Річка Гнізна розділяє Теребовлю на західну (Старе місто) і східну (Нове місто) частини, між якими побудовано кілька мостів, деякі з них – з австрійських часів. Археологічні дослідження свідчать про давнє походження поселення. 2010 р. у місті розкопали житло трипільської культури. При розкопках замку в 2011 р. археологи знайшли добре збережене житло слов’ян (початок 10 ст.). У 1084 р. Теребовля стала столицею удільного князівства. За часів князя Василька Ростиславича місто розташовувалося в підніжжі Замкової гори.
Перша літописна згадка про Теребовль належить до 1097 р. (у “Повісті минулих літ”), коли в Любечі, що неподалік Києва, зібралися князі руських земель: Святополк Ізяславич, Володимир Всеволодович Мономах, Давид Ігорович, Василько Ростиславич, Давид і Олег Святославовичі, щоб об’єднатися для спільної боротьби проти ворогів. На цьому з’їзді за князем Васильком Ростиславичем (1067–1124) була закріплена Теребовельська волость. Проте його того ж року осліпили. Після смерті Василька правити у Теребовлі почав його син Іван.
Уперше слово “теребити” згадане в Іпатіївському літописі під 1014 р., де йдеться про підготовку походу князя Володимира проти свого сина Ярослава, який відмовився сплачувати данину. Володимир наказав “теребити” (розчищати) шлях та споруджувати мости. Під 1277 р. у цьому ж літописі оповідається про заснування іншого міста, для чого було наказано “теребити” – розчищати місце над берегом річки. Отже, назва Теребовля походить, імовірно, від старослов’янського слова “теребити” (корчувати, вирубувати ліс).
Відомі й інші версії щодо найменування міста. Наприклад, на думку професора Я. Рудницького, назву слід виводити від імені Теребослав, а за твердженням вченого-філолога М. Худаша – від імені Теребовіт, що побутувало в давньоруські часи. Також є леґенда про те, що на горі Покрівка колись стояли три хрести. Під ними були могили теребовлянського князя і його двох синів, які загинули під час навали монголів. Три хрести означали “три болі”, а вже від цього пішла назва Теребовля. Проте навала монголів була на 144 роки пізніше від першої згадки про місто.
16 лютого 1154 р. під Теребовлею відбулася битва між Галицьким князем Ярославом Осмомислом та Київським князем Ізяславом Мстиславичем, який переміг. Коли теребовлянським князем став Володимирко Володаревич, він об’єднав Перемиське, Звенигородське, Галицьке і Теребовлянське князівства зі столицею у Галичі. Після смерті у 1205 р. князя Романа Мстиславовича Галицько-Волинська держава розпалася, Теребовлянське князівство знову відокремилось і потрапило тимчасово під владу Угорщини.
Упродовж 1209–1223 рр. у Теребовлі князював Ізяслав Володимирович, про якого йдеться в “Слові о полку Ігоревім”. У 1211 р. біля р. Гнізна відбулася битва князя Ізяслава з угорцями, а у 1214 р. Теребовль спустошив польський король Лєшко Білий. Через 13 років угорський король Андрій ІІ здобув і знову ж таки спустошив Теребовль, а у 1241 р. замок та місто зруйнували татарські орди хана Батия. Протягом 1269–1289 рр. у Теребовлі князював Мстислав Данилович.
1340 р. Галичина була приєднана до Польського королівства. Місто стало одним із центрів королівської влади. 1366 р. Казимир III Великий перебудував і відновив замок. Теребовля була тоді містом на кордоні між Червоною Руссю та Поділлям, яке належало татарам. 1389 р. король Яґайло надав місту маґдебурзьке право, а у 1415 р. дозволив теребовлянському шляхтичеві Бартошеві Головацькому за військові заслуги у Грюнвальдській битві заснувати на лівому березі річки Гнізни Нове місто.
1434 р. Теребовля стала центром староства Галицької землі, яка належала до Руського воєводства; тут засідали земський суд та сеймики. 1498 р. поселення і замок знищили ватаги молдавського господаря Стефана III Великого, тому польський король Ян Ольбрахт звільнив місто на 8 років від податків.
