“Галицьке королівство, яке було утворене за сприяння Наполеона Бонапарта, проіснувало всього всього п’ять місяців. Але ж, які були тоді перспективи. 27 травня 1809 року війська герцогства Варшавського вторглися у Галичину, відібрали, у австріяків, Львів і проголосили вихід галицького краю з-під Австрійської монархії (власне, Габсбурги, пів століття перед тим, анексували польські землі і тому Польщі, у той час, як держави, не існувало), – відзначив Микола Бандерівський. – Через кілька днів після тих подій, а саме: 2 червня 1809 року у Львові було проголошено створення (далі – офіційна назва): “Королівства Обох Галіцій під протекцією Його Величності Імператора і Короля Наполеона Великого”. Причому, військову адміністрацію у Львові і на теренах Галицької України очолив 35-літній бригадний генерал Александр Антоній Ян Рожнецький – український шляхтич родом з Поділля. Тоді ж у Львові був створений Військовий Тимчасовий Уряд”.
Після офіційного проголошення держави, одразу ж почалося створення регулярної армії королівства Обох Галіцій, яка отримала назву “військо галицько-французьке”. Причому, формування цієї армії відбувалося одночасно у двох центрах: західне угрупування – на Холмській Русі і на Підляшші, і східне угрупування – на Західному Поділлі і на прилеглих територіях (циркулі: Тернопільський, Золочівський, Заліщицький, Бережанський, Жовківський, Стрийський і Сандомирський).
“Вже через два місяці після проголошення згаданого галицького Королівства – в середині серпня 1809 року було сформовано 6 кавалерійських полків (kawaleria galicyjsko-francuska), з яких п’ять уланських, один гусарський, а також три піхотних полки. Під Тернополем був сформований кінний загін (близько 200 шабель) під командою полковника К.Розвадовського, а також єгерський батальйон (300 штиків) під командою відставного лейтенанта австрійської служби Ю.Мархоцького, до якого приєдналися невеликі загони єгерів полковника Я.Чосновського і барона Єжи фон Гогендорфа. Натомість, у Стрийському і Сандомирському циркулях були утворені піші і кінні загони під загальним командуванням поручика Петра Терлецького. Тоді ж, в Бережанах, сформований кавалерійський ескадрон під командою Алоїза Циковського, а у Бродах – розгорнуто регулярний піхотний полк”, – написав Микола Бандерівський.
Починаючи з 9 червня 1809 року центром мобілізації галицько-французьких військових формувань став військовий табір у містечку Дзвиняч на півдні Тернопільщини, куди стікалися також добровольці. Отож, ідея самостійної держави (непольської, і неавстрійської) настільки опанувала місцевим населенням, що на кінець липня 1809 року загальна чисельність організованих і екіпірованих військ королівства Обох Галіцій на сході, налічувала 5000 солдат і офіцерів. І командирами цих військових новостворених галицьких формувань були українці, німці, австріяки, поляки.
“Наприкінці липня – на початку серпня 1809 року Наполеон Бонапарт, намагаючись зберегти суверенітет королівства Обох Галіцій, все таки, вибрав кандидатом на його престол, Великого герцога Вюрцбургського, Фердинанда ІІІ. Однак, непродумана тактика військ герцогства Варшавського призвела до того, що Львів довелося залишити і відступити під Замостя. В результаті цього оголення фронту, два плацдарми формування галицько-французьких військ (східний і західний), виявилися розділеними смугою шириною 200-230 кілометрів, яка котролювалася ворогом – австрійськими дивізіями”, – пояснив пан Микола.
Отож, королівство Обох Галіцій проіснувало всього п’ять місяців: від 2 червня 1809 року до 14 жовтня 1809 року, коли був підписаний Шенбруннський мирний договір (Traite de Schonbrunn), а сам Військовий Тимчасовий уряд цього державного утворення працював до 31 грудня 1809 року.
У дописі використано матеріали з наступних ресурсів:
