Стало вже доброю традицією на початку Великого посту священикам Тернопільської єпархії УПЦ Київського Патріархату відвідувати з лекціями аудиторії Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу – розповідає сайт прес-служби Тернопільської єпархії.
Ось і цього року, на запрошення директора Василя Миколайовича Мулярчука, педколективу та студентів, духовні наставники зустрілися з молоддю для того, щоб поговорити на особливо актуальні теми. Не лише про піст, але й про проблеми молодих людей, про їх ставлення до Бога та Церкви, про те, чим вони живуть і як зробити це життя кращим.
У коментарі для єпархіального сайту ключар кафедрального собору свв.Костянтина та Єлени прот.Євген Заплетнюк розповів про цьогорічний захід і не лише про нього.
– Такі заходи чудова нагода ще раз звернутися до студентів, поспілкуватися з ними, дізнатися про них більше. Особисто я вже багато років приймаю участь у таких зустрічах, і можу зауважити, що наші діти надто швидко дорослішають. І ті шаблони, які часто ми використовуємо у своєму ставленні до них, давно застаріли. Це вже зовсім не діти, а цілком свідомі, дорослі, молоді люди зі своєю чіткою позицією.
Часто саме в цей період вони переживають особливо болючий і чутливий момент релігійних пошуків чи навпаки – підліткового бунтарства проти усіх відомих норм і правил. А тому, на відміну від віруючих молодих людей, яких ми зустрічаємо в храмах чи в аудиторіях богословських навчальних закладів, аудиторії світських ВУЗів розмови з агностиками чи нецерковними людьми це завжди виклик і особлива відповідальність.
Пригадується риторичне питання, яке кілька десятків років висловив один відомий священик. Він запитував, чи з настанням релігійної свободи та можливістю священикам проповіді по телебаченню, радіо, школах та стадіонах, чи буде нам що сказати людям? І треба сказати, що на жаль, він багато в чому був правий. Як часто ми не знаходимо правильних слів, аргументів, чи навіть об’єктивних речей, яких варто було б навчити нашу молодь, але й не лише молодь! Звичайно, недостатньо змусити студентів обмежити себе в їжі. Наскільки відомо, в студентів ніколи не було з цим проблем.
Наше завдання, очевидно, зовсім в іншому. Ми маємо зробити так, щоб люди самі зрозуміли, що життя згідно євангельських цінностей це не одна із альтернатив людського життя, але це і є життя людини у всій його повноті. Однак, зрозуміти це можливо лише коли спробуєш. Але спроба повинна бути цілком добровільною, а не наслідком зовнішнього тиску. Насправді, це дуже непрості розмови. Молоді не цікаво говорити про «сухоїдіння» чи «сорокоусти». Вони хочуть чути від пастиря відповіді на складні питання про себе, сенс життя, стосунки з ближніми та Богом. Вони вже давно на власному досвіді переконалися, що життя – це не завжди рожева казка з красивої книги.
Тому, знаєте, я б не сказав, що мені з роками стають легшими такі розмови, що б мало бути логічно. Це дуже велика відповідальність. У твоїх руках надто багато: ти або приведеш людину до церкви, принаймні, зацікавиш її, або остаточно переконаєш, що «віра та релігія це різні речі». Маю надію, що такі зустрічі будуть відбуватися й надалі. І що нам завжди буде з чим йти до людей.
Дякую нашому архіпастирю – архієпископу Тернопільскому та Кременецькому Нестору, який не лише сам є чудовим педагогом, багато років викладає богослів’я новій генерації церковно-та священнослужителів, але постійно заохочує всіх нас, священиків єпархії та собору, йти до людей, навчати, проповідувати Євангеліє, приводити людей до Церкви.
Дякую також і Василю Михайловичу, який послідовно працює над покращенням духовного клімату у очолюваному навчальному закладі. У цьому сенсі я б міг назвати Тернопільський кооперативний торговельно-економічний колледж зразковим. Таких масштабних освітніх акцій наші священики не проводять більше ніде. На жаль, у тих школах і ВУЗах, де керівництво не є православним, наших священнослужителів не запрошують. Але не тільки не запрошують, а й відмовляють нам, коли звертаємося з ідеями чи пропозиціями до співпраці.
Сподіваюся, що акредитація нашої духовної освіти, та її певна інтеграція в освітній процес, зрушить цю гору. Тоді ми більше не будемо залежати від прихильності тих чи інших людей, а будемо впевнено робити свою роботу там, де це буде можливо. Ми не займаємося під час лекцій агітацією. Ми ведемо себе, як всі інші педагоги та науковці. А тому, давно час зробити нашу присутність у навчальних закладах не разовою, а систематичною. Звісно, не шкодячи при цьому навчальному процесу. Вихід завжди можна знайти для тих, хто дійсно бажає щось робити».
Прес-служба Тернопільської єпархії