Через своє прикордонне розташування Теребовля зазнавала нападів татарів у 1453, 1467, 1503, 1508, 1515, 1575, 1624 роках. У 1518 і 1530 рр. король Сиґізмунд II надав Теребовлі привілей на проведення щосуботи ярмарків, а від 1555 р. – право брати мито з мостів і доріг. У складі Королівства Польського та Речі Посполитої Теребовля – центр ґродового староства, а з 1569 р. – один з повітових центрів Галицької землі Руського воєводства.
1572 р. датована одна з міських люстрацій, згідно з якою в Теребовлі було 248 домів, 2 священики і 10 євреїв. За люстрацією 1616 р. у місті – 246 домів, у т. ч. 45 порожніх, 8 єврейських господарств, 4 коморники, 6 крамарів, 2 пекарі, 4 різники; 1664 р. – 6 єврейських родин. Також відомо, що в 17 ст. у місті була дерев’яна синагога. 1765 р. єврейська громада налічувала 89 господарств. У 19 ст. у місті діяли щонайменше 2 синагоги, в т. ч. стара дерев’яна.
Єврейська громада переважно жила в Старому місті і мала окремий цвинтар. Під час Першої світової війни єврейський квартал згорів, оскільки було багато дерев’яних будівель; частина єврейських сімей виїхала з міста. 1941 р. в Теребовлі проживали близько 1700 євреїв. 1942 р. під час німецької окупації єврейський квартал був перетворений на ґетто; частину євреїв відправили в концтабір у Белзець або вбили на місці; понад 3 тисячі розстріляли 1943 р. в яру біля села Плебанівка.
Теребовлянський замок має багату історію, початок якої губиться у княжих часах. Приблизно у 1080-х рр. теребовлянський князь Василько Ростиславич збудував на крутій горі дерев’яний замок, який фахівці вважають першим замком; його, ймовірно, у 1241 р. остаточно знищили орди хана Батия.
Після того, як Червону Русь захопив польський король Казимир Великий, Теребовля стала прикордонним містом. На місці княжого замку в 1360 р. спорудили невеликий кам’яний замок. Після неодноразових нападів татарів і турків теребовлянський староста Анджей Тенчинський у 1534 р. капітально відремонтував замок.
1594 р. укріплене місто і замок здобув Северин Наливайко, захопивши великі запаси зброї, пороху, продовольства, одягу і 150 коней. Мешканців міста польська влада обкладала непосильними податками і численними повинностями, що викликало опір і повстання. У 1616 р. королівські загони придушили бунтівників, а керівників К. Шуцького і Д. Малиша – стратили.
До 1625 р. замок перетворився в руїни, відновлювати які було недоцільно. Будівництво нового замку розпочав у 1631 р. теребовлянський староста Олександр Балабан; у 1632 р. завершено спорудження мурованого палацу, згодом постали два дерев’яних будинки, кухня, пекарня і криниця, муровані підсобні приміщення; підземелля використовували як в’язницю. Стіни і вежі мали багато бійниць, укріплених тесаним каменем; збудовані в два яруси. На спорудження нового замку витратили 9000 золотих.
У середині 17 ст. Теребовлю обнесли валом і частоколом із брамами: Кам’янецькою, Галицькою та Львівською. За люстрацією 1664 р. замок мав муровані й дерев’яний будинки всередині, мурованy криницю. Фортецю увінчували три вежі: шляхецька, наріжна і брамна. При замку було 20 гайдуків і гармаш-німець.
Перші згадки про церкву святого Миколая датовані 1614 р. Це був унікальний зразок оборонної культової споруди із закритим бойовим ярусом. Церква мала два куполи під білою бляхою і третій малий, критий ґонтою. У храмі був великий вівтар старовинної різьбярської роботи з образом Матері Божої на дереві, з гарними шатами, із золотими та срібними оздобами (до 1939 р. ікону закривала блакитна завіса, яку відкривали в день храмового свята, а також при шлюбі).
