почав готувати не гірше, аніж моя дружина. Хоча до того нечасто порався на кухні. Але на Сході ми з хлопцями і борщ готували, і вареники ліпили. А на Різдво навіть кутю варили.
На Різдво ми колядували під живу музику. І вчили хлопців із Центральної України наших колядок. Просто дізналися, що один із наших хлопців гарно грає на акордеоні. То ми з’їздили до місцевої школи і попросили на декілька днів музичний інструмент. Отак і вийшло…
Ще до мобілізації хотів взяти до себе кількох біженців зі Сходу. Тепер переконаний: тільки жінок і дітей. Про біженців я думав і до мобілізації. Відколи я повернувся зі Сходу, можу з впевненістю сказати, що біженців я би взяв і зараз. Але тільки жінок та дітей. Чоловіки призовного віку повинні воювати!
Не можеш воювати – печи хліб, працюй волонтером. На війні всі люди важливі, навіть ті, які не стріляють, бо без них на передовій би було сутужно. Я от працював водієм “Уралу”, возив бойові набої. Якщо ж не хочеш ні битися, ані допомагати – йди на іншу сторону – до сеператистів. І є люди, які саме так і роблять, на жаль.”
0352.ua
