У вересні 2025 року виповнюється 150 літ від часу заснування філії товариства «Просвіта» в Тернополі. Зрозуміло, що ювілейна дата спонукає гідно відзначити таку знакову подію в історії Тернопільщини, розлого оповісти про просвітянських рух і його сподвижників, вшанувати пам’ять просвітян, котрі жертовно служили народній справі.
Загальновідомо, що вересня 1939 року Тернопільська окружна філія «Просвіти» була однією з найбільш чисельних та активних філій товариства в Галичині. Правда, переважно мовиться про її діяльність у 1920–1930-ті роки. Та великі заслуги Тернопільська «Просвіта» здобула ще до Першої світової війни. Врешті-решт більшість читалень товариства постали і вели свою національно-патріотичну роботу на території сучасної Тернопільщини в кінці ХІХ – у перше десятиліття ХХ століття.
У зазначеному контексті цікавим і маловідомим є початковий період діяльності «Просвіти» в Тернополі, зокрема час її заснування. Традиційно вважається, і ця інформація вміщена чи не в усіх діаспорних та виданих в незалежній Україні публікаціях з історії Тернополя. що філія товариства в цьому місті була створена на установчих зборах 29 червня 1876 року [2, с. 206–207; 3, с. 149] і провідну роль в цьому відіграв Олександр Барвінський – у той час вчитель Тернопільської вчительської семінарії, згодом звісний громадсько-політичний і культурно-просвітній діяч. Власне ця дата взята з мемуарів останнього, перша частина яких вийшла ще в 1912 році [1, с. 53].
Однак насправді ця дата не є вірною щодо заснування філії «Просвіти» в Тернополі. Взагалі-то добре відомо, що спогади, мемуари є творами суб’єктивними, інколи аж надто суб’єктивними, і їхні автори інколи або й часто чи то мимоволі, чи то цілком свідомо грішать замовчуванням правди.
Звернемо увагу на те, що у звіті головного виділу товариства «Просвіта» у Львові за період від 15 травня 1875 року до 15 червня 1876 року, який вийшов окремою брошурою, написано наступне: «Нову філію зав’язав виділ у Тернополі, до которої зголосилося дотепер понад 40 членів. Однако … філія Тернопільська не могла до сего часу розпочати свою діяльність по причині, що власть політична сему противиться. Виділ, боронячи свої права, зголосив рекурс до в. міністра і ожидає прихильного для товариства розрішення справи» [9, с. 5].
Це означає, що філія товариства «Просвіта» в місті існувала до 29 червня 1876 року, хоча офіційно не могла діяти через перепони австрійської влади, в якій провідну роль відігравали польські кола, що й докладали зусиль для стримування українського культурно-освітнього життя. Таким чином, постає питання про встановлення дати перших зборів, на яких було заявлено про створення філії товариства в Тернополі і після котрих здійснювалися заходи щодо її офіційного відкриття.
Відзначимо у зв’язку з цим, що заснування філії «Просвіти» в Тернополі було закономірною подією. У 1870-і роки місто поступово стає одним із провідних господарських і культурних центрів Східної Галичини, що було започатковано проведенням залізниці в 1871 році. В його державній гімназії працювали кілька викладачів-українців, навчалися чимало дітей з українських родин – священницьких. вчительських, селянських, міщанських і мрією учнів-українців, як і їхніх батьків, було здобути вищу духовну чи світську освіту. У вересні 1871 році відкрилася в місті двомовна вчительська семінарія і її директором був призначений українець Северин Дністрянський – батько майбутнього відомого правника, академіка Станіслава Дністрянського. Крім того, діяли реальна школа, виділова школа і кілька різнокласових народних шкіл. У Тернополі працювала значна кількість українських інтелігентів, передусім педагогів (вчителів, гімназійних викладачів), правників (судових радників, адвокатських кандидатів і 2 адвокати, нотарів), державних і приватних службовців тощо. Тож українське населення міста відзначалося все більшою громадською активністю, під проводом своєї інтелігенції намагалося позиціонувати себе самодостатньою національною спільнотою. Власне не варто забувати, що Тернопіль від свого заснування весь час був українським містом – як за кількістю «руського» населення, так і за духом і традиціями.
Ознайомлення з матеріалами, опублікованими у провідному українському журналі «Правда» у Львові впродовж 1875–1877 років без підпису (припускаємо, що їх автором був О. Барвінський. – П. Г.), дає змогу відтворити процес створення Тернопільської філії «Просвіти».
У номері часопису від 15 жовтня 1875 року в кореспонденції з Тернополя повідомлялося, що українці міста і навколишньої округи зібралися 29 вересня цього річ в залі магістрату на конституючі, тобто установчі, збори і «заложили в Тернополі філію Просвіти» [6, с. 742]. Всього були присутніми 50 осіб – жителі міста і навколишніх сіл.