1673 р. Чудотворну ікону Теребовлянської Божої Матері перенесли до собору святого Юра у Львові. Донині у церкві святого Миколая зберігається копія цієї ікони. 1662 р. Ян-Казимир спеціальним документом підтвердив священикові Гелофрегові Римбалі право на попівство. В 1734 р. з дозволу митрополита Атанасія Шептицького коштом Антонія Римбали, пронунційного пароха Теребовлі та щедрих пожертвувань багатьох міщан, храм перебудували і спорудили муровану дзвіницю із сімома дзвонами і скарбницею.
Поряд з церквою святого Миколая стараннями греко-католицької парафії і теребовлянського декана о. Івана Залуцького збудували лікарню, на місці якої згодом постала двоповерхова кам’яниця, в якій діяла руська (українська) читальня. 1988 р. кам’яницю знесли як аварійну, залишивши церкву святого Миколая з дзвіницею. 1929 р. на церковному подвір’ї, зліва від вхідної брами, встановлено пам’ятник-піраміду воякам УГА із стрілецьким хрестом на вершині (проект Ярослава Мохнацького).
Ченців-кармелітів у Теребовлю запросив староста міста Петро Ожига, приблизно у 1617 р., виділивши їм місце для будівництва на лівому березі р. Гнізна, де згодом постали невеликий дерев’яний костел і монастир. 1624 р. шляхтич Микола Осинський подарував монастиреві броварню, крамницю та житловий будинок поблизу Гнізни.
У 1635 р. звели мурований монастир і костел, 1640 р. за допомогою власника с. Лошнів Адама Комарівського будівництво завершили. Ансамбль монастиря складався з костелу Успіння Діви Марії, двоповерхового монастиря, дзвіниці, пасіки, городу, саду і конюшні.
Територію монастиря оточував оборонний мур із чотирма двоярусними наріжними вежами, оснащеними бійницями. Головний вхід мав вигляд проїзної арки, над якою у 19 ст. надбудували триарочну дзвіницю. Під час польсько-турецьких війн у другій половині 17 ст. були пошкоджені дві вежі костела.
У середині 18 ст. костел відреставрували. Стіни і склепіння покрили фресками, які виконав Йосиф Майєр – один з найкращих майстрів фрескового стінопису Речі Посполитої. Кошти на всі потреби виділили подільська баронеса Єлизавета Дульська та її чоловік Самуель (1749 р. похований в гробниці у підвалі костелу). Їхні портрети, як і портрети старост П. Ожги і С. Потоцького, висіли на стінах захристія храму.
Монастир має двоповерховий корпус келій. У його наріжному корпусі розміщена каплиця. Після реставрації костел і монастир у 1781 р. освятили. Протягом 1810–1927 рр. за згодою ченців-кармелітів костел використовували для парафіяльних цілей, бо дерев’яний парафіяльний костел згорів.
У роки Першої світової війни монастир не постраждав, костел був закритий. З роками він занепадав і помалу руйнувавсь. У післявоєнні часи костел використовували як складське приміщення; 1987 р. тут трапилася пожежа. 1990-х рр. у процесі реставраційних робіт костел переоблаштували на церкву святого Володимира. Нині в приміщенні колишнього монастиря кармелітів діє духовна академія УАПЦ.
Під час Національно-визвольної війни 1648–1676 рр. Теребовля була одним із центрів народного руху на Галицькому Поділлі. У місті вибухнуло повстання і населення перейшло на бік Богдана Хмельницького, який у 1648 р. побував на замковій території (польська шляхта здала фортецю без бою). 1651 р. козацькі війська захопили околиці міста.
У 1656 р. знову спалахнуло народне повстання проти шляхти. За цей період місто зазнало значних руйнувань, загинуло багато його жителів. За люстрацією 1664 р. у Новому місті залишилося тільки 17 заселених будинків, а Старому – 7. Із єврейської громади продовжували проживати 6 осіб, із численних ремісників та торговців – 2 різники.
У 1652, 1721 і 1770 рр. краєм прокотилися епідемії (“морова зараза”), захопивши місто й околиці. У 1662, 1672, 1675 рр. Теребовля знову зазнала руйнівних нападів турків і татарів. Зокрема, 11 червня 1675 р. відбулася битва під Теребовлею. Місто було кілька днів в облозі 10-тисячної армії зятя султана Мехмеда IV Ібрагіма Паші. Теребовлю захищали тільки 80 жовнірів, невелика кількість шляхти і 200 мешканців. На таємній нараді Ян-Самуель Хшановський запропонував припинити опір.
