Що би мав означати вчорашній обмін зневажливими грубощами?
Те, що для росії Україна була, є й ще більше буде повністю десуб’єктизована. Ніхто ні про що ні в якому форматі не говоритиме напряму.
Не лише тому, що Київ є нелегітимним в очах кремля, і не тому, що «лєнін створив Україну» – а тому що наддержава розмовлятиме з іншою наддержавою. Саме тому посил з Орєшніком адресовано Америці й Заходу – це їм задиристо запропоновано провести «дуель» на прикладі об’єктів у Києві.
Обсценна лексика у відповідь («маємо справу з відморозками, путін – старий фантазьор»), якою би влучно-ненависною вона не була, – вона від безсилля. Особливо – довбойоб. Для гальорки – згодиться. Та коли перша особа демонструє тотальну неконтрольованість емоцій – ділу це не поможе. Навпаки, це фатально видає безпорадність. Усі ж бо чудово розуміють, що розмова навколо рішення щодо війни й фіксації нового фактичного кордону вестиметься на кілька щаблів вище. Бо ці щаблі й фінансують війну, як не надимай торс і скільки матюків не вживай.
Позаяк Київ десуб’єктизований для москви, лишається дізнатися, чи так само він є десуб’єктизований і для Трампа. Поки що все на це опосередковано вказує.
Основна інтрига: чи матиме Трамп у загашнику потужно-дієві козирі (приміром, нафтові санкції проти росії, арешти танкерів тощо) на той випадок, коли путін пошле його. Бо таке більш, ніж імовірно.
Варіянт іще більше накачувати Україну зброєю – для Вашингтона такий самий тупиковий, як і вмити руки, лишивши десуб’єктизований Київ наодинці з перспективою зазнати таких територіяльних утрат, у порівнянні з якими Стамбульський ескіз виглядатиме ще огого.
Потрібні козирі, сер.
А нашим – міцні нерви, а не рівень гопоти. Не дивно, що це спричинило такі млосні овації. Безсилі емоції же ж треба виміщати.
Остап Дроздов
