Назва його походить від заснованого у ХVI ст. і тривалий період існуючого тут Василіанського монастирського комплексу. Але ця хронологія є доволі відносною.
Перша достовірна інформація про «пустинь» з’явилася в тестаментах ченців за 1640 та 1664 рр. Монастир займав важливе місце в тогочасному крайовому чернечому житті. В актових документах цього часу згадано церкву Св. Спаса «з кляштором чи монастирком», що знаходилась в красивій долині, оточеній лісистими горбами. За ревізією 1728р.тут перебувало чотири монахи. Настоятелем призначено о. Йосифа Перебігайло (за пастирського благословення митрополита Варлаама Шептицького). Для доведення факту існування монастирського комплексу пошлемося на одне твердження: ігумени монастирів Лапшинського та Лісницького (відповідно Іоан та Гедеон), разом з ігуменом Краснопущанського монастиря Психієм, поставили свої підписи під «Артикулом або Статутом чина инок. Св. Василія Великого», затвердженого в Унівському монастирі у серпні 1711 року.
Можливо, з цього часу відбувається занепад місцевого чернечого осередку. Адже, коли в двох майнових інвентарях Бережанського господарського ключа сер. XVIII ст., зазначено, що особливе місце серед дерев’яних церков краю, як архітектурно-мистецьке, так і світоглядне, займає сакральна пам’ятка в «Монастирку»; то вже про діючий монастир згадки відсутні взагалі.
Та церква продовжує функціонувати у своїй мистецькій значимості та духовно-світоглядній свідомості, продовжує залишатися місцем відпустів для жителів села і бережанців.
Але вже приблизно у 1880-х рр. храм отримує перші серйозні пошкодження. Правда їх швидко усувають силами місцевої громади. Цей факт зафіксовано в одному з регіональних часописів: «В урочищі Монастирок поблизу Лісник Бережанський парох Теодор Кордуба зайнявся відновленням монастирської церкви Преображення – пам’ятки давнини, що тоді дуже занепала».
У роки першої світової війни церква була майже повністю знищена – адже турецькі війська використовували її під конюшню. На поч. 1930-х рр. вона ще небула відновлена. Але уже через декілька років пізніше згадується як «скромно відбудована». Як про знану «пустинь» згадується місцевість на мапі історичних пам’яток Тернопільського воєводства (виконаній у червні 1926 р.), яка ідентична опублікованій в довіднику.
Описується, обмірюється й фотофіксується церква для складеного у 1930-х рр. «Реєстру пам’яток старовини воєводства Тернопільського». А в серпні 1935 р. магістр Єржі Занозінський здійснив опис пам’яток старовини Бережанського повіту з їх фотофіксацією та чорновими планами об’єктів. Серед описаних подано й дерев’яну сакральну пам’ятку в урочищі «Монастирок».
Загалом урочище «Монастирок», навколишні естетичні лісові та гідрологічні умови формували місцевість, яка вже на поч. ХХ ст. була однією з улюблених зон колективного відпочинку мешканців Бережан та гостей краю. Зокрема, у туристичних довідниках Т. Кунзека по Тернопіллі Бережани, як місцевість, з «подільських околиць одна з найкрасивіших… гідна уваги й ближчого пізнання». Урочище «Монастирок» позитивно виділялося серед виділеного. Зазначалося, що «церква з XVI ст., звана «Монастирком», знаходиться в красивій поляні, оточеній лісистими горбами. А вище неї знаходиться «нестійкий пісковий валун, з вирізьбленим у XVIII ст. великим зображенням Хреста, з яким пов’язані численні легенди».
Але після другої світової війни доля церкви була трагічною. Пам’яткоохоронні органи в нових ідеологічних обставинах не звертали на неї ніякої уваги. Було й знищено розп’яття на камені. Та в людській пам’яті вона залишилась символом сакрального, естетичного та морального проявів. Сюди приходили на неофіційні відпусти, відправи. Усе це не влаштовувало владні структури і на початку 1980-х рр. церква згоріла; зрозуміло, що не випадково.
У наші дні уже відбувається процес відтворення світоглядних та естетичних функцій урочища «Монастирок». Зведена каплиця, відтворено Розп’яття (правда, уже як «новотвір») на стінці «Чортового» каменю. Цю красу й символічний зміст органічно доповнює джерело.
Тому надіємось, що традиційно-усталений (світоглядний та духовний, естетичний та історичний) зміст урочища «Монастирок» залишиться за ним назавжди. І не так у вигляді повністю відтвореного автентичного вигляду, як символічного та привабливого культурного ландшафту асоціативного прояву в поєднанні з релігійно-паломницьким місцем (сакральним, фольклорним, трохи навіть містичним).
Джерело інформації: Парацій В. З матеріалів Х наукової конференції «Бережанська гімназія: сторінки історії», 2022 р.
Фото Марії Шевців.