Цього моменту до кімнати увійшли жінки з дітьми. Вперед вийшла Софія Хшановська і, показавши в руках два кинджали, сказала: “Немає і бути не може жодних переговорів із загарбниками. Будемо битися разом! Або помремо, або відіб’ємо ворога. До тебе звертаюсь, муже мій, і заявляю, що один кинджал вразить твоє серце, а другий – моє, якщо у них погасне любов до свободи і честі Вітчизни”.
Ці слова підбадьорили воїнів, і вони з останніх сил утримували оборону, поки не підійшла очікувана допомога на чолі з королем Яном Собеським. За цей подвиг жителів Теребовлі на 10 років звільнили від податків, а вдячні мешканці встановили Софії Хшановській пам’ятник неподалік замку. 1687 р. татари зруйнували замок, і його більше не відновлювали. Руїни замку збереглися до наших днів, стали своєрідною візиткою Теребовлі.
1765 р. у місті було 335 господарств, костел, монастир кармелітів, дві церкви, а за містом на горі – василіянський монастир.
Від 1772 р. Теребовля належала до Австрійської імперії, за винятком 1810–1815 рр., коли за умовами Шенбруннського мирного договору передана Російській імперії (15 жовтня 1810 р. було створено Тернопільський край, а в його межах 1814 р. організовано ще один (третій), додатковий округ – Теребовлянський).
Під владою Ґабсбурзької монархії місто спочатку належало до Тернопільського округу (за адміністративною реформою 1782 р.). За люстрацією 1776 р. у Теребовлі – 246 будинків християн і 89 єврейських господарств. 1777 р. влада закрила Підгорянський монастир, ліквідувала війтівства і встановила маґістрат.
1854 р. утворений Теребовлянський повіт у складі Тернопільського округу (дистрикту) Королівства Галичини та Лодомерії. Діяли державні установи: повітовий суд, староство та ін. 1867 р. було скасовано поділ на округи, а Теребовля залишилася одним з повітових центрів Галичини. 3 серпня 1885 р. у Теребовлі перебував Іван Франко разом із представниками української інтеліґенції. Протягом 1895–1898 рр. із Теребовлі до Арґентини, Канади, США, Франції еміґрувала 41 родина.
25 листопада 1896 р. завершили будівництво ділянки залізничної колії Тернопіль–Копичинці. Споруджено залізничний вокзал, що діє донині. В міжвоєнний період та під час німецької окупації крізь теребовлянський ліс пролягала лінія вузькоколійної залізниці, яка з’єднувала каменоломню в селі Застіноче і станцію в Теребовлі поблизу цегельного заводу. Тут перезавантажували каміння з вузькоколійки на звичайну залізницю.
Від 1898 р. в Теребовлі розміщувався 2-й полк драґунів австро-угорської армії; 1914 р. базувався вже лише 2-й дивізіон цього полку. Також у місті впродовж двох десятків років стояли полки фельд’єгерів, наприклад, за станом на 1914 р. – Угорський батальйон фельд’єгерів № 32.
У 1900 р. почав виходити урядовий тижневик староства і шкільної ради, від 1914 р. – польськомовний часопис “Ziemia Trembowelska” (“Земля Теребовлянська”), 1932 р. світ побачили перші номери місячника “Czar Wiersza” та першого україномовного тижневика “Плуг”. З приходом радянської влади вона припинила видання цих газет, натомість почала виходити газета “Сталінський шлях” (у різні роки – “Ленінський шлях”, “За комуністичну працю”, “Трудова слава”), під час німецької окупації випускали газету “Теребовлянські вісті”. Від 1992 р. виходить газета “Воля” (співзасновники – районна рада, райдержадміністрація, районна рада товариства “Просвіта” та колектив редакції).