На збори прибули зі Львова і виступили на них з промовами представники головного виділу «Просвіти» педагог, перший голова товариства Наталь Вахнянин та адвокат Володимир Ганкевич. Вів збори і виголосив невелику доповідь місцевий адвокат Володимир Лучаківський. Коротко промовляли О. Барвінський та деякі інші учасники зборів. Селянин з с. Гарбузова Михайло Бабій наголошував зокрема, що товариство має бути створене для «заспокоєння (вирішення – П. Г.) реальних потреб народу». Із цією думкою були згідні всі учасники зібрання.
Опісля обрали виділ філії в такому складі: голова – В. Лучаківський, заступник голови – судовий ад’юнкт Лев Шехович, секретар – О. Барвінський, члени виділу – професор гімназії Петро Левицький і катехит вчительської семінарії о. Северин Навроцький.
Членами новоствореної філії «Просвіти» зголосилися бути: з Тернополя – професор вчительської семінарії Віктор Загайкевич (батько майбутнього правника, відомого громадсько-політичного діяча Володимира Загайкевича), заступник вчителя гімназії, літератор Кость Горбаль, катехит гімназії о. Євген Алиськевич, священик Теодор Кордуба, вчителі народних шкіл Юрій Геців, Северин Загайко і Степан Трач, працівники суду Василь Загайко, Іван Коморовський, Зенон Котович та Остап Чвартацький, прокурор Григорій Лочинський, фінансовий урядник Федір Чарнецький, ветеринар Едмунд Сохацький, поштовий урядник Іван Максимишин, мельники Тома Кордуба та Онуфрій Ткачук, міщанин Микола Дудикевич, суддя у Великій Березовиці Йосип Сохацький; з околиці – священики Осип Барвінський (с. Гарбузів; брат Володимира та Олександра Барвінських), Йосип Вітошинський (с. Денисів; звісний хоровий диригент), Михайло Івасечко (с. Кам’янки), Михайло Кордуба (с. Острів), Олександр Поховський (с. Покропивна), Ілярій Роздольський (с. Стегниківці; він упокоївся 25 листопада 1876 р., проживши 36 літ), Йосип Соневицький (с. Бірки Великі), Йосип Студинський (с. Кип’ячка) і Григорій Чубатий (с. Ступки), дяк Михайло Сковронський і господар Іван Лунь (обидва із с. Острів) й ін. [6, с. 782–783]. Як бачимо, серед засновників товариства в Тернополі були представники всіх верств.
Варто зауважити, що деякі чільні інтелігенти-українці міста не брали участі в заснуванні філії «Просвіти». Так, на установчих зборах не було парафіяльного священника і Тернопільського декана о. Василя Фортуни – він був москвофілом. Не з’явився також директор Северин Дністрянський, схиляючись до тісної співпраці з поляками.
Однак розпочати свою роботу філія в Тернополі відразу не змогла, оскільки Галицьке намісництво відмовилося затвердити її статут (його уклав О. Барвінський). Справа полягала в тому, що філія конституювалась як окружна, а статут товариства «Просвіта» у Львові, розроблений його головним виділом і рекомендований як основа для повітових і міських філій, не передбачав підрозділів такого статусу на місцях. Тож використовуючи формальну причину, а фактично з політичних мотивів влада намагалися не допустити відкриття організації, яка мала стали провідною для українців Тернополя та округи. За полагодження справи й утвердження статуту філії взялися правники В. Лучаківський і Л. Шехович.
29 червня 1876 року члени філії «Просвіти» в Тернополі зібралися на другі загальні збори, ухвалили нову редакцію її статуту, який і був переданий у намісництво на затвердження. «Тим робом, мабуть, ввійде в житє філія тернопільська», – відзначалося в повідомленні з Тернополя в часописі «Правда» [7, с. 540]. Від головного виділу товариства у Львові прибув і виступав Володимир Барвінський, а от голова «Просвіти» Володислав-Валентин Федорович, який проживав у с. Вікні на Гримайлівщині, знехтував запрошенням тернополян, навіть не повідомив про причину своєї відсутності.
В. Барвінський заявив зокрема, що філія у Тернополі буде сильною підмогою товариству, коли в свій склад залучить багато інтелігенції, а якнайбільше міщан і селян. Учитель Іван Кізимович говорив про потребу видавати книжки для дітей народною мовою і за низькими цінами. О. Барвінський роз’яснив присутнім, «задля чого філія, зав’язана минувшого року, не могла досі війти в житє» [7, с. 540].
Було обрано виділ Тернопільської філії «Просвіти» із 7 осіб: голова, його заступник і секретар залишилися ті ж, а от новими членами виділу стали К. Горбаль і священник Є. Алиськевич, заступниками членів – міщанин Т. Кордуба і вчитель С. Трач. У товариство записалися 65 осіб (5 міщан і 6 селян, решта були представниками світської та духовної інтелігенції), причому 25 з них проживали в Тернополі. Як писала львівська «Правда», члени філії розійшлися «одушевлені додому» [7, с. 541].
Рескриптом Галицького намісництва від 25 серпня 1876 року діяльність окружної філії «Просвіти» в Тернополі була дозволена з 23 вересня цього ж року. Отже, час від проведення її установчих зборів і до дозволу на початок реальної роботи тривав рівно рік.
