Її не побачиш на телеекранах чи на шпальтах газет. Вона не хизується статусом дружини міського голови, не «світиться», як це зазвичай роблять другі половинки публічних осіб, у всіх без винятку ЗМІ. Ця жінка вкрай рідко спілкується із журналістами, натомість більше уваги і турботи приділяє своїй сім’ї, а також власній справі.
Скажу чесно: коли ми по телефону обмінялися кількома фразами й домовилися про інтерв’ю, думала, що розмова вийде «сухою» і короткою. Я сформувала список конкретних запитань і була морально готова до «колючої бесіди». Та коли ми зустрілися, співрозмовниця одразу ж розбила всі мої стереотипи. Бесіда потекла, мов із давньою знайомою, щирою та відкритою.
Знайомтеся — Олена Надал, мати, підприємець, дружина міського голови Тернополя.
— Олено, як це бути дружиною мера? З якими труднощами доводиться стикатися?
— Не дивуйтеся, коли скажу, що це вже звичка. Так, звучить дивно, але коли говорю про звичку, то маю на увазі хороше розуміння цього слова. Коли ми із Сергієм одружувалися, то говорили одне одному, що будемо разом і в щасті, й у випробуваннях. От нині маємо такі випробування. Пригадую події квітня 2014-го, коли невідомі особи штурмували міську раду. Тоді біля нашого будинку стояла охорона, і було емоційно важко переносити ці події. Та й переживала за чоловіка — нині час непевний. У такі моменти часто думаєш: краще б Сергій був «звичайною» людиною, поза політикою. Та розумію, що це його покликання. Тож доводиться пристосовуватися до всіх оцих стресів, випробовувати свої нерви і триматися.
Я ж насправді люблю затишок, спокій. Люблю, коли біля будинку ростуть квіти, багато квітів. Ціную друзів, які залишаються вірними у будь-яких ситуаціях. Оце є справжні друзі, які з тобою завжди щирі і відверті, на яких можна покластися.
— Вашого чоловіка часто називають доволі жорстким в управлінні. Він вдома також такий?
— Ні (сміється – Авт.) Навпаки: в сім’ї він люблячий батько і чоловік. Сергій насправді не жорсткий, а дуже вимогливий, у тому числі до себе й рідних, любить лад у всьому. Думаю, що ми нічого не встигали б зробити, коли жили би в іншому ритмі. А той ритм – просто шалений. У чоловіка завжди дзвонить телефон, він постійно в напрузі, адже в будь-який момент доведеться зірватися з місця і їхати на роботу.
У такому ритмі нам залишається дуже мало часу, аби просто посидіти й поговорити, нікуди не бігти, не спішити, відірватися від справ. Нам бракує отого звичного сімейного затишку, який був раніше. Можливо, напружена робота і мінімум часу для того, щоб провести спокійно час із сім’єю, роблять нас жорсткими, у чомусь колючими…
— А увага людей і тягар «статуса»?
— Це друга складність після напруженої роботи. Я якось жартувала: бути дружиною міського голови — це коли чуєш, чого більше «не можна», аніж «можна». Для оточення ти фактично міський голова номер 2. До тебе теж ідуть зі своїми проблемами, негараздами, вірять, що ти теж їх можеш вирішувати. Тому я добре розумію чоловіка, як йому доводиться на роботі. Тому вдома намагаюся створювати всі умови, аби Сергій хоч трішки відпочив. Мені хотілося б, як і будь-якій дружині, напевно, щоб ми більше часу проводили разом, як це було раніше.
— Зайнятися політикою і собі не плануєте? Адже є в кого поради просити, є в кого досвіду набиратися?
— Ні, ніколи! Доволі мені тієї уваги, яка є нині. Моя сфера — це сім’я, улюблена справа. Хочеться більше жити життям простої людини, коли спокійно можеш посидіти з товаришкою за кавою. Після стількох років подружнього життя і спостережень, як працює чоловік, бажання йти у політику в мене навіть не виникало. Це важкий хрест, який повинен нести той, хто до цього себе готував морально. Також це і величезна відповідальність, розуміння, що маєш бути готовою присвятити своє життя служінню громаді.