Активне культурне життя української (руської) громади у Теребовлі розпочалося наприкінці 19 ст. 1885 р. у місті було створено першу бібліотеку при товаристві “Читальня” (бібліотекар Семко Дроздик), 1892 р. засновано товариство “Руська бібліотека”. Згодом мешканці Теребовлі отримали дозвіл на відкриття філії товариства “Просвіта”.
1906 року в окремому будинку була відкрита читальня товариства “Просвіта”, яка стала центральною у повіті. Під час Першої світової війни читальню закрили, згодом її відновили, і вона діяла до 1939 р. В той самий період у передмісті Сади функціонували дві філії центральної читальні. Також у міжвоєнний період у місті діяла велика польська бібліотека.
Окрім “Просвіти”, на початку 20 ст. у Теребовлі працювали філії товариств “Рідна школа”, “Українська бурса”, “Сокіл”, “Січ”, “Луг”, “Пласт”, “Захоронка”, “Союз Українок”, Український студентський гурток (обидва, від 1922 р.), Товариство допомоги українським інвалідам, Товариство охорони військових могил та інші.
1907 р. у перебудованих приміщеннях кавалерійських казарм відкрили державну гімназію з польською мовою навчання та українську бурсу (гуртожиток). За станом на 1914 р. тут навчалося майже 600 учнів, у т. ч. 280 поляків, 150 українців та 160 євреїв. Багато українських дітей відвідували українську гімназію у Тернополі.
Під час Першої світової війни Теребовлянська гімназія припинила роботу і була відновлена 1919 р. Окрім гімназії, у міжвоєнний період у місті діяли початкові школи: для хлопчиків – на першому поверсі міської ратуші й для дівчаток – на вул. Яна Собеського.
В центрі міста була польська бурса ім. Адама Міцкевича, у Садах – початкова школа. 1939 р. радянська влада закрила гімназію і на її базі відкрила дві середні школи – українську і польську. З приходом німців функціонували лише дві семикласні народні школи в Теребовлі й одна в Садах; була відкрита торговельна школа з двома відділами: торговельним і бюровим (припинила функціонування з приходом радянських військ). У 1945 р. у місті працювали дві школи, в яких навчалися 630 учнів.
Під час Першої світової війни чимало теребовлянців воювали на її фронтах. У Леґіоні УСС перебували Євген Филинський (1896 р. н.), Зенон Яворський (1895 р. н.) та ін. Від кінця 1918 р. місто нетривалий час було під контролем ЗУНР. В УГА служили Петро Баснюк, Тимофій Воробець, Яків Галандзій, Михайло Забара, Дмитро Кирилось, Іван Козак, Федір Маковський, Петро Палійчук, Семен Піцунь, Володимир Радловський, Іван Скоморовський, Іван Стечишин, Антін Чорний, Йосип Яремчук, Павло Яремчук, Петро Яськів; майже усі вони були активними членами товариств “Просвіта”, “Рідна школа”, Повітового союзу кооператив та інших об’єднань.
Від грудня 1918 р. у Теребовлі проходило вишкіл українське військо. У червні 1919 р. місто захопили підрозділи польської армії. 10–11 червня 1919 р. кіннота УГА розгромила польські війська під Теребовлею та Іванівкою. 19 вересня 1920 р. польські війська знову захопили місто.
Згідно з переписом 1921 р. у Теребовлі було 1222 будинки, в яких проживали 7015 мешканців (3338 чоловіків та 3677 жінок; 3737 поляків, 2196 русинів, 1077 євреїв, 1 німець та 4 особи інших національностей); 2890 римо-католиків, 2632 греко-католиків, 1486 іудеїв, 7 інших.
У 1929 р. споруджено римо-католицький парафіяльний костел святих Петра і Павла (автор проекту – професор, доктор інженерних наук Адольф Жижка-Богуш). Великих зусиль для його будівництва також доклав латинський ксьондз Єловіцький. Костел побудований в стилі старої християнської базиліки і може вмістити 2000 парафіян. На площі перед входом у костел стояла велична “фіґура” Спасителя з хрестом на плечах.
Упродовж 1946–1950 рр. костел використовували як склад “Заготзерна”, від 1956 р. – як районний Будинок культури. 29 червня 1993 р. до Теребовлі прибули Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Антоніо Франко та єпископ – помічник архієпископа Львова Маркіян Трофим’як, і приміщення костелу офіційно передали в користування римо-католицькій громаді.