Після офіційного відкриття філії розпочалася звична в той час для членів «Просвіти» робота: влаштування святкових врочистостей, відзначення певних подій – минулих і тогочасних, вшанування пам’яті відомих українських діячів, поширення просвітницьких ідей серед населення, зокрема шляхом розповсюдження, читання книжок і періодичних видань, організації «відчитів» (лекцій) на різних зібраннях у Тернополі і навколишніх селах повіту, залучення нових осіб до товариства тощо. Філія спромоглася видати впродовж двох років 5 брошур на господарсько-виробничу тематику, що адресувалися селянам («Про худобу рогату», «Паша як її приготовляти і як подавати, щоби господар доховався гарної худоби» й ін.). Загалом результати роботи тернопільських просвітян були на початках скромними.
10 травня 1877 року відбулися треті загальні збори філії «Просвіти» в Тернополі. В той час вона нараховувала 85 членів. Головою її виділу обрали Л. Шеховича, заступником голови – В. Лучаківського, секретарем – К. Горбаля, скарбником – О. Барвінського, контролером – О. Тимчука, заступниками членів виділу – священиків Є. Алиськевича і С. Навроцького. Як стверджувалося в повідомленні журналу «Правда», на зборах було відзначено, що «найбільше прислужився філії отець Северин Навроцький, позаяк за його заходом міщани чим більше горнуться до Просвіти» [8, с. 282].
Із сказаного вище випливає ще одне питання, яке, на нашу думку, має бути розглянуте й уточнене. Мова йде про те, що донині чи не в усіх виданнях виняткова роль у створенні філії «Просвіти» в Тернополі і її діяльності на початковому етапі приписується О. Барвінському, стверджується, нібито він її заснував [9, с. 650]. Вважаємо, що факти переконують в дещо іншому: роль його в цьому процесі була вагомою, яке не провідною, не визначальною. Створювалася і розбудовувалась філія зусиллями кількох людей, принаймні усіх тих, котрі були обрані до її першого, другого і третього виділів.
Той факт, що О. Барвінський лише в 1883 році був обраний головою Тернопільської «Просвіти», також певною мірою говорить на користь нашого твердження. У 1881 році він не увійшов до керівництва філії, займаючись справами недавно організованої руської читальні [4]. Відомо й те, що в 1878 році О. Барвінський дав згоду бути в правлінні філії москвофільського Товариства ім. М. Качковського в Тернополі [10, с. 130] і він перебував на цьому становищі до 1881 року.
Оцінюючи його значну працю на початковому етапі існування Тернопільської філії «Просвіти», ми повинні віддати належне у цій важливій народній справі й іншим особам, чиї заслуги донині належно не поціновані. Вважаємо, що В. Лучаківський, С. Навроцький, П. Левицький, Л. Шехович, К. Горбаль прислужилися просвітництву в Тернополі у 1870-і роки не менше, ніж О. Барвінський. Зрозуміло, що переїзд останнього в 1888 році на нову працю у Львів послабив силу української просвітянської спільноти в Тернополі. У 1880-ті роки полишили місто також П. Левицький, С. Навроцький, К. Горбаль. Натомість до просвітянства прилучився Лев Рудницький – батько майбутнього відомого вченого-географа, академіка Степана Рудницького, прибувши у 1879 році в Тернопіль як викладач місцевої гімназії. Втратою для місцевої «Просвіти» стала смерть члена її виділу, професора гімназії Віктора Загайкевича прямо в класі під час уроку в лютому 1890 року.
Закінчуючи оповідь про заснування Тернопільської «Просвіти», наведемо і такий факт: викладач польської гімназії в Тернополі Олександр Мединський в своїй ґрунтовній розвідці «Powiat Tarnopolski pod względem oświatowym i kulturalnym» (1910) чітко вказує, що філію «Просвіти» в Тернополі українці заснували 29 вересня 1875 року і вона дала поштовх до організування та праці читалень, яких у 1908 році було в Тернопільському повіті 70 [11, S. 42–43].
У держархіві Тернопільської області зберігається великий пласт оригінальних документів про діяльність читалень «Просвіти» Тернопільщині, зокрема фонд 294 «Філія українського товариства «Просвіта» м.Тернопіль. 1901-1939 рр.», фонд 317 «Філія українського товариства «Просвіта» в м.Теребовля. 1903-1939 рр.», фонд 348 «Кременецьке повітове управління українського товариства «Просвіта». 1919-1936 рр.» та у фондах повітових староств і воєводського управління міжвоєнного періоду [12].
Таким чином, можемо однозначно стверджувати, що історія Тернопільської «Просвіти» бере свої витоки від 29 вересня 1875 року, коли зусиллями провідних українських інтелігентів, міщан і селян міста й навколишньої округи були організовані її установчі збори. 150-літня її діяльність ще чекає свого ґрунтовного дослідження.
Петро Гуцал