Тернопільська волонтерка Алла “Чонгар” закликала депутатів допомогти у звільненні полонених
Наразі моє завдання — підтримувати чоловіка, створювати комфорт у родині і, повторюся, займатись улюбленою справою. Колись пригадую, покійний Андрій Кузьменко (Кузьма Скрябін) говорив, що сім’я – це фортеця, до якої повертаєшся відпочити і набратися сил. Я хочу творити таку фортецю.
— Та все ж повернуся до теми кар’єри. Ви працювали на держслужбі. Не хотіли продовжити кар’єру, мати «ширші можливості»?
— Так, я була на держслужбі, однак коли Сергія обрали міським головою, на роботу не стало часу. Донька тоді закінчувала школу, потрібно було допомогти їй готуватися до іспитів. Та й у чоловіка роботи з кожним днем ставало більше. Раніше він готував сніданок, тепер на це немає часу.
Ще один нюанс, і він принциповий, — я прийняла рішення піти з держслужби, аби ні в кого не виникало додаткових підстав мене у чомусь звинувачувати. До прикладу, «зловживання службовим становищем». Через стільки років аналізую свій крок і розумію, що вчинила правильно.
— Ви згадували про власну справу. Чим нині займаєтеся?
— Коли Настя «стала на ноги», в мене з’явилося більше вільного часу. Хотілося робити щось своє, я пробувала себе в різних сферах. Нині я приватний підприємець, займаюся внутрішнім інтер’єром. Один знайомий дизайнер проектує інтер’єри, я ж веду перемовини з клієнтами, аби допомогти їм втілити в життя їх задуми. Хтось полюбляє автентику, кому до вподоби європейський стиль свого гніздечка, комусь – середземноморський. Спершу замовниками були друзі, знайомі, а згодом коло розширилося. Допомагає в цій справі брат Богдан, який має великий досвід ведення підприємницької діяльності. Він і порадив мені зайнятися цим бізнесом.
— Інколи в сім’ях трапляються суперечки щодо доходів, особливо, коли жінка заробляє більше, аніж її чоловік. Як із цим у вашій родині?
— Наші стосунки ніколи не будувалися на грошах. Ми познайомилися ще студентами. І все, чого досягли, досягли разом. У нас є взаєморозуміння, і це головне. Я впевнена — якби Сергій був бізнесменом, він став би одним із кращих у своїй справі завдяки працьовитості, енергії, організаторським здібностям. Та він обрав шлях службовця. І я підтримую його вибір. Мій чоловік робить дуже важливу справу, люди кажуть, що під його керівництвом місто змінюється на краще. Тому неважливо, скільки заробляє він, а скільки — я.
До того ж, у бізнесі теж не все гладко і солодко. Бувають і важкі періоди. Тому основне — підтримувати одне одного.
— Олено, ви говорили, що ваша донька уже стала на ноги. Чим вона нині займається?
— О! Тут Анастасія вся у батька. Така ж наполеглива і працьовита. Я пишаюся нею. Склалось так, що вона вчиться і працює в іншому місті. Настя теж приватний підприємець, займається юриспруденцією. Що тут скажеш: донька — сучасна українська дівчина, успішна, сама на себе вже заробляє, живе своїм життям. Я інколи сумую за тим часом, коли вона була ще маленькою, а я мала змогу про неї піклуватися. Напевно, в кожної матері з часом з’являються такі почуття…
— З такими напруженими графіками і ритмом вдається якось збиратися в сімейному колі, відпочивати?
— Намагаємося. Але зважаючи на специфіку роботи Сергія, таке буває нечасто. Цього року ми їздили в гори на кілька днів. Проте таких короткочасних вилазок мало, адже це лиш хвилька перепочинку на фоні постійної роботи. Та розумію, що поки не може бути по-іншому. Таке вже ставлення мого чоловіка до роботи, брати відповідальність на себе.
— На завершення нашої розмови хотілося б почути від вас рецепт сімейного щастя. Що побажаєте нашим читачам?
— Як на мене, найголовнішого — затишку у родині. Мені здається, що саме ми, жінки, відповідаємо за це. Чим більше буде щасливих родин, тим менше буде зла в цьому світі.
— Дякую за розмову!
Розмовляла Зоряна МУРАШКА., Вільне Життя