1 серпня 1934 р. утворено сільську ґміну Трембовля, до якої увійшли навколишні давніші ґміни. У Теребовлі був адміністративний центр ґмінної влади, проте саме місто утворювало окрему міську адміністративну одиницю і не належало до цієї ґміни.
У 1930-х рр. Теребовля залишалася порівняно відсталим містечком у економічному та культурному плані. Тут діяли дрібні кустарні майстерні, каменоломня, цегельний завод, де працювали 354 робітники; швидко розвивалися кооперативний рух, торгівля. Було споруджено 3-поверхові будинки, де розмістилися близько 10 крамниць, у т. ч. чеської фірми взуття “Батя”. 1933 р. відкрито стадіон і музей, 1938 р. – 7-річну школу і басейн відкритого типу. До Другої світової війни у місті діяли “Музей Теребовлянський” та повітовий музей у монастирі кармелітів.
До вересня 1939 р. у Теребовлі дислокувався 9-й полк Малопольських уланів, який був розбитий після нападу Третього райху на Другу Річ Посполиту у вересні 1939 р. Командував полком майбутній керівник Армії Крайової Таудеш Коморовський.
Від вересня 1939 р. Теребовля – під радянською владою. Місто стало центром Теребовлянського району. Закрито українську гімназію, політичні й культурно-освітні організації та установи; репресовано діячів українського національно-визвольного руху, гімназистів.
джерело
Під час Другої світової війни місто зазнало бомбових ударів німецької авіації, зокрема 7 вересня 1939 р. – по залізничному вокзалові й мосту біля села Плебанівка. 22 червня 1941 р. німецька авіація знову бомбила аеродром неподалік Теребовлі, де базувався 86-й бомбардувальний авіаполк Червоної армії. До березня 1944 р. місто – під нацистською окупацією. 3а час окупації понад 1000 жителів Теребовлі вивезено на примусові роботи до Німеччини. У місті було організовано ґетто для 3-х тисяч євреїв Теребовлі й навколишніх сіл; на початку червня 1943 р. їх розстріляв у яру під залізничним віадуком біля с. Плебанівка.
Після другого приходу радянська влада здійснювала репресії проти діячів українського націоналістичного підпілля, зокрема в жовтні 1947 р. відбулися масові вивезення до Сибіру теребовлянців, запідозрених у зв’язках із ОУН і УПА. Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни 78 чоловіків загинули, 35 – пропали безвісти; із с. Сади 17 – загинуло, 28 – пропали безвісти.
Від 1944 р. розпочалося відновлення господарства міста: запрацювали цегельня, маслозавод, дві промислові артілі, МТС, відтак – промкомбінат, електростанція, взуттєва фабрика, заклади охорони здоров’я, кінотеатр, технікум. Згодом побудовані завод сухого знежиреного молока, корпуси взуттєвої та фабрики ялинкових прикрас, універмаг, гастроном, критий плавальний басейн, приміщення райсанепідемстанції та побуткомбінату, дві ЗОШ, школа-інтернат (нині НВК), новий навчальний корпус школи для глухонімих дітей, три дитсадки, понад 20 багатоквартирних житлових будинків; завершена газифікація міста.
Також розпочалася відбудова автомобільних доріг. На Теребовлянщині цим займалися районний шляховий відділ райвиконкому (керівник відділу – Адам Липницький та шляхова експлуатаційна дільниця (начальник Іван Бугель).
1961 р. Теребовлянській міській раді було підпорядковано село Боричівка, а 1965 р. – село Сади.
джерело
Від 1990 р. у місті діють районні організації товариств “Просвіта”, “Союз Українок”, “Меморіал”, Національної спілки краєзнавців України, Спілки політв’язнів і репресованих, Братства ОУН-УПА, Всеукраїнського об’єднання ветеранів та інші. У 1996 р. Теребовлі надано статус державного історико-архітектурного заповідника.
ПАМ‘ЯТКИ:
- пам’ятки архітектури національного значення – св. Миколая (1614, реставрована у 1990, УГКЦ, храм має відпустове місце, у ньому зберігаються копія чудотворної ікони Теребовлянської Матері Божої та мощі св. Миколая), св. Володимира (перебудована з Успенського костела і реставрована 1990, УАПЦ), римо-католицький костел святих Петра і Павла (1927, відреставрований 1989),
- церкви Зіслання Святого Духа (2011, Сади) та Покрови Пресвятої Богородиці (2011, Садики),
- пам’ятники:
- Тарасові Шевченку (1954, скульптор Я. Чайка; на новому місці встановл. у 1991),
- меморіал діячам ОУН і воякам УПА (1995),
- князю Василькові Ростиславичу (1997, скульптор П. Кулик),
- Іванові Франку (1999, скульптор В. Одрехівський),
- Степанові Бандері (1999),
- Софії Хшановській (2012, скульптор обох – Роман Вільгушинський),
- закатованим студентам Теребовлянської гімназії (2001),
- Героям “Небесної сотні” (2014, скульптор Микола Шевчук),
- пам’ятний хрест воякам УГА (1929, відновлений 1990),
- пам’ятні знаки солдатам, полеглим у роки німецько-радянської війни (1984, у передмісті Сади), до 60-річчя депортації українців з Польщі (2004), воїнам-“афґанцям” Теребовлянщини (2008),
- меморіальна таблиця закатованим у Теребовлянському райвідділі НКВД
- та інші.
Наприкінці 19 ст. у Теребовлі було споруджено чимало будинків, які належать до місцевих архітектурних пам’яток; це, зокрема:
- двоповерхова ратуша у класичному стилі (вхідну групу завершує портик, будівлю вінчає вежа з механічним годинником-курантами, що відбивають кожну годину, а також кожні 15 хвилин;
- будівля залізничного вокзалу (1896), котра за більш як 100 років майже не змінилася;
- будинок гімнастичного товариства “Сокіл” (1905; у 1950-х рр. – кінотеатр, згодом – дитяча спортивна школа);
- триповерховий будинок “Рідної школи” (1907, споруджений за сприяння директора української комунальної каси Т. Томашевського; кошти на будівництво були отримані від каси “Поміч”);
- будинок друкарні Геллєса (кінець 19 ст.);
- будинок пошти (1862, нині приватний будинок).
Тоді ж постало багато кам’яниць заможних міщан: будинок архітектора Геваніцького, будинок архітектора Закржевського, двоповерховий біля Покрівки (1912 р., про що свідчить дата на фасаді). 1935 р. збудовані повітове староство (тепер дитяча лікарня) і два корпуси лікарні (тепер – лабораторія та пологовий будинок).
Нині у Теребовлі функціонують: кледж культури та мистецтв (від 2004 р. тут діє навчально-консультаційний пункт Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв України), НВК (колишня гімназія та спецшкола для слабозорих дітей), три ЗОШ 1–3 ступенів, навчально-реабілітаційний центр (для глухонімих дітей), три бібліотеки, три дитячих садочки “Сонечко”, “Ромашка” і “Теремок”, районний Будинок культури, Центр позашкільної роботи дітей та юнацтва, станція юних техників, Будинок дитячої творчості, спортивна і музична школи, Теребовлянський краєзнавчий музей (від 1999 р.), центральна районна лікарня, центр первинної медико-санітарної допомоги, станція переливання крові, стоматологічна поліклініка, лабораторія Держсанепідемслужби; стадіон “Колос”; парки ім. Т. Шевченка та “Молодіжний”, сквер князя Василька.
Також в Теребовлі є багато садових насаджень, що послужили основою назви двох великих частин міста: Сади й Садики. Вже традиційним став реґіональний фестиваль мистецтв “Забави у княжому місті” (від 2009). Нині у Теребовлі працюють ВАК “Теребовлянська взуттєва фабрика” (від 1946 р.), ТзОВ “Орбітал” (виготовляє ялинкові прикраси), ТзОВ “Феро-пласт” (у передмісті Сади; виробництво промислового пінопласту), цегляний завод “Домобудівник”, кілька АЗС, автостанція, залізничний вокзал.
